Please follow and like us:
20
20
0
0
20
ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ДЛЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ
Дошкільники з порушеннями зору: що потрібно знати та як організувати роботу. Що потрібно знати педагогам, щоб результати навчання дітей з порушеннями зору були успішними, та як організувати роботу з ними?
Особливості зорового сприймання
Оскільки особливості зорового сприймання в дітей з порушеннями зору різні, відрізнятимуться і підходи до організації роботи з ними. Зір є результатом взаємодії таких його функцій: гострота зору; поле зору; контрастна чутливість; бінокулярна координація; темнова та світлова адаптація; кольоровий зір.
Велике значення мають також окорухові функції, що розвиваються одночасно і у звʼязку зі всіма зазначеними вище.
Гострота та поле зору — найважливіші із зорових функцій. Саме їхній стан є показником ступеня важкості зорового порушення в дитини.
Гострота зору є здатністю розрізняти дрібні деталі предметів. Якщо порушень немає, то вона дорівнює 1. Діти зі сліпотою та зниженим зором мають гостроту зору від 0 до 0,4 з оптимальною корекцією (в окулярах) на оці, що бачить краще. Щоб визначити зорові можливості дитини дошкільного віку, потрібно спиратися на інформацію про гостроту її зору в окулярах на тому оці, в якого вона вища.
Гострота зору. Що можуть бачити діти з корекцією на оці, яке бачить краще?
0,005—0,01 Розрізняють контури об’єктів на відстані 0,5—1,5 м без виділення деталей. У цьому випадку використовують зір лише, щоб орієнтуватися у просторі.
0,02—0,04 При пересуванні у просторі розрізняють на відстані 3—4 м форми предметів, їхні розміри та яскравий колір. Можуть розглядати збільшені ілюстрації, бачити окремі букви в дитячих книжках, але вчитимуться вони за допомогою шрифту Брайля.
0,05—0,08 Розрізняють предмети, що рухаються, на відстані 4—5 м, розрізняють збільшений шрифт у дитячих книжках, контурні та контрастні зображення, кольорові ілюстрації.
0,09—0,4 Можуть читати звичайні книжки, доволі добре орієнтуються у просторі, на відстані спостерігають за предметами навколо них. Але щоб сприймати їм потрібно більше часу, ніж дітям з нормальним зором, та спеціальні методи навчання.
Поле зору — це розміри того простору, який ми бачимо по горизонталі та вертикалі при нерухомому погляді, тобто тоді, коли дивимося прямо перед собою й очі нерухомі. Для ахроматичних (некольорових) об’єктів нормальне бінокулярне (при одночасному баченні обома очима) поле зору охоплює по горизонталі простір у 180°, по вертикалі — 110°.
Найчастішими є такі порушення поля зору:
• концентричне звуження поля зору, що йде від периферії до центру за всіма напрямками;
• випадання окремих ділянок у середині поля зору або випадання половини поля зору по вертикалі чи по горизонталі.
До чого призводить порушення поля зору? Насамперед до порушення зорового відображення простору: воно або звужується, або деформується. При важкому порушенні поля зору не може бути одномоментного зорового сприймання простору, як при нормальному зорі. Спочатку дитина розглядає його частинами, а потім, в результаті контрольного загального огляду, з’єднує розглянуте по частинах в єдине ціле. Звісно, це впливає на швидкість і точність сприймання, особливо в дошкільному віці, поки дитина не набуде зорової вправності, тобто вміння використовувати можливості свого порушеного зору. Незалежно від гостроти зору при звуженні поля зору до 10° дитина належить до категорії незрячих, а до 20° — зі зниженим зором.
У дітей з порушеннями зору також часто страждає кольоровий зір, внаслідок чого вони не розрізняють кольори та їхні відтінки. Це кольоросліпота. Кольоросліпота може бути:
• повною (ахромазія) — дитина бачить весь світ, як в чорно-білому кіно;
• вибірковою — не розрізняє один із кольорів.
Найчастіше порушується сприймання червоного і зеленого кольорів. Дитина з кольоросліпотою визначає темно-зелений як «темно-червоний», світло-зелений — «схожий на світло-червоний» або «світло-сірий». Буває, що порушення кольорового зору обмежується погіршенням чутливості до якогось тону: дитина добре розрізняє світлі, достатньо насичені, яскраві кольори і погано — темні або світлі, але слабонасичені, неяскраві. У деяких дітей стан кольорового зору на обох очах різний. Лише незначна кількість дітей з важкими захворюваннями очей має тотальну кольоросліпоту, тобто не розрізняє кольорів взагалі. За дуже низької гостроти зору (0,005 і нижче) в дитини може зберігатися відчуття жовтого і синього кольорів.
Практика дошкільного виховання дітей із порушеннями зору показала, що здатність розрізняти кольори в певних випадках можна розвивати. Допоможуть у цьому спеціальні вправи з кольоророзрізнення, дидактичні ігри на визначення основних кольорів і їхніх відтінків, малювання та ін.
Гострота зору дитини, її поле зору і кольоровідчуття можуть змінюватися залежно від освітлення. Недостатній або зайвий рівень освітлення, нерівномірний розподіл його яскравості в полі зору, сліпуча дія світла чи наявність різких тіней в полі зору можуть негативно вплинути на зорові функції: знизити гостроту зору і кольоророзрізнення, збільшити порушення поля зору. Такий вплив освітлення на зір пояснюється тим, що деякі діти з порушеннями зору мають знижену або підвищену чутливість до світла.
Спостерігаючи за дитиною, можна скласти уявлення про те, наскільки у неї порушено світловідчуття. Дитина:
• з підвищеною світловою чутливістю примружує чи заплющує очі при яскравому світлі сонця або лампи;
• зі світлобоязню робить це при освітленні, яке для інших нормальне;
• зі зниженою світловою чутливістю прагне наблизити до джерела світла (вікна або лампи) те, що хоче розглянути.
Зорову роботу дитини зі зниженою світловою чутливістю необхідно організовувати з достатнім загальним освітленням приміщення (до 500 люксів) та її робочого місця. Для дитини з різким зниженням чутливості до світла потрібна висока освітленість робочого місця, іноді до — 1500 люксів. Це вирішується шляхом підбору комфортного освітлення, при якому дитина найкраще бачить. Значна частина дітей з порушеннями зору повільно звикає до зміни освітленості. Вони важко адаптуються до більш низької освітленості. Наприклад, при переході зі світлої групової кімнати в напівтемний коридор вони довше, ніж діти з нормальним зором, залишаються дезадаптованими і погано розрізняють контури навколишніх предметів. В цьому випадку йдеться про порушення темнової адаптації, яка дає змогу бачити при переході в режим слабкого освітлення або темноти. Деякі діти складно звикають до сильнішого освітлення. Це дає підстави вважати, що в них порушена світлова адаптація, яка забезпечує можливість зорового сприймання в умовах високої освітленості.
Педагогам слід враховувати умови, які провокують стан світлової або темнової дезадаптованості дитини, і:
• не вимикати загальне світло навіть тоді, коли дитина працює з додатковим освітленням;
• не допускати дуже різких різниць освітленості групи і коридора, рекреаційних приміщень тощо;
• повісити на вікна в груповій кімнаті штори (бажано зелених тонів), а краще жалюзі, щоб берегти дітей від прямого сонячного світла, сонячних відблисків на їхньому робочому місці;
• знайти для дитини зі світлобоязню робоче місце зі зниженим рівнем освітленості.
Для повної характеристики зорових функцій в умовах порушеного зору слід знати стан контрастної чутливості — стан якості зору, що дає змогу бачити різницю між поверхнями різної яскравості. Дітям, що бачать на одне око, чи гострота зору яких на правому і лівому очах значно відрізняються, притаманна знижена контрастна чутливість. Зниження контрастної чутливості не позначиться на сприйнятті наочності (малюнка, ілюстрації тощо), запропонованої дошкільнику з порушенням зору, якщо оформити її так, щоб найінформативніший матеріал був контрастнішим за рівнем яскравості, ніж фон або менш інформативні деталі зображення. Необхідно, за потреби, використовувати додаткове обведення найбільш інформативних об’єктів зображення. Дитина по-різному бачить предмети, які потрапляють у поле її зору: ближчі — яскраво і чітко, дальші — гірше. Оцінювання чіткості та контрастності сприйнятого дає змогу зробити висновок про відстань до кожного з об’єктів і відстань між ними. Отже, зниження гостроти зору і контрастної чутливості утрудняє оцінювання просторових характеристик навколишнього світу. Через це дітям з порушеннями зору на орієнтування в малознайомому просторі потрібно більше часу, ніж дітям з нормальним зором.
Слід знати також про бінокулярну координацію. Ця зорова функція забезпечує відображення глибини простору (перспективи) і дає змогу також (разом з контрастною чутливістю) оцінювати просторові відносини між об’єктами. Якщо в зоровій діяльності беруть участь обидва ока, які добре бачать, то все, що нас оточує, набуває об’єму: предмети стають опуклими, ми правильно визначаємо їх місцезнаходження і розташування. Це можливо завдяки координації, тобто злагодженій взаємодії обох очей. Коли в мозок приходять сигнали з обох очей, виникає образ об’ємного тривимірного простору. У дітей дошкільного віку досить часто є порушення бінокулярного зору, коли зір зберігся тільки на одному оці або гострота зору правого і лівого ока значно відрізняються чи є косоокість. І при нормальному, і при порушеному зорі всі зорові відчуття взаємодіють між собою. Тільки при офтальмологічних захворюваннях особливості цієї взаємодії визначаються інформацією про те, які відділи ока постраждали через патологічний процес і який ступінь порушення зорових функцій. Стан функцій, що виражається в зорових відчуттях, і їх взаємодія зумовлюють особливості зорового сприймання дітей з порушеннями зору.
