Please follow and like us:
20
RSS20
Follow by Email
Facebook0
YouTube20
YouTube
Консультують фахівці ІРЦ № 6
Якщо малюк народився з порушеннями розвитку, як підтримати батьків: поради для спеціалістів і близьких людей.
Коли в родині з’являється маленька дитина, життя цієї родини повністю змінюється. Від самого народження дитини люблячі батьки уважно стежать за її розвитком. З нетерпінням чекають на першу усмішку, перше зворушливе лепетання, перше усвідомлене слово, але, коли в покладені терміни дитина не посміхається, не агукає, а потім дуже довго не говорить, це насторожує батьків і навіть лякає.
Коли батьки дізнаються що дитина з порушеннями розвитку, вони почуваються розгубленими й безпорадними. Такий стан називається «криза». В цій ситуації важливо, аби спеціалісти та близькі люди розуміли, що відчуває сім’я, знали, як реагувати на це, як можна підтримати батьків, що можна говорити, а що – не варто, яку інформацію надавати та чому батьки реагують на їхню підтримку саме так, а не інакше. Криза має кілька стадій, і кожна з них має свої ознаки.
КРИЗА ТА ЇЇ ЕТАПИ
Стадія шоку та невіри.
ЩО ВІДЧУВАЮТЬ БАТЬКИ: Вони приголомшені, розгублені й не можуть повірити в те, що відбувається. Їм може здаватися, що все – неправда чи помилка. Справа в тому, що в батьків складається уявлення про дитину ще задовго до її народження: батьки мріють про дитину, намагаються уявити її, планують своє життя з нею. Народження дитини, несхожої на ту, що була в уяві, спричиняє біль і відчай. Батькам морально важко «відмовитися» від дитини, про яку вони мріяли.
ЯК НАСЛІДОК, БАТЬКИ МОЖУТЬ: бути надмірно активними або відчувати різке зниження активності, постійне бажання плакати; уникати будь-яких контактів, зокрема й зі своїм чоловіком/дружиною чи іншими близькими родичами; відчувати сумніви з приводу діагнозу та рекомендацій лікарів, а всі, хто намагаються примусити батьків усвідомити реальність, наражаються на роздратування чи відкриту ворожість; бути агресивними і висувати нереалістичні вимоги; відчувати зниження концентрації уваги, стати забудькуватими, мати нав’язливі думки; погано спати та їсти (відмовитися від їжі чи переїдати), відчувати головний біль, біль в серці, підвищення артеріального тиску, надчутливість до шуму, кишкові розлади тощо. На стадії шоку й невіри батьки потребують розуміння, підтримки, тактовної та чесної інформації. Їм дуже важко виявляти свої почуття, сприймати правдиву інформацію про діагноз дитини. Батьки можуть сприймати лише 5 % інформації, яку вони отримують від фахівців чи членів родини. Натомість, для них важлива якість стосунків – коли батьки відчувають, що усе, через що проходять, важливо для тих, хто надає їм допомогу.
Фахівцям і людям, які підтримують батьків, важливо: уважно слухати про проблеми та труднощі, які переживають батьки; делікатно висловлювати своє розуміння; говорити про почуття, що переживають батьки; допомагати батькам усвідомити, що їхні почуття, зокрема негативні, мають право на існування, і їх слід зрозуміти й пережити; розмовляючи з батьками, уникати прикладів з життя й досвіду інших сімей, оскільки кожна сім’я на цій стадії переживає проблеми своєї дитини як унікальні та неповторні; інформувати батьків про можливість спеціалізованої допомоги і підтримки їхньої дитини та всієї сім’ї. Усе – аби забезпечити послідовний супровід сім’ї після того, як мама вийде з пологового будинку, і показати батькам, що вони не одинокі, а є інші сім’ї зі схожими проблемами; надавати батькам інформацію, підтримувати їхнє бажання ставити запитання, уважно спостерігати за їхньою здатністю сприймати інформацію, щоби вчасно зрозуміти, коли вони будуть готові знати більше або коли нові знання завдаватимуть їм страждань; допомогти батькам впоратися з негативними емоціями щодо зовнішнього вигляду дитини (якщо вона народилася тяжко недоношеною чи має вроджені зовнішні особливості), повірити у те, що ситуацію можна змінити. Зазвичай стадія шоку триває кілька днів. Опісля настає стадія заперечення, яка, попри все, дозволяє бути в тіснішому контакті з оточенням, ніж попередня стадія, більше чути і краще сприймати інформацію.
СТАДІЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ
НА СТАДІЇ ЗАПЕРЕЧЕННЯ БАТЬКИ ЗАЗВИЧАЙ: сумніваються в діагнозі та кваліфікації лікарів, їхній ролі у визначенні проблеми, часом підозрюють лікарів у причетності до виникнення проблем; перевіряють діагноз кілька разів, консультуючись у різних фахівців; легко вірять словам на кшталт «Не страшно, переросте», прагнуть чути їх від фахівців і близьких людей, зляться на тих, хто вказує їм на проблеми дитини.
Фахівцям і людям, які підтримують батьків, важливо: підтримувати батьків, коли вони висловлюють свої почуття чи хочуть отримати додаткову інформацію; забезпечити батькам можливість регулярно зустрічатися з фахівцями чи друзями, з якими можна обговорити розвиток, поведінку дитини, враження і спостереження за нею; вислуховувати батьків, дозволяти їм ділитися будь-якими припущеннями про здоров’я і прогнозувати розвиток дитини; чесно і просто відповідати на запитання батьків, не даючи і не підтримуючи невиправдану надію; розуміти, що батьки можуть не погоджуватися і сперечатися з отриманою інформацією, гніватися на фахівця, який нібито змушує їх побачити проблеми їхньої дитини і «відбирає в них надію»; не квапитися надавати нову інформацію, а робити це в легкій формі і в такий момент, коли батьки здатні її сприйняти. Через певний час для батьків стає очевидним, що їхня дитина має проблеми розвитку, і вони починають відчувати сум, провину й навіть гнів.
СТАДІЯ СУМУ ТА ГНІВУ
ТОДІ У БАТЬКІВ: часто змінюється настрій: від депресії до спалахів гніву; з’являється почуття провини, якщо близькі люди звинувачують батьків у проблемах дитини; виникають запитання на кшталт «Чому це трапилося з нами?», «Хто з нас винен?». ЯКЩО БАТЬКИ ВАЖКО ПЕРЕЖИВАЮТЬ ЦЮ СТАДІЮ, У НИХ: настільки сильно й часто змінюється настрій, що відносини з сім’єю, колегами та друзями можуть здаватися ворожими; з’являється гнів, що спричиняє головний біль, проблеми зі шлунком, хронічну втому; виникають думки на кшталт «Краще б дитина взагалі не народилася». Висловлювання і поведінка батьків на стадії суму та гніву можуть здатися іншим людям образливими, різкими чи несправедливими. Однак, якщо батьки говорять вголос про проблеми дитини і пов’язані з ними почуття та емоції, – це дійсно досягнення.
СТАДІЯ РЕОРГАНІЗАЦІЇ
Батьки переглядають свої стосунки з дитиною і близькими людьми. Вони починають планувати майбутнє, враховуючи потреби розвитку дитини і свої інтереси. Вони стають продуктивними: знаходять програми для розвитку дитини, фахівців, які надаватимуть їй допомогу, бачать перспективи і найближчу зону розвитку дитини, активно допомагають їй набувати нових умінь і навичок, розширюють її та свої соціальні контакти. 4 з’являються думки про суїцид чи спроби суїциду через почуття провини; виникають думки на кшталт «Краще б дитина взагалі не народилася». На цій стадії батьки готові надавати підтримку іншим сім’ям, що переживають кризу, створювати батьківські об’єднання та організації, групи взаємної підтримки тощо. Втім, батькам важливо оцінити свої емоційні ресурси і розуміти, що іноді самовіддане бажання допомагати іншим – це захист від тяжких переживань, які заперечуються, і як наслідок, залишаються непережитими.
Під час кризи деякі пари відчувають потребу бути разом постійно, підтримуючи одне одного. Для інших спілкування може бути вкрай болісним, тому мати й батько новонародженого можуть уникати зустрічей.
ДЛЯ СІМ’Ї ВАЖЛИВО: бути ресурсом для підтримки одне одного; почати розмову про ситуацію, що склалася; враховувати, що процес переживання кризової ситуації різний для різних людей. Наприклад, один із подружжя може перебувати на стадії шоку, а другий – на початку етапу заперечення проблем з дитиною; пам’ятати, що кризова ситуація і стрес можуть актуалізувати проблеми взаємовідносин, нагадати старі образи, заважаючи батькам шукати взаєморозуміння і підтримку одне одного; враховувати, що перепоною для продуктивного спілкування батьків може бути гостре почуття провини кожного з них; не забувати, що сім’я – це не тільки батьки дитини, а й брати чи сестри, бабусі та дідусі, які також переживають складні суперечливі почуття, пов’язані з ситуацією. Сім’я завжди має коло значущих людей. Ці люди можуть як підтримати батьків, так і ускладнити процес переживання кризи, загострюючи тяжкі почуття. Важливо не уникати контакту з друзями і родичами, бо так можна отримати допомогу і підтримку від тих, хто емоційно готовий її надати.
Please follow and like us:
20
RSS20
Follow by Email
Facebook0
YouTube20
YouTube

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *