Консультують фахівці ІРЦ № 6
ЯК ДОПОМАГАТИ РОЗВИТКУ САМОСТІЙНОСТІ ДИТИНИ. ВІД ДВОХ ДО ТРЬОХ РОКІВ.
Коли дитина у своєму розвитку досягає дворічного віку, на батьків чекають дивовижні події. Ми говоримо «у своєму розвитку досягає віку», бо біологічний вік малюка може не збігатися з віком його розвитку. І це важливо враховувати, якщо дитина має затримку психомовленнєвого або психомоторного розвитку. З одного боку, поступово, коли малюк проявляє нові й нові можливості, батьки стають більш вимогливими до нього. З іншого – дитина починає відчувати себе самостійнішою і відстоює свою самостійність всілякими способами. Наприклад, може стати вибагливою, примхливою, кусатися, верещати, смикати за хвіст собаку, малювати на шпалерах. Протягом 5 хвилин малюк може побути й шкідливим, і ласкавим, і набридливим, і чарівним. Батьки можуть радіти слухняності та розумності своєї дитини, а за хвилину обурюватися, бо вона примхлива. Упертість (і з боку дітей, і з боку батьків) – основна особливість повсякденних відносин між батьками й дворічними малюками. Такий він – третій рік життя дитини. Така мінливість – це закономірність в дитячому розвитку. І при терплячому і доброму відношенні дорослих капризи та шкідливість переростуть в самостійність і здатність до співпраці до 3-4-річного віку.
Основне нове переживання дворічного маляти – поняття «моє». Дитина стає власником, прив’язується до своїх речей, вони начебто стають її частиною. Поняття “моє” дорослим здається жадібністю. Щоб малюку було легше віддавати, вчіть його мінятися. «Дай мені подивитися твій м’ячик – ось тобі моя записна книжка», «Подивись, яка у мене хустка, а мені дай подивитися твою ляльку». Тренуючись, не забувайте, що дитина не піде на обмін, якщо її іграшка ще не досліджена і бажана. Треба дати час пограти з нею, а потім запропонувати обмін.
Слово «ні» стає дуже важливим. Дитина говорить «ні» з будь-якого приводу. Це – нормальний дитячий шлях самоствердження. Він називається «негативізм дворічних». Даючи вказівки дитині, придумуйте для неї вибір: «Ти будеш їсти кашку чи супчик?», «Ти підеш мити руки одна або з мамою?». Якщо малюкові ще важко робити вибір, тоді, щоби не провокувати негативізм, говоріть свої прохання ствердним тоном. Наприклад, не «Ходімо зі мною в магазин?», а «Настав час йти в магазин, ми йдемо в магазин». Це дозволить дитині зрозуміти, що потрібно підкоритися не вам, а обставинам. Коли вимога надходить не від дорослих, а з життєвої необхідності, дитина може одночасно виконувати вимогу і відчувати себе незалежною.
Обов’язково давайте дитині можливість спілкуватися з іншими дітьми. Іноді здається (особливо якщо у дитини є виражені проблеми розвитку), що «вона не зуміє подружитися», «вона не така, як усі, і її будуть ображати», що «батьки інших дітей не захочуть, щоб їхні діти грали з нами», «ми відчуваємо незручність, що наша дитина відрізняється від інших». Ці переживання є. Вони – важливі. Але це – переживання дорослих. А дітям потрібно будувати взаємини зі світом, отримувати свій досвід і свої враження. Цього вимагає їхній розвиток на цьому етапі. Тому не позбавляйте свого малюка пісочниці й ігрового майданчика, постарайтеся знайти для нього компанію дітей і допоможіть увійти в контакт і подружитися.
ЯК ЗРОБИТИ ДОМАШНІ СПРАВИ РАДІСНИМИ
Основний принцип того, як зробити повсякденні домашні справи цікавими розвивальними заняттями для малюка, – зрозуміти та розділити, що батьки повинні робити ДЛЯ своєї дитини, а що можна робити РАЗОМ з нею. Деякі діти вчаться тому, що вони завжди можуть ПОПРОСИТИ маму чи тата про допомогу, а деякі – що мама і тато все для них зроблять. Допомога дитині з повсякденними справами має виходити з того, з чим малюк може впоратися сам. Дитина поступово навчається, долаючи маленькі, повсякденні перешкоди. Занадто перебільшена допомога й опіка не сприяє розвитку навичок малюка. Варто задуматися, що дитина може робити сама, а що – ні. І, виходячи з цього, вирішити, коли їй необхідна ваша допомога, а коли – гордість за її вміння.
Привчаючи малюка мити руки та чистити зуби, не квапте його. ”Спілкування” з водою – поки гра, а не гігієнічна процедура. Якщо він так розігрався, що мамі важко вмовити вийти з ванної кімнати, можна використовувати «зовнішні обмежувачі»: пісочний годинник («Коли пісок закінчиться, треба виходити»), звук закипілого чайника («Чайник вже кличе снідати»), інших членів сім’ї («Ти вмився – тепер черга тата»). А якщо мама з малюком самі вдома, то чергу може зайняти ведмедик, якого теж потрібно вмити та витерти щічки.
Якщо дитина вередує, коли їй потрібно сідати за стіл, але любить випрошувати різні ласощі, можна грати з нею в приготування «закуски». Коли малюк говорить: «Хочу їсти», мама відповідає: «Дуже добре! Ось тобі шматочок хліба. Ось тобі мисочка з маслом. Намасти».
Коли приносите продукти з магазину, просіть малюка витягти їх з сумки та розкладати на столі чи розставити в холодильнику. Називайте всі речі, які малюк тримає в руках, розповідайте, що ви будете з них готувати та коли приготуєте. Якщо малюк щось розлив, розсипав або впустив, не поспішайте прибирати і сердитися на нього. Попросіть його принести ганчірку, віник, совок – і прибрати. Допоможіть йому, подивіться на ситуацію як на навчально-тренувальну. Так, дитина вчитиметься бути охайною й не тільки червоніти за свої помилки, але виправляти їх.
У цьому віці малюк вже такий «великий», що дорослі починають думати про дитсадок, школу, навчання й виховання як таке. І тоді чомусь починає здаватися, що всі ігри дитини – це «дитячі забави», що набагато важливіше вміння читати, рахувати й писати. Часом у батьків буває велика спокуса швидко почати вчити цьому дитину. Особливо, якщо фізичний вік дитини – більший, ніж вік її розвитку. Але ж навколо ще дуже багато речей, які неможливо освоїти за книжками. Наприклад, як налити молоко з пакета, як помити тарілку після їжі, як випрати труси й шкарпетки. Допомагаючи мамі, маленька дитина тренує ті навички, які забезпечать її комфорт і самостійність в майбутньому, незалежно від того, наскільки рано та швидко вона навчиться читати й писати.
2-3-річний малюк дуже багато дізнався про навколишній світ. І головне, що потрібно для його подальшого розвитку, – це тренуватися життю. Як тренуватися? Грати в доросле життя. В лікаря, сім’ю, магазин тощо. Але життєвий досвід малюка ще не настільки багатий, щоби легко самостійно перенести його в гру. І навіть в кімнаті, наповненій іграшками, трирічна дитина може нудьгувати або почати використовувати іграшки як рік чи два тому – кидати, бити, стукати, ламати. Нині потрібно допомогти малюкові створити світ на килимі, навчити ляльку бути донькою, вмиватися і лягати спати, навчити машинки возити пасажирів, а солдатиків – битися. Але батькам буває важко згадати залишені в дитинстві ігри. Натомість, їм може бути легше вчити з малюком букви або цифри. Це – велика проблема в розвитку дітей у 2-3 роки (особливо це стосується дітей з порушеннями розвитку). Їм треба навчитися грати в доросле життя, але вони не можуть цього зробити без допомоги дорослих, а ті – забули, як грати. Успіх розвитку дитини вартий зусиль дорослого. Тим більш, що, згадуючи все, мама отримає величезне задоволення від спілкування й дізнається багато нового про свого малюка.
Природа знову і знову робить чудо, дозволяючи безпорадному немовляті стати активним, веселим, ласкавим і зацікавленим малюком. А дбайливі дорослі знову і знову допомагають природі. Адже кожен малюк по-своєму потребує допомоги. Коли у маленької дитини важке хронічне захворювання або серйозна затримка розвитку, легко повірити в те, що вона не зможе ні в чому брати участь або навчитися чогось. Навчання новим навичкам відбувається повільно, іноді ситуація здається безнадійною. І батьки можуть страждати через свою дитину і думати, перш за все, про проблеми дитини. Однак найважливіше, що всі повинні пам’ятати, – це те, що дитина (якими б не були труднощі в її розвитку!) – це, перш за все, дитина. І вона від природи прагне до життєвої активності та участі у всьому, що її оточує, до спілкування і контакту! Кожен день батьків маленької дитини наповнений безліччю домашніх справ, але кожна справа може стати для дитини відкриттям і тренуванням, якщо внести в ці справи трохи гри!
