Please follow and like us:
20
20
0
20
ЯК СТВОРИТИ АТМОСФЕРУ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ В ДИТЯЧОМУ КОЛЕКТИВІ, У ЯКОМУ Є ДІТИ З ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ.
Інклюзія дитини з порушенням зору у звичайний заклад дошкільної освіти потребує обов’язкового психологічного супроводу. Заняття із практичним психологом необхідні і дитині з порушенням зору, й іншим дітям та педагогам. Незважаючи на різноманітність характерів дітей і неповторність кожної особистості, є певні особливості в поведінці незрячої дитини або дитини з порушенням зору в колективі однолітків без порушень, що впливають на стосунки в ньому.
Діти з порушеннями зору відчувають підвищену потребу в захищеності та надійності. Особливо на початку перебування в новому колективі дитина з порушенням зору розгублена: новий режим, нові обставини, нові люди, нові вимоги. На початку навчання дитина може бути неуважною та роздратованою. Конструктивні заняття з такою дитиною практично неможливі, бо дитина постійно думає про зміни, що відбулись у її житті, і втрачає відчуття захищеності, яке їй вкрай необхідне. Це відчуття вона відновить лише тоді, коли протягом довгого періоду одні й ті самі події будуть повторюватися в один і той самий час, коли від дитини будуть вимагати однієї і тієї ж діяльності, допоки вона не звикне до цього. Наприклад, вивчення сходів у дитсадку чи розташування туалету в групі може тривати тижнями і стати великою проблемою для дитини з порушенням зору.
Педагоги тривожаться про емоційний стан дітей з ООП, а саме, чи не почуватимуться вони безпорадними через невміле спілкування однолітків з ними. Так, діти можуть бути жорстокими через те, що в них недостатньо досвіду доброзичливого спілкування одне з одним. Але, перебуваючи разом у групі, навчаючись разом щодня, вони його набудуть. Для цього потрібно створити в дитячому колективі атмосферу довіри, взаєморозуміння, щирості.
У виховній роботі скористайтеся такими рекомендаціями.
Познайомте дитину з порушенням зору, яка тільки прийшла у групу, з усіма дітьми так, як зробили б це з будь-якою іншою дитиною. Як правило, в інших дітей можуть виникнути до новачка запитання, заохочуйте їх. Допоможіть дитині з порушенням зору відповісти на них.
Постарайтеся включити дитину з порушенням зору в усі види діяльності дитячого колективу: ігри, заняття з фізичного виховання, святкові заходи та суспільні справи групи тощо.
Час від часу всі діти, особливо старші дошкільники, люблять опинятися в центрі уваги, успішно виконуючи доручену їм справу. Це дуже важливо, оскільки сприяє тому, що в них формується почуття гідності. Допоможіть дитині з порушенням зору взяти на себе провідну роль у якій-небудь грі та гідно її виконати. Памʼятайте, що на дитину з порушенням зору правила поширюються так само, як і на дітей, у яких порушень немає.
Труднощі у спілкуванні з дитиною, яка має порушення зору, часто виникають через те, що вона не побачила вашої міміки, жесту, зверненого до неї. Тому супроводжуйте свої дії словами. На початку спілкування обов’язково назвіть своє імʼя: це необхідно робити доти, доки дитина не навчиться ідентифікувати ваш голос. У дитини, що має важкі порушення зору, можуть бути нав’язливі звички. Найчастіше це стереотипні рухи: розгойдування, натискання на очні яблука, зайві мімічні рухи тощо. Порадьтеся з тифлопедагогом, як вам ставитися до подібної поведінки дитини. Не можна робити висновки про розумові здібності дитини, орієнтуючись лише на її порушення зору.
Дитині з порушенням зору потрібно значно більше часу не лише, щоб вивчити звичайні речі, опанувати освітню інформацію, а й для контактів у грі та інших видів дитячої діяльності. Наприклад, щоб обстежити стіл, дитині з порушенням зору потрібно значно більше часу, ніж дітям без порушень, і це може роздратувати їх.
Дитині з порушенням зору потрібні додаткові перерви для відпочинку та орієнтування в нових обставинах. Дитина може перервати розмову, встати під час заняття і спробувати усамітнитися. Така поведінка може здаватись іншим дітям дивною. Особливо помітними можуть бути сформовані в незрячої дитини бліндесмени (зайві рухи). Дитина з порушенням зору може використовувати їх як паузу, щоб переробити отриману інформацію, чи як захист від надмірних вражень і подразників. Дорослі та однолітки можуть трактувати таку поведінку як небажання спілкуватися з іншими дітьми. Дитина з порушенням зору, яка не бачить або майже не бачить свого співрозмовника, обов’язково буде шукати тактильного контакту з ним, особливо в перший час перебування в дитсадку. Бажання відчути себе захищеним і впевненим означає для дитини бути ближчою до дорослого, до вихователя. Крім того, так само, як ми шукаємо контакт із допомогою зору, дитина з важкими порушеннями зору може шукати тілесний контакт з іншою дитиною чи дорослим. Наприклад, вона може часто брати за руку іншу дитину, торкатись обличчя співрозмовника, міцно тримати його за руку. В інших дітей у групі можуть виникнути свого роду ревнощі, коли вони бачать, що одній дитині приділяється більше уваги, ніж іншим. Педагог повинен контролювати розвиток стосунків дитини з порушенням зору з однолітками, її участь в іграх, поведінку на прогулянці. Дитина з порушенням зору не має можливості навчатися наслідуючи. Без умілого педагогічного керівництва така дитина може швидко втратити інтерес до подій у групі.
Окреслимо типові помилкові позиції вихователів і батьків, яких не можна допускати під час інклюзії в закладі дошкільної освіти. Одна з таких — педагоги та батьки часто переоцінюють можливості зору дитини з важкими порушеннями зору, не беруть до уваги те, що вона фактично не бачить; не виконують рекомендацій лікаря-офтальмолога або тифлопедагога, що необхідно навчати дитину з використанням дотику. При цьому і вихователі, і батьки посилаються на те, що «вона ж бачить». Додаткове перевантаження зорової системи дитини з порушенням зору може призвести до різкого його погіршення. Раціональний вихід із цієї ситуації — розвиток дотику дитини, який дасть інформацію про навколишній світ, часто недоступний її ослабленому зору. Отже, дитині з важкими порушеннями зору необхідно розвивати дотикові відчуття, давати в руки для обстеження всі предмети, а дії здійснювати під керівництвом спеціаліста або відповідно до його рекомендацій. Інша помилкова позиція педагогів і батьків стосується спільного навчання дітей з порушеннями зору і дітей, у яких немає порушень. Вона полягає в тому, що дорослі часто недооцінюють можливості залишкового зору, а отже, не стимулюють дитину його використовувати. І тому в неї не розвивається здатність користуватися залишковим зором для пізнання навколишнього світу, орієнтування в просторі, самообслуговування, малювання, гри та інших видів діяльності. Отже, діти з порушеннями зору, як і інші діти дошкільного віку, розвиваються, накопичують життєвий досвід та відповідно до своїх можливостей адаптуються до життя.
Від батьків і педагогів залежить, наскільки вони розвинуть свої можливості, наскільки активно і творчо зможуть брати участь у суспільному житті.
Please follow and like us:
2020020