
РОЗВИТОК КОМУНІКАЦІЇ У НЕМОВЛЯТ
Як можна зрозуміти сигнали дитини та зреагувати на них таким чином, щоб допомогти їй почуватися комфортно та бути залученою?
Немовлята готові навчатися та реагувати на навколишнє середовище з того моменту, як вони народжуються. Вони приходять до нас з готовим комплексом різної поведінки, яка допомагає їм досліджувати світ, регулювати свій стан і стежити за тим, щоб їх основні потреби задовольнялися впродовж перших кількох тижнів, до того моменту, як вони почнуть багато чому навчатися через взаємодію із зовнішнім світом. Деяким немовлятам складніше, ніж іншим переймати ті моделі поведінки, які їм пропонують батьки. Вони можуть не відгукуватися з таким захопленням та зацікавленням, як це очікується. Інші діти реагують, але не проявляють ініціативи, щоб розвинути цю взаємодію. Від народження усі діти мають індивідуальні особливості та відрізняються тим, як вони реагують на шум, людей та місця, а також на свої внутрішні сигнали, такі як голод і втома. Деякі діти здаються досить спокійними та безтурботними у своїх реакціях на внутрішнє та зовнішнє середовище. Водночас інші діти більш чутливо реагують на події, які відбуваються з ними. Нове середовище, люди та сенсорні стимули можуть викликати інтерес і захоплення у деяких немовлят, але в інших дітей спровокують неспокій, незадоволення та уникання взаємодії з людьми.
Зчитування сигналів малюків дає нам можливість допомогти регулювати їхній емоційний стан. Тоді вони зможуть сприймати події, що відбуваються навколо, як цікаві, приємні або дивовижні, замість того, щоб реагувати на оточення, проявляючи засмучення чи відгороджуватися від навколишнього світу.
Репертуар соціально-комунікативної поведінки немовлят
Під час взаємодії немовлята самі підказують батькам, що вони відчувають у цей момент. Загалом ми можемо думати про дитячу соціально-комунікативну поведінку, поділяючи її на дві категорії:
1. прагнення до більшого залучення;
2. прагнення до меншого залучення.
Сигнали залучення – це види поведінки, які сигналізують про готовність дитини до взаємодії з близькими. Немовля повідомляє про готовність взаємодіяти з дорослими через рухи, міміку, вокалізації, погляд, прислухання та інші схожі види поведінки.
Приклади:
— рух очей, голови або тіла у бік близької людини, коли та розмовляє; —
— моторні рухи, які включають дотягування, нахили, повзання або кроки у бік дорослого чи предмета у навколишньому середовищі;
— вокалізації;
— зоровий контакт та постійна взаємодія з обличчям іншої людини;
— активні рухи тілом.
Сигнали відключення – це форми поведінки, які сигналізують про потребу дитини у перерві або зниженні інтенсивності взаємодії. Сигнали відключення демонструють спроби малюка самостійно регулювати свій рівень збудження та кількість взаємодій, з якими він може комфортно впоратися у цей момент. Як ми знаємо – інтенсивна взаємодія з іншими може виснажувати. Немовлятам, як і дорослим, потрібно регулювати свої емоції під час взаємодії таким чином, щоб вони не стали занадто інтенсивними.
Деякі немовлята від народження здатні вчасно регулювати свій емоційний стан, не засмучуючись занадто сильно, тоді як інші потребують додаткової допомоги, щоб підтримувати або відновлювати комфортний внутрішній стан. Зчитування сигналів немовлят щодо їх потреби у зменшенні активності дозволяє дорослим вчасно знизити інтенсивність соціальної взаємодії до того, як дитина за- смутиться.
Конкретні приклади форм поведінки, які вказують на те, що дитина потребує меншої інтенсивності:
— відвертається від обличчя дорослого;
— менше реагує на дорослого;
— фокусується на чомусь іншому, а не на соціальному партнері;
— плаче або хникає;
— нейтральний або напружений вираз обличчя;
— гикавка, відригування або блювотні позиви;
— нервові чи різкі рухи;
— дитина насуплюється або кривиться;
— збуджені рухи або постукування руками/ногами;
— виглядає сонною або засинає;
— тіло напружується або дитина відвертається.
Як же допомогти немовляті знайти та утримати стан оптимального залучення для навчання та взаємодії зі світом? Деякі з інструментів взаємодії передбачають близькість, темп та афект, які ми регулюємо у відповідь на сигнали малюка.
Близькість – це фізична відстань до дитини. Малюк, який відвертає голову, коли батько нахиляється до нього ближче, або вивертається з рук, наче говорить: «Будь ласка, відійди. Мені потрібно більше простору». Дитина може не реагувати на те, що батько робить “Ку-ку”, доки він не наблизиться до обличчя малюка на достатню відстань, повідомляє: «Будь ласка, підійди ближче. Мені так більше подобається!».
Темп — це про рух і дії. Час від часу діти демонструють нам, що їм більше подобається гра тоді, коли ми прискорюємо темп. Батьки можуть помітити, що гра у м’яч, будування вежі з кубиків або надування бульбашок у пришвидшеному темпі краще утримує увагу дитини та покращує її включеність у діяльність, менше відволікається та не втікає. Збільшення темпу та додавання позитивних емоцій може допомогти дітям пройти через небажані діяльності, такі як зміна підгузків або одягання. Однак дорослі часом взаємодіють занадто активно і дитина відповідає на це засмученням та уникненням. Повітряна кулька, яка літає по кімнаті, може рухатися занадто швидко і налякати дитину, тоді як в іншій ситуації, коли батько тримає її в руці, щоб повітря виходило повільно, дитина зможе спостерігати й пізніше доторкнутися до повітряної кульки. Мама, яка сповільнює темп пісні може помітити, що дитина спостерігає більш уважно та намагається ручками повторювати рухи дорослого.
Афект – це зовнішня демонстрація почуттів і емоцій, які батьки показують своїм немовлятам за допомогою міміки, характеристики голосу, пози, дій з предметами, мови тіла. Це може бути гучність або тембр голосу, зморщені чоло та ніс, великий розмах рук, усмішка або насупленість. Коли батьки більш емоційні, їх прояв стає більш драматичним. Наприклад, батько, який підіймає кожну ногу якомога вище у повітрі, щоб зробити величезні кроки у бік своєї дитини, викликатиме сильний сміх у малюка. Мати голосно видає звуки, вдаючи, що їсть пластівці з рук дитини, змусить дитину пищати від захвату та активно жестикулювати, щоб просити про продовження гри. Батьки, які збільшують свою емоційність, можуть додати ще більше задоволення у нейтральні рутини, такі як одягання або ж допомогти полегшити такі проблемні моменти, як зміна підгузків, адже анімація процесу дає можливість дитині сфокусуватися на чомусь іншому, а не на тому, що їй неприємно.
Однак в інших ситуаціях, особливо коли діти налякані, вередливі, втомлені, голодні, хворі або плачуть, надмірна емоційність з боку дорослих можуть призвести до негативної реакції у дитини. Це сигналізує нам про те, що малюк потребує заспокоєння та зменшення емоційності батьків через стишення, більш ніжні та ритмічні рухи, спокійні усмішки та інші теплі, невербальні сигнали, які будуть говорити дитині про те, що все добре.
Мета всіх цих коригувань — допомогти дитині бути присутньою, утримувати увагу, щоб сприймати все, що відбувається навколо, і таким чином, вона може робити те, для чого створена — навчатися та розвиватися. Немовлята навчаються та ростуть у цей період набагато швидше, ніж будь-коли впродовж життя. І навчання є невід’ємною частиною усіх заходів з догляду, які батьки мають забезпечувати. Кожна мить спілкування з близькими – це можливість для навчання. Мозок та тіло немовлят побудовані таким чином, що будь-який досвід сприяє змінам у нервовій системі дитини. Кожна взаємодія з батьками зміцнює вже встановлені нейронні зв’язки та стимулює утворення нових, які формуються в мозку та центральній нервовій системі (яка контролює рухи дитини та її дії). Обсяг знань, які малюк отримує впродовж перших трьох років життя є унікальним. Ми більше ніколи не будемо вчитися так швидко і легко, як дитина у цей період. Усе це навчання відбувається завдяки спілкуванню з батьками та іншими близькими. Може здаватися, що дитина розвивається сама по собі, але багато різних досліджень показують, що діти, які не мали тривалих соціальних взаємодій з сім’єю, не розвиваються так швидко, як це роблять інші малюки, які мають доступ до цього. Те, що потребують діти – це догляд та соціальні взаємодії, які стимулюють їхнє навчання.