Якщо умови зорової роботи (низька освітленість, віддаленість до об’єкта, неконтрастність зображення тощо) некомфортні для них, якщо вони стомлені, якщо їх не навчили дивитися і бачити, то зорове сприймання таких дітей значно відрізнятиметься від зорового сприймання дітей з нормальним зором.
Образ, що виникає під час сприймання, відображає такі фізичні характеристики об’єкта: форму; величину (розмір); розташування у просторі; співвідношення окремих деталей (просторові відносини).
З урахуванням ступеня адекватності відображення зазначених характеристик, тобто їх відповідності ознакам об’єктів, оцінюється правильністъ і точність образу сприймання. Час, що витрачається на сприймання фізичних характеристик об’єкта, дає змогу говорити про швидкість сприймання, а число об’єктів, яке дитина може охопити протягом однієї зорової фіксації (одного погляду), — про обʼєм сприймання. Якщо зазначені несприятливі для зорового сприйняття дітей з порушеннями зору обставини наявні, психологи характеризують таке зорове сприймання як глобально адекватне: без розрізнення деталей, із загальною оцінкою не лише форми, а й пропорції об’єкта, його розташування у просторі.
Порушення зорового сприймання впливає на схематизм зорового образу: в ньому не відображаються значні, характерні особливості об’єкта. Такі особливості зорового образу предмета зумовлюють зниження точності та правильності уявлень. Крім того, у дітей з порушеннями зору порівняно з дітьми, які нормально бачать, є відмінності в динаміці (темпі) переходу образу сприймання з однієї стадії в іншу в міру його формування. Про це свідчить зниження швидкості сприймання. Швидкість сприймання залежить не тільки від гостроти зору, а й від характеру захворювання очей: при рівній гостроті зору найнижча швидкість сприймання спостерігається при атрофії зорового нерва.
Від стану провідних зорових функцій (гострота зору і поле зору) залежить і об’єм сприймання: що нижча гострота зору і значніше порушення поля зору дитини, то менше об’єктів він може охопити з одного погляду, тобто протягом однієї зорової фіксації. Об’єм і темп зорового сприймання, повнота, точність і правильність образу об’єкта чи явища в дошкільному віці залежить від гостроти зору дитини. Надалі ця залежність зникає у зв’язку з тим, що відбувається інтелектуалізація процесу зорового сприймання, що зумовлює можливість корегувати його за допомогою мислення і мовлення.
Підходи до організації роботи з дітьми. Що слід зробити, щоб дошкільники з порушеннями зору не відставали в темпі роботи від решти колективу.
Дотримуйтеся санітарно-гігієнічних вимог до організації зорової роботи, а саме забезпечте:
• належну освітленість робочого місця дитини з порушенням зору;
• необхідну відстань до об’єкта сприйняття (книжка або малюнок мають розміщуватися на відстані 17—25 см від очей);
• адаптацію наочності з урахуванням можливостей збереженого зору.
Не допускайте зорової втоми дітей. Якщо вона виникла, то вживайте заходів, щоб її зняти. Пам’ятайте, що безперервна зорова робота дошкільників з порушеннями зору не повинна перевищувати 5—10 хв. Запобігайте втомі дітей. Її спричинює, зокрема, одноманітна поза під час заняття. Привчайте старших дошкільників, якщо вони працюють за столом, через 10—15 хв заняття робити фізкультхвилинки, виконувати фізичні вправи та вправи на розслаблення для очей. Врахуйте, що дітям з порушеннями може бути протипоказано нахилятися, робити різкі повороти тулуба і голови. Стежте, щоб діти тримали правильне положення тіла під час виконання зорової роботи. Сидіти дошкільник повинен так: спина пряма, голова злегка нахилена, плечі на одному рівні, поперек упирається в спинку стільця, між грудьми і краєм столу — відстань, що дорівнює ширині долоні. Збереженню правильної постави сприяють правильно підібрані меблі. Висота стільця має бути такою, щоб вона дорівнювала довжині ноги дитини від підошви до коліна. Тоді дитина зможе малювати, поклавши обидві руки на стіл, не піднімаючи плечей, не опускаючи низько голови і не згинаючи сильно спину. Привчайте дітей правильно сидіти. Якщо дитині потрібно розглянути маленький об’єкт, привчайте її підносити його до очей, а не нахиляти низько голову над ним. Поза з низько схиленою головою над столом сприяє розвитку короткозорості в дітей з нормальним зором і прогресуванню очних захворювань у дітей з порушеннями зору.
Садіть дитину з порушенням зору за столом з тієї сторони від вікна, яка для неї є зручною, