
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ
Ранній вік– унікальний період у розпитку дитини, який відрізняється низкою особливостей. Дорослі забезпечують своїх дітей безпечним, надійним і дбайливим ставленням. Вони захищають і оберігають своїх дітей, бавляться з ними. Порушення ранніх стосунків призводить до складнощів не лише в психоемоційному, але і когнітивному, мовленнєвому і навіть руховому розвитку дитини. Цей факт стає особливо важливим тоді, коли розвитку дитини загрожують хвороби або травми. Стосунки з близькими дорослими в цьому випадку можуть стати одним з визначальних чинників загального розвитку немовляти.
У новонароджених (0-3 місяці) формуються базові емоції. З першого дня свого життя дитина починає виявляти свої перші емоції. Плач є головним способом комунікації. Посмішка, яка спочатку є рефлекторною, до кінця третього місяця стає усвідомленою реакцією на приємні стимули, такі як голос матері чи обличчя знайомої людини. На при кінці третього місяця дитина найчастіше виражає свої почуття через вираз обличчя, звуки та рухи.
Немовлята (3-12 місяців) — розвивається соціальна взаємодія. Діти з самого раннього віку відгукуються на турботу і увагу батьків поглядами, посмішками, аґуканням і лепетанням. Вони вступають в інтеграцію з батьками, досліджують своїх близьких і демонструють задоволення від спілкування. Між дорослими і маленькими дітьми виникає циклічна взаємодія взаємних «закликів» і «відгуків». До кінця першого року дитина здатна проявляти базові емоції: радість, страх, здивування, гнів.
У ранньому дитинстві (1-3 роки) з’являється самосвідомість та перші соціальні навички. У цьому віці дитина переходить на третій етап емоційного розвитку. На цій стадії вона починає усвідомлювати себе як окрему особистість. У цьому віці виникають перші прояви самостійності «Я сам», що супроводжуються як позитивними емоціями, так і кризовими моментами. З’являється інтерес до інших дітей, але комунікація переважно відбувається через ігрову діяльність.
Фактори що впливають на психоемоційний розвиток.
Сімейне середовище. Емоційна атмосфера в сім’ї є вирішальним фактором. Турботливе ставлення, увага до потреб дитини, підтримка й емоційна стабільність батьків допомагають формувати позитивний емоційний досвід.
Тип виховання. Надмірна опіка чи, навпаки, відсутня увага можуть негативно вплинути на розвиток дитини. Збалансований підхід, що поєднує любов і дисципліну, сприяє гармонійному розвитку.
Індивідуальні особливості дитини. Темперамент і природні особливості дитини визначають її реакції на стимул. Наприклад, одні діти більш емоційні, інші спокійніші, що вимагає від батьків адаптивного підходу.
Рекомендації для батьків.
Спілкуйтесь з дитиною з перших днів життя.
Емоційний стан дитини. Звертайте увагу на її настрої й реагуйте на страхи або дискомфорт. Емпатія з боку батьків допомагає дитині вчитися розуміти свої емоції.
Стимулюйте гру та соціальну взаємодію. Гра ключовим способом розвитку емоційної сфери. Через спільні ігри дитина вчиться ділитися, взаємодіяти і висловлювати свої почуття.
• Перехід від спільного з дорослим до самостійного її виконання. Наслідком цього є виокремлення дорослого як зразка дії, з яким малюк починає себе порівнювати;
• Розвиток засобів і способів орієнтації дитини під час виконання предметної дії. Це сприяє оволодінню специфічними способами використання предмета, перенесенню дії з одного предмета на інший, з однієї ситуації на іншу, а загалом — до узагальнення дії і виникнення ігрової дії. Унаслідок цього соціальна ситуація розвитку розпадається, виникає предметне ставлення до дійсності.
Отже, у процесі предметної діяльності, послуговуючись ситуативно-діловим спілкуванням, дитина під керівництвом дорослого оволодіває умінням діяти з предметами відповідно до їх функціонального призначення. Постійний контакт, м’який голос, ласкаві дотики та посмішки створюють відчуття безпеки та любові. Підтримуйте позитивні емоції. Хваліть дитину за досягнення, навіть за невеликі. Заохочуйте до цікавості і дослідження світу.