Що таке вказівний жест і навіщо він потрібен дитині?
Вказівний жест, на перший погляд, є простим та інстинктивним жестом, проте має велике значення у розвитку дитини.
Чому ж ця, здавалося б, проста дія є потужним каталізатором росту та навчання дитини? Вказівний жест служить мостом між довербальною комунікацією та виникненням мови. У цьому дописі ми розглянемо, чому ж вказівний жест являється важливою частиною розвитку дитини.
Консультують фахівці Інклюзивно-ресурсного центру № 6.
РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ДИТИНИ ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО РОКУ.
З появою довгоочікуваного малюка в родині з’являється чимало турбот, переживань і радісних моментів від перших маленьких досягнень нового члена сім’ї. Новоспечені батьки з нетерпінням чекають, коли ж їхнє янголятко вимовить перше слово «мама». Та процес становлення і оволодіння мовленням є тривалим і відбувається поступово із розвитком малюка.
«МОВА НЕМОВЛЯТ» або перший етап розвитку мовлення.
Відразу після народження малюк починає проявляти оточуючим свої емоції та фізичні потреби (голод, дискомфорт, біль) за допомогою плачу, кректання, рухів тіла та виразу обличчя, не використовуючи звуки, це так звана «мова немовлят», вона являється першим етапом становлення мовлення у дитини, який триває перших 4-5 тижнів.
ГУЛІННЯ – другий етап мовленнєвого розвитку.
З початком другого місяця в житті малюка починається процес гуління або «агукання», коли він вимовляє вже перші звуки «а», «о», «е», «в», але за рахунок гортанної вимови цих звуків дитиною, ми чуємо, як «агу». Також в цей період у дитини виникає потреба бачити перед собою того, хто розмовляє, і малюк починає наслідувати звуки, що чує, реагує на інтонацію.
Проте, не слід забувати, кожна дитина – індивідуальність, і бувають випадки, коли місяць минув, а «агукати» малюк так і не почав, в такому разі батькам не слід панікувати, значить цей процес почнеться трохи пізніше, адже за своєю природою діти, як і дорослі, бувають балакучі, а бувають мовчуни. Втім плановий огляд педіатра і невропатолога в такому разі буде доречним, і лікарі, оглянувши малюка, зможуть надати свої рекомендації на цей рахунок.
Цікавим також є момент, що іноді можуть наступати «періоди тиші», коли малюк перестає «агукати», що може неабияк занепокоїти батьків. Та здебільшого це тимчасове явище, викликане стресом, прорізуванням зубів, хворобою та ін., а за сприятливих обставин малюк знову почне відтворювати звуки й радувати своїм гулінням.
Спонукати дитину до мовлення рекомендовано взаємним наслідуванням – малюк повторюватиме за дорослим окремі звуки, а дорослий повторюватиме їх за малюком, намагатися якомога більше розмовляти з дитиною у періоди її активності, коментувати свої дії вголос, посміхатися, читати віршики-потішки та співати пісеньки, дотримуючись зорового контакту з малям.
ЛЕПЕТАННЯ – важливий етап розвитку мови.
В період між 4 і 6 місяцем життя дитини починається наступний етап розвитку мови – процес лепетання, це вже так звані перші спроби розмови з дорослими, коли гуління ускладнюється довшими складами і звуками. Дитина в цей період може виражати свої емоції змінами інтонації в лепеті.
З 8-9 місяця життя дитина намагається повторювати окремі склади слів «ма», «ба», «па», а в деяких випадках і короткі слова «мама», «папа», «дай», «дід», «кіт» та ін. Також в цей період діти починають розуміти найпростіші слова «так», «ні».
Близько з 10 місяців дитина впізнає членів сім’ї, може показати знайому названу іграшку або інші предмети.
Починаючи з року і приблизно до трьох, а іноді й довше – відбувається процес становлення активного мовлення , коли дитина повторює звуки та слова, які чує від дорослих, а вже згодом в мовленні з’являються прості речення. В 1 рік дитина, як правило, має словниковий запас від 3 до 20-30 слів.
ПРИЧИНИ УПОВІЛЬНЕННЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ У МАЛЮКІВ:
аутизм, дитячий церебральний параліч, травми голови та неврологічні захворювання, порушення слуху,
недостатній розвиток дрібної моторики, недостатня увага з боку батьків, не часте спілкування між членами сім’ї та, зокрема, з малюком, стресова ситуація в родині, регулярні сварки, нездорова психологічна атмосфера в сім’ї.
ДІЄВІ ПОРАДИ ДЛЯ СТАНОВЛЕННЯ МОВЛЕННЯ У ДИТИНИ.
Приділяйте час читанню книг малюкові, починати можна навіть з самого раннього віку, коли маля вже досягло тримісячного віку, при цьому слід обирати книжки з яскравими картинками і короткими текстами, рекомендовано приділяти читанню не менше 10-15 хв. щодня, намагайтеся привертати увагу дитини до себе під час розмови, при цьому усі слова слід говорити чітко та не поспішати, щоб малюк бачив вашу артикуляцію
ні в якому разі не можна говорити по-дитячому – «сюсюкатись», це призведе до того, що малюк в подальшому почне говорити неправильні слова, наслідуючи мову дорослого, якою з ним спілкувались, слід говорити максимально просто і зрозуміло, короткими фразами
постійно коментувати все, що робите самі; чим частіше будете пояснювати всі навколишні процеси, які відбуваються, тим швидше і краще почне розмовляти дитина.
Частіше вмикати музику і дитячі пісеньки, при цьому бажано чергувати між собою швидкі і повільні мелодії, розвивати дрібну моторику за допомогою пальчикових ігор, кінетичного піску, пластиліну, тіста, намиста, ґудзиків, та інших підручних засобів, але обов’язково контролювати, щоб малюк не проковтнув дрібні предмети.
Слідкувати, щоб у малюка було достатньо фізичної активності та прогулянок на свіжому повітрі, обмежити малюку доступ до перегляду телевізора, планшета, смартфона, це допоможе не лише уникнути залежності від сучасних ґаджетів, а й проблем із зором. Проявляти терплячість та спокій, адже запорука успішного розвитку дитини – це турбота і любов батьків.
Фахівці Інклюзивно-ресурсного центру №6 продовжують приймати участь у засіданнях команд психолого-педагогічного супроводу закладів освіти Печерського району. У ЗДО № 143 фахівці разом з колегами та батьками затвердили індивідуальну програму розвитку дитини та обговорили шляхи і методи роботи. Індивідуальний підхід та тісна співпраця команди допомагають дитині розкрити свій потенціал, набути нових навичок та почуватися впевнено серед однолітків.
СПІВПРАЦЯ ТРИВАЄ. Фахівці ІРЦ №6 Печерського району м.Києва продовжують роботу в командах психолого-педагогічного супроводу. Все більше учнів з особливими освітніми потребами протягом року долучаються до інклюзивного навчання. В ЗЗСО №88 за участі фахівців ІРЦ №6 пройшло засідання команди психолого-педагогічного супроводу особи з ООП з метою обговорення індивідуальної програми розвитку. Обговорили шляхи, методи та прийоми роботи відповідно до психофізичних особливостей та потенційних можливостей дитини з ООП. Разом з батьками та колегами знайшли відповіді на питання щодо надання підтримки в освітньому процесі. 
Консультує фахівець Інклюзивно-ресурсного центру № 6 Печерського району м. Києва – Тетяна Безугла.
ЯК РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ ВПЛИВАЄ НА ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЯ ДИТИНИ
З давніх-давен було прийнято з раннього віку вчити дитину грати зі своїми пальчиками. Це були такі ігри, як «Ладушки», «Сорока-білобока» і т. п. Після миття, ручки малюка витирали рушником, ніби масажуючи кожен пальчик окремо. Всі мами знають, що у дітей потрібно розвивати дрібну моторику рук. Але не всі знають, як правильно це робити, та й взагалі, що є дрібною моторикою і які особливості вона має? Які заняття, ігри та вправи варто проводити з дітьми для розвитку моторики?
Дрібна моторика – це різновид рухів, у яких беруть участь дрібні м’язи. Ці рухи не є безумовним рефлексом, як ходьба, біг, стрибки та потребують спеціального розвитку. Щодо моторики кистей та пальців рук часто застосовують термін спритність. Область дрібної моторики включає багато різноманітних рухів: від простих жестів (наприклад, захоплення іграшки) до дуже складних рухів (наприклад, писати і малювати).
Доведено, що дрібна робота пальцями сприяє розвитку мовлення у дітей. Тому дуже важливо вже з раннього віку розвивати у дитини дрібну моторику. Але просто робити вправи малюку буде нудно — треба перетворити їх у цікаві та корисні ігри.
Дрібна моторика має дуже важливу особливість. Вона пов’язана з нервовою системою, зором, увагою, пам’яттю та сприйняттям дитини. Також вчені довели, що розвиток дрібної моторики та розвиток мовлення дуже тісно пов’язані. А це пояснюється дуже просто. У головному мозку мовленнєвий та моторний центри розташовані дуже близько один до одного. Тому за стимуляції моторних навичок пальців рук мовленнєвий центр починає активізуватися. Саме тому для своєчасного розвитку мовлення дитини необхідно приділити велику увагу розвитку дрібної моторики. Дрібна моторика безпосередньо впливає на спритність рук, на почерк, що сформується надалі, на швидкість реакції дитини.
Дрібна моторика розвивається вже з новонародженості. Спочатку малюк розглядає свої руки, потім вчиться ними керувати. Спочатку він бере предмети всією долонею, потім лише двома (великим та вказівним) пальчиками. Потім дитину вчать правильно тримати ложку, олівець, пензлик.
За особливостями розвитку дрібної моторики дитини надалі судять про готовність її до навчання у шкільному закладі. Якщо все гаразд, то дитина підготовлена ​​до навчання письма, вміє логічно мислити і розмірковувати, має гарну пам’ять, концентрацію, увагу та уяву.
Що ж відбувається, коли дитина займається пальчиковою гімнастикою?
1. Виконання вправ і ритмічних рухів пальцями індуктивно призводить до стимуляціі мовленнєвих центрів головного мозку та різкого посилення узгодженої діяльності мовленнєвих зон, що, зрештою, стимулює розвиток мовлення.
2. Ігри з пальчиками створюють сприятливе емоційне тло, розвивають вміння наслідувати дорослого, вчать вслухатися і розуміти сенс мовлення, підвищують мовленнєву активність дитини.
3. Маля вчиться концентрувати свою увагу і правильно його розподіляти.
4. Якщо дитина виконуватиме вправи, супроводжуючи їх короткими віршованими рядками, його мовлення стане більш чітким, ритмічним, яскравим, і посилиться контроль над виконуваними рухами.
5. Розвивається пам’ять дитини, оскільки вона вчиться запам’ятовувати певні положення рук і послідовність рухів (краще запам’ятовування допоможе яскравий малюнок на правій сторінці).
6. У малюка розвивається уява та фантазія. Опанувавши всі вправи, він зможе «розповідати руками» цілі історії.
7. В результаті освоєння всіх вправ кисті рук і пальці набудуть сили, хорошу рухливість і гнучкість, а це надалі полегшить оволодіння навичкою письма.
Як виконувати вправи у розвиток дрібної моторики?
Спочатку всі вправи виконуються повільно. Потрібно стежити, щоб дитина правильно відтворювала і утримувала положення кисті або пальців і правильно перемикалася з одного руху на інший. За потреби потрібно допомогти малюкові або навчити його допомагати собі другою рукою.
Вправи відпрацьовуються спочатку однією рукою (якщо не передбачено участь обох рук), потім іншою рукою, після цього двома одночасно.
Якщо вправи показано на картинці, то для створення візуального образу треба показати дитині малюнок і пояснити як виконується вправи. Поступово потреба у поясненнях відпадає.
Розвиваючи моторику рук, потрібно не забувати про те, що у дитини дві руки. Вправи треба дублювати: виконувати і правою рукою, і лівою. Розвиваючи праву руку, ми стимулюємо розвиток лівої півкулі мозку. І навпаки, розвиваючи ліву руку, ми стимулюємо розвиток правої півкулі.
Тренування пальців слід починати з раннього дитинства. Діти, у яких краще розвинені дрібні, тонкі рухи рук, мають розвиненіший мозок, особливо ті його відділи, які відповідають за мовлення. Інакше кажучи, чим краще будуть розвинені пальчики малюка, тим простіше йому оволодіти мовленням.
Важливо зазначити таке: якщо дитина день у день збирає одні й самі пазли і пірамідки, ці дії не вимагають моторного планування, вони стають навичками, отже, не сприяють розвитку мовлення дитини.
Тому для розвитку мовлення дітей є сенс використовувати комплекси гімнастики, пальчикові ігри та заняття, що вимагають від дітей усвідомленого моторного планування. Особливо ефективним є виконання незвичних дій за сигналом. Прикладом такої корисної вправи є проходження смуги перешкод, коли потрібно спочатку пройти по доріжці, потім проповзти в тунелі, потім перестрибнути з купини на купину тощо. Або пальчикова гімнастика, коли дитина виконує певні дії під слова ритмічного віршика.
Звичайно, розвиток дрібної моторики — не єдиний фактор, що сприяє розвитку мовлення. Якщо у дитини буде чудово розвинена моторика, але з нею не розмовлятимуть, то мовлення малюка буде недостатньо розвинене. Тобто необхідно розвивати мовлення дитини в комплексі: багато і активно спілкуватися і в побуті, і в дитячому садку, спонукаючи дитину до розмови, стимулюючи її питаннями, проханнями, необхідно читати їй книги, розповідати про все, що її оточує.
Інклюзивно-ресурсний центр №6 продовжує свою роботу по підтримці закладів освіти щодо навчання, розвитку та виховання дітей з особливими освітніми потребами. В Школі І-ІІІ ступенів №84 пройшли засідання команд психолого-педагогічного супроводу щодо затвердження та перегляду індивідуальних програм розвитку учнів. В ході обговорення піднімалися важливі питання проведення моніторингу навчальних досягнень учнів наприкінці навчального року. Всім дякуємо за співпрацю!
Щорічно 2 квітня відзначається Всесвітній день поширення інформації про проблему аутизму. Цей День був встановлений резолюцією 62/139 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 2007 року, в якій вказується на необхідність забезпечення дітям і дорослим з аутизмом “можливості жити повним і змістовним життям”. Мета Дня – привернути увагу громадськості до необхідності допомагати людям з аутизмом і підвищувати якість їх життя. По всьому світу у цей день одягають блакитне на знак підтримки людей з аутизмом.
Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування та соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Цей стан має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, проте своєчасна реабілітація дитини з ранніх років життя дозволяє в багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.
Щоб вчасно розпізнати аутизм у дитини, потрібно уважно спостерігати за її поведінкою, фіксувати нетипові для дітей того ж віку прояви.
Ознаки та симптоми аутизму:
–Порушення мовлення. Частина дітей-аутистів не розмовляє зовсім, інші сильно відстають від своїх однолітків в мовному розвитку. Ці діти говорять про себе в третій особі, не використовують звернень і особових займенників.
–Відсутність емоційного контакту з людьми, в першу чергу – з батьками. Малюки, які страждають на аутизм, не дивляться людям в очі, не тягнуться до батьків на руки, не посміхаються.
–Проблеми в соціалізації. Перебуваючи серед інших, дитина з аутизмом відчуває сильний дискомфорт. Така дитина може втекти і сховатися, якщо хтось активно звернувся до неї. Вона не вміє грати з однолітками, не може побудувати дружні відносини, тому що не розуміє емоцій інших людей, правила ігор.
–Приступи агресії. Будь-який розлад, невдача може викликати у дитини спалах гніву, спровокувати істерику, фізичну атаку. Агресія у дітей-аутистів може бути спрямована на інших і на самих себе.
–Слабкий інтерес до іграшок.
–Стереотипність поведінки, боязнь перемін. Для дітей, які страждають на аутизм, характерна компульсивна поведінка, тобто прихильність до певних правил, розпорядку. Якщо цей розпорядок порушується, вони сильно переживають, чинять опір, впадають в агресію.
Кожен випадок індивідуальний: дитячий аутизм може мати всі перераховані симптоми, а може проявлятися лише деякими особливостями поведінки й мовлення. Раннє виявлення дітей з аутизмом в ранні терміни відіграє величезну роль. Чим раніше буде розпочато – коригування комунікативних здібностей, тим більше шансів отримати позитивні і стійкі результати в подальшому розвитку дитини.
Працюючи з «особливими» дітьми, фахівці та батьки спільними зусиллями можуть розвинути їх уяву, здібності, навчити ефективним способам спілкування та взаємодії з навколишнім світом.
Аутизм – це не вирок, це всього діагноз, своєчасне визначення якого в більшості випадків допомагає вчасно розпочати процеси реабілітації та адаптації.
Консультують фахівці ІРЦ №6. ТРИВОЖНІ СИГНАЛИ, ЩО ВКАЗУЮТЬ НА ПОРУШЕННЯ СЕНСОРНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ.
Середовище, яке нас оточує, складається з великої кількості різних форм, кольорів, запахів та інших характеристик предметів. Починаючи з народження, уся ця інформація передається дитині від органів чуття: очей, вух, носа, шкіри та язика. Виникає потреба пристосування до світу, ознайомлення та вивчення його якостей. Здатність відчувати — бачити, чути, нюхати, розпізнавати смак, відчувати холод і тепло, сприймати глибокі, тонкі і вестибулярні відчуття називають сенсорними здібностями. Дитина з порушенням сенсорної обробки може бути дуже чутливою до певних подразників або, навпаки, не помічати яскравих стимулів — наприклад, холоду або високої температури. Вона може перебувати у постійному пошуку відчуттів: гладити стіни, крутити щось у руках, нюхати чи облизувати предмети. Малюк може не відчувати страху — залазити на високі меблі, ходити карнизами або навпаки — бути занадто акуратним, повільним. Фахівці ІРЦ №6 пропонують перелік критеріїв, завдяки яким стане більш зрозуміло, чи наявні у дитини труднощі сенсорної обробки.
Варто звернути увагу на такі поведінкові прояви:
1. Дитина дуже неспокійно поводиться, майже весь час ходить, дуже мало уваги приділяє виконанню завдань.
2. Часто буває млявою і пасивною (наче втомилася), реакції уповільнені весь час, навіть після сну).
3. Перебірлива у їжі (їсть строго обмежений раціон, надає перевагу їжі певного виду, не їсть нічого нового, ще незнайомого, тощо).
4. Не помічає болю (не плаче, не лякається, не демонструє жодної реакції на біль).
5. Боїться гойдання/рухової активності. Не любить бути перевернутим догори ногами — такі діти справляють враження дуже обережних.
6. Насилу освоює нові рухи: їзду на біговелі, самокаті, велосипеді, побоюється гірок та складних переходів на дитячих майданчиках. Складається враження, що дитині важко спланувати схему нового руху та реалізувати її.
7. Дитину важко заспокоїти.
8. Постійно перебуває у русі, навіть коли сидить.
9. Не встановлює зоровий контакт взагалі або встановлює його дуже рідко.
10. Часто стрибає та/або навмисно падає на підлогу, вдаряється об предмети.
11. Шукає можливість впасти, не переймаючись власною безпекою або безпекою інших.
12. Постійно торкається всього, що бачить, в тому числі й інших дітей.
13. Має знижений тонус (у таких дітей мляве тіло, «як тісто»).
14. Спостерігаються труднощі під час переключення уваги з однієї діяльності на іншу, або дитина переходить із місця на місце.
15. Надмірно засмучується при зміні звичного порядку речей.
16. Не любить купання та гігієнічні процедури (відторгнення можуть викликати чищення зубів, зачісування волосся, стрижка волосся, нігтів).
17. Боїться/відчуває огиду/уникає чіпати траву, пісок, килим, фарбу, пластилін та інші сенсорно яскраві об’єкти навколишнього світу.
Якщо ви знайшли у дитини комплекс «тривожних сигналів», варто обов’язково звернутися до фахівців, які проаналізують темп і рівень розвитку дитини, нададуть рекомендації для подальшої роботи та розвитку. Чим раніше ви звернетеся за допомогою, тим кращий буде результат!
Консультують фахівці ІРЦ № 6.
СЕНСОРНИЙ РОЗВИТОК У РАННЬОМУ ВІЦІ.
Як тільки дитина народжується, вона починає пізнавати світ. Це – завдання не з легких, враховуючи, що малюк не знає нічого ані про світ, ані про тих, хто народився раніше, ані про себе. Та й здатність набувати знання ще треба осягнути. Природа наділяє малюків різними здібностями й можливостями пізнавати та осягати світ. Деяким дітям особливо потрібна підтримка і допомога, щоби розвиватися. Чому? Іноді тому, що ці діти хворіли відразу після народження. Іноді – бо народилися раніше терміну або зі складнощами під час пологів. Або ж вони мали порушення ще в утробі матері.
Існує три способи, за допомогою яких дитина здобуває знання: спостереження, дослідження, спілкування. Аби реалізувати ці способи, треба, щоби було: що спостерігати, що досліджувати, з ким спілкуватися.
Може бути безліч причин, чому здається, що малюк не може, не хоче чи не потребує ані спостережень, ані досліджень, ані спілкування. Але в тому й полягає дивовижна сила природи: кожна дитина прагне до розвитку, кожна дитина росте.
Сенсорний розвиток дитини – це розвиток відчуттів і сприймання, уявлень про предмети: їх форму, колір, величину, розташування в просторі; об’єкти і явища навколишнього світу. Сприйняття формується на основі синтезу різних відчуттів: зорових, слухових, тактильних, кінестетичних, нюхових та ін.
