Методи індивідуального підходу дозволяють створити оптимальне навчальне середовище для дітей з особливими освітніми потребами, працюючи з ними на основі їхніх потреб, можливостей та інтересів. Це допомагає дітям розвиватися та досягати успіху в навчанні.
4 червня 2025 року фахівці ІРЦ № 6 Печерського району м. Києва взяли участь в підсумкових засіданнях команд психолого-педагогічного супроводу здобувачів освіти з особливими освітніми потребами Ліцею № 117 та Ліцею № 84 на яких обговорили та проаналізували виконання індивідуальних програм розвитку учнів, їхні досягнення та труднощі у навчанні протягом навчального року. В центрі уваги команди психолого-педагогічного супроводу є дитина, дотримання і відстоювання її інтересів, повага до індивідуальних особливостей.
Дякуємо колегам та батькам за співпрацю.
3 червня 2025 року фахівці ІРЦ № 6 Печерського району
м. Києва взяли участь в підсумкових засіданнях команд психолого-педагогічного супроводу здобувачів освіти з особливими освітніми потребами Ліцею № 109, на яких обговорили та проаналізували виконання індивідуальних програм розвитку учнів, їхні досягнення та труднощі у навчанні протягом навчального року. Дякуємо колегам за співпрацю.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ
Психолого-педагогічна готовність до навчання у школі формується в дитини послідовно з моменту народження в спілкуванні з старшими й ровесниками, у грі, праці і дошкільному навчанні. Психологічна готовність дитини, яка збирається йти до школи дуже важлива. Непідготовлена до школи дитина не може зосередитися на уроках , доволі часто відволікається, не слухає вчителя, не включається в загальний режим роботи класу. У непідготовленої дитини не дуже розвинута зв’язна мова і розумові здібності, вона не вміє задавати питання, порівнювати предмети, явища, виділяти головне; вона не може контролювати собою в деяких ситуаціях. Така дитина буває не дуже ініціативною та не хоче розвиватись. Їй важко дається спілкування з старшими й ровесниками з приводу навчальних проблем, немає цікавості до пізнання.
Готовність до шкільного навчання – сукупність фізіологічних і психологічних особливостей дитини дошкільника, як забезпечує успішний перехід до структурно організованого шкільного навчання. Дозрівання організму дитини, а точніше, його нервової системи, ступінь розвитку психічних процесів, рівень сформованості особистості – це передумови успішного початку навчання дитини. Складність цього перехідного періоду від дошкільника до учня полягає в тому, що y дитини вже є основні передумови навчання – довільність, способи пізнавальної діяльності, мотивація, комунікативні вміння. Але дитина все ж таки ще дошкільник, який, йдучи в школу, уявляє яскравий, прекрасний та цікавий світ.
Навчання у школі потребує від дітей вмінь працювати за зразком і слухати та запам’ятовувати навчальний матеріал, який подається, а також хороших організаційних навичок. Таким чином, підготовка дитини до навчання у школі має здійснюватися на рівні систематичного впливу на всі аспекти формування особистості (сенсорне і розумове виховання, моральноетичне, трудове, фізичне, художньо-естетичне). Діяльність дитини є основним фактором її розвитку. Початкова школа має надати подальше становлення особистості дитини, цілеспрямований розвиток різних здібностей, формування вміння і бажання вчитися, сприяти її самовираженню в різноманітних видах діяльності, допомогти навчитись зберігати контроль над собою в будь-яких ситуаціях, збереження духовного і фізичного здоров’я. Найпоширеніший засіб виконання цього завдання є створення соціально-побутових умов і зручного середовища перебування дитини в школі.
Найважливішим аспектом психологічної готовності до навчання у школі є рівень валового розвитку дитини, участь у діяльності класу, вміння пристосовуватись до нових вимог та умов, які пропонуються вчителем і школою. Вчитель має допомогти дітям виконати їхню роботу різного роду, тільки так проявляється процес спільної діяльності в початкових класах, який є необхідним. Тому дитина, йдучи в школу, зобов’язана вміти розрізняти предмети та їх властивості, тобто володіння чітким і розчленованим сприйняттям є обов’язковим. Формуванню якостей, необхідних майбутньому школяреві, допомагає система педагогічних впливів, заснованих на корекційній орієнтації дитячої діяльності і педагогічного процесу.
Психологічна готовність дитини до навчання у школі включає такі компоненти:
— Мотиваційна готовність передбачає прагнення дитини до навчання у школі і розвиток її допитливості; навчання виступає як суспільно значима справа;
— Особистісна готовність характеризується ставленням дитини до вчителів, однолітків та школи в цілому;
— Вольова готовність передбачає здійснення контролю над собою, зіставляючи свою поведінку з еталоном;
— Інтелектуальна готовність характеризує певний рівень розвитку пізнавальних процесів(сприймання, увага, мислення, пам’ять і т.д.);
Крім цього, у дитини мають бути сформований інтерес до навчання, до деяких навчальних вмінь і навичок (планування, організації і контролю дій і діяльності).
2 червня 2025 року фахівці ІРЦ № 6 Печерського району м. Києва зустрілися з командами супроводу здобувачів освіти з особливими освітніми потребами Ліцею № 80 для проведения підсумкових засідань з метою моніторингу динаміки розвитку учнів з ООП, виконання ІПР та визначення цілей та завдань на наступний навчальний рік у їх підтримці в освітньому процесі.
Взаємоузгоджена комплексна діяльність команди фахівців та батьків учня, спрямована на створення необхідних умов, що сприяють розвитку особистості дитини, засвоєнню нею знань, умінь і навичок, індивідуалізація та адаптація навчальних програм з урахуванням потреб і можливостей дитини; створення сприятливих умов для соціалізації, самовизначення та самореалізації дитини завжди дає позитивні результати в загальному розвитку дитини з особливими освітніми потребами, та є не лише запорукою успішного навчання дитини у навчальному закладі, а й її подальшої адаптації у соціумі. Дякуємо колегам за співпрацю.
30 травня 2025 року фахівці ІРЦ № 6 Печерського району м. Києва зустрілися з командами супроводу дітей з особливими освітніми потребами в ЗДО № 720, ЗДО № 143 та в Ліцеї № 88, разом з педагогами та батьками обговорили тенденції у розвитку дітей з особливими освітніми потребами, їхні навчальні досягнення та труднощі, окреслити завдання на наступний навчальний рік. Команди психолого-педагогічного супроводу проводять систематичне дослідження психолого-педагогічного статусу кожної дитини (тобто, з одного боку — вимог дорослих до дитини, а з іншого — особливостей її розвитку) та динаміки психічного розвитку у процесі навчання.
Дякуємо колегам за співпрацю.
Висновки за підсумками конференції:
1. Війна як психотравмуючий чинник
Проведені доповіді та дискусії підтвердили критичний вплив війни на ментальне здоров’я населення України. Особливу увагу було приділено вразливим групам — дітям, ветеранам, внутрішньо переміщеним особам, особам з інвалідністю та медичним працівникам. Встановлено, що зростає кількість випадків ПТСР, тривожних, депресивних, психосоматичних розладів.
2. Актуальність біопсихосоціального підходу
Науковці та практики зійшлися на думці про необхідність впровадження мультидисциплінарного підходу до діагностики та лікування, що враховує не лише біологічні, а й соціальні та психологічні чинники.
3. Необхідність оновлення протоколів допомоги
Обговорено потребу в адаптації клінічних протоколів до умов воєнного часу. Наголошено на важливості своєчасної діагностики та раннього втручання, особливо на рівні первинної медичної допомоги та мобільних медичних бригад.
4. Інноваційні технології у психореабілітації
Представлено позитивний досвід застосування віртуальної реальності (VR), телемедицини, цифрових платформ для підтримки пацієнтів, а також методів саморегуляції та тренінгів стресостійкості.
5. Потреба в кадрах і навчанні фахівців
Нестача підготовлених фахівців у сфері охорони психічного здоров’я потребує посилення міждисциплінарної освіти, підвищення кваліфікації медиків, психологів, соціальних працівників з урахуванням умов війни.
6. Міжнародна співпраця як запорука розвитку
Співпраця з європейськими та міжнародними організаціями (ВООЗ, Міжнародний червоний хрест, ECP, WPA) відкриває нові можливості для обміну досвідом, ресурсами та впровадження передових практик.
7. Психічне здоров’я як пріоритет на національному рівні
Учасники конференції підкреслили необхідність державної підтримки програм реабілітації, інвестування в розвиток психіатричної служби та популяризації знань про психічне здоров’я серед населення.
За підсумками науково-практичної конференції було підтверджено, що війна суттєво посилює психоемоційне навантаження на різні верстви населення. Найбільш вразливими до психічних розладів залишаються військовослужбовці, діти, переселенці, медики та цивільні особи, які пережили бойові дії або втрати. Учасники конференції наголосили на важливості ранньої діагностики, мультидисциплінарного підходу та розробки адаптованих протоколів допомоги з урахуванням сучасних умов.
Особлива увага була приділена інноваційним методам реабілітації, таким як використання віртуальної реальності, телемедицини, цифрових платформ самодопомоги та когнітивно-поведінкової терапії. Було підкреслено необхідність підготовки фахівців у сфері психічного здоров’я та розширення міжнародної співпраці задля впровадження ефективних моделей допомоги. Учасники одностайно підтримали ідею визнання ментального здоров’я як одного з пріоритетів національної політики у післявоєнний період. Дякуємо організаторам та спікерам за важливу, актуальну, корисну інформацію.
(УАДІ) за участю провідних фахівців Європейської Академії Дитячої Інвалідності (EACD), Європейського Товариства Дитячих Неврологів (EPNS) та Української Академії Дитячої Інвалідності (UACD). Були розглянуті такі питання:
1. Послуги раннього втручання
Обговорено медичні, психологічні та соціальні аспекти надання допомоги дітям з обмеженням життєдіяльності. Розглянуто досвід впровадження послуг раннього втручання в Україні та за кордоном.
2. Епілепсії раннього дитячого віку
Розглянуто сучасні підходи до діагностики та лікування епілепсій у дітей раннього віку.
3. Соціальна педіатрія та реабілітація
Обговорено концепцію соціальної педіатрії та комплексної реабілітації дітей з церебральним паралічем та іншими органічними ураженнями нервової системи. Наголошено на важливості міждисциплінарного підходу та координації між медичними, освітніми та соціальними службами.
4. Психолого-педагогічний супровід
Розглянуто питання психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами та обмеженням життєдіяльності. Обговорено важливість партнерської
взаємодії між інклюзивно-ресурсними центрами, закладами освіти та охорони здоров’я.
Учасники конференції:
У заході взяли участь фахівці медичної, освітньої та соціальної галузей, зокрема педіатри, дитячі неврологи, психіатри, логопеди, ерготерапевти, фізичні терапевти, корекційні
педагоги, психологи, соціальні працівники, а також батьки дітей з обмеженням життєдіяльності та представники громадських організацій. Конференція стала важливою платформою для обміну досвідом та знаннями у сфері реабілітації, інклюзії та інтеграції дітей з обмеженням життєдіяльності. Особливу увагу
приділено міждисциплінарному підходу та необхідності координації між різними службами для забезпечення комплексної допомоги дітям та їхнім родинам. Дякуємо організаторам та спікерам за важливу, актуальну, корисну інформацію.
ПСИХОГІМНАСТИКА ЯК ЗАСІБ ПОДОЛАННЯ ТРИВОЖНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Тривожність має яскраво виражену вікову специфіку, яку можна прослідкувати у її джерелах, змісті, формах прояву компенсації та захисту. Для кожного вікового періоду існують певні області, об’єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей незалежно від реальної загрози чи тривожності як стійкого утворення. Ці «вікові піки тривожності» є наслідком найважливіших соціогенних потреб, однак, тривожність може мати неконструктивний характер, може викликати стан паніки, зневіри.
Виникнення та закріплення тривожності пов’язане із незадоволенням вікових потреб дитини. Закріплення та посилення тривожності відбувається за механізмом «замкнутого психологічного кола», що веде до накопичення та поглиблення негативного емоційного досвіду, який, породжуючи у свою чергу негативні прогностичні оцінки та, визначаючи багато в чому модальність актуальних переживань, сприяє збільшенню та збереженню тривожності.
Підвищена тривожність у старшому дошкільному віці — природне явище. У цьому віці можна вплинути на самооцінку, інтерес, активність дитини та на взаємини в групі однолітків. Підвищена тривожність тут не стійка та викликана багатьма факторами. Для того, щоб знизити ситуативну тривожність дитини, необхідно використовувати різні методи та прийоми. При спілкуванні з однолітками більшість дітей намагаються бути першими, кращими, а деякі діти намагаються бути непомітними, уникати конфліктів.
Отже, старший дошкільний вік це період бурхливого розвитку, як фізичного, і психічного. Дитині важко адаптуватися до соціуму і навчитися бути «дорослою», тому що в цьому віці дитина вчиться поводитися «правильно», дотримуватись правил, прийнятих у соціумі. Також дитина вчиться оцінювати свої вчинки, поведінку, роботу, порівнюючи та аналізуючи. Дитині для нормального подальшого розвитку необхідна допомога, яка буде ненав’язлива і цікава. Такою допомогою може бути курс психогімнастики, який ґрунтується на провідній діяльності дітей (іграх), де дорослий «не над, а поруч», спрямовує діяльність, беручи активну участь, граючи та розмовляючи з дітьми; де дитина розповідає про свої почуття та переживання; дізнається багато нового та цікавого, вчиться спілкуватися та гарним манерам поведінки; вчиться аналізувати та робити висновки; навчається передбачати результат своїх дій; вчиться розуміти не лише свої переживання, а й почуття та переживання інших людей.
Психогімнастика має також психопрофілактичний характер. Оптимальним варіантом було б проводити її в підготовчій групі, коли діти готуються до школи і багато хто відчуває тривожність. У наш час, коли навантаження на дітей зростають, а можливості для відпочинку та для емоційної та рухової розрядки стає все менше, психогімнастика — це ще й спосіб відпочити, навчити дітей прийомам розслаблення, відпочинку. Тому, дорослим також можна запропонувати правила взаємодії з тривожними дітьми:
1. Уникати змагань та будь-яких видів робіт, що враховують швидкість.
2. Не порівнювати дитину з оточуючими.
3. Найчастіше використовувати тілесний контакт, релаксацію.
4. . Сприяти підвищенню самооцінки дитини, частіше хвалити її, але так, щоб вона знала, за що.
5. Демонструвати зразки впевненої поведінки, бути в усьому прикладом дитині.
6. Не пред’являти дитині завищених вимог.
7. Бути послідовним у вихованні дитини.
8. Намагатися робити дитині якнайменше зауважень.
9. Використовувати покарання лише крайніх випадках.
10. Не принижувати дитину, караючи її.
Тривожність у цьому віці не стійка і піддається корекції. Тому своєчасне проведення корекційної програми сприяє зниженню тривожності та формуванню адекватної поведінки у дітей дошкільного віку.