Коли дитина бавиться з іграшками, вона через дотик, зір, рухи знайомиться з ними. В процесі сенсорного розвитку створюється цілісний образ предметів. Цілісність образу складається на основі знань про предметний світ, а також усю сукупність сприйманих відчуттів і дій. Цілісне сприйняття є рушійною силою деяких сторін причинно-наслідкового мислення дитини.
Виділяють два сенсомоторні методи, які використовує дитина для своєї пізнавальної діяльності, – обстеження і порівняння.
ОБСТЕЖЕННЯ: сприйняття цілісного вигляду предмета (об’єкта); виділення його головних частин і визначення їх властивостей (величина, форма тощо); визначення просторових взаємовідносин частин предмета (вище чи нижче, ліворуч чи праворуч тощо); виділення дрібних частин і визначення їх величини, співвідношення, розташування тощо; повторне цілісне сприйняття предмета; обстеження, яке проводить дитина, може бути: контурне – таке, що визначає контури площинних предметів; об’ємне – таке, що визначає форму об’ємних предметів.
ПОРІВНЯННЯ: порівнювання предметів або частин одна з одною; накладення предметів один на один або прикладання одного до іншого; обмацування предметів; групування предметів за формою, кольором або іншими ознаками; послідовний огляд і опис виділених ознак предмета. Порівняння допомагає дитині встановити наявність рис подібності та відмінності між предметами і явищами. Порівняння дає дитині не загальне, а більш конкретне і детальне сприйняття предметів. Також порівняння допомагає засвоїти систему сенсорних еталонів. До сенсорних еталонів входять системи геометричних форм, величини, просторові і часові орієнтування, колірний спектр і деякі інші системи. Оволодіння сенсомоторними еталонами як способами орієнтування у предметному світі дітям обов’язково слід підкріплювати словесно. Знання, отримані дитиною за допомогою обстеження і порівняння, але не підкріплені вербальним супроводом (не озвучені дії, терміни, плани діяльності), не можуть бути виразними і міцними.
Важливим чинником для розвитку дитини є емоційний фон діяльності: дитині має подобатися те, що вона досліджує; її повинні вабити предмети, які знаходяться в руках, а також те, що виходить в результаті власної діяльності. Процес сприйняття дитиною безпосередньо пов’язаний з мисленням, пам’яттю, увагою і скеровується мотивацією. До кінця періоду дитинства у дитини формуються практично усі властивості сприйняття. Дитина вчиться відчувати своє тіло, пізнавати навколишній світ і переміщатися у цьому світі. Вона дізнається, що саме означають різні звуки, вчиться розмовляти, набуває навичок взаємодії з численними предметами, а також із людьми.
Ранній вік є найсприятливіший для вдосконалення діяльності органів чуття, накопичення уявлень про навколишній світ. Пізнання навколишньої дійсності у дітей розпочинається з аналізу інформації, яку вони отримують під час візуального спостереження, в звуках, запахах, різних смаках тощо.
Підтримуючи розвиток малюка, ми надаємо йому радість від життя і радіємо самі, спостерігаючи, як він набирається сили, розвиває нові вміння і навички.
Що ж може зробити дорослий, аби допомогти малюкові спостерігати, досліджувати та спілкуватися? Особливо, якщо йому, зважаючи на різні причини, важко спостерігати, не хочеться досліджувати і страшно спілкуватися? ГРАТИ. Хоча така порада може здатися несерйозною і навіть дивною. Справа в тому, що саме гра забезпечує малюкові 3 умови природного розвитку. А для дітей з різними порушеннями гра стає не просто розвагою, не просто веселою і радісною забавою, а найважливішою, життєвоважливою умовою для розвитку.
Ігри також можуть бути основою для створення діалогу, можуть допомогти дитині осмислено сприймати маму, тата і все навколо. Ігри будуть змінюватися: від брязкальця – до «доньки-матері». І кожна гра – це етап у розвитку малюка, його досягнення, його перемога. Не завжди радість від цих перемог дається легко, і гра не завжди нам треба тільки для забави. Іноді гра – навчання, а іноді – навіть ліки. І все ж ГРА – це ГРА! Це – здорово, весело і дуже корисно. Повірте, що ваша дитина може багато чому навчитися, незалежно від того, чи є у нього або у неї проблеми з розвитком, чи немає. Навчіть свого малюка радіти грі. І це полегшить йому завдання, як осягнути світ, спостерігати, досліджувати та спілкуватися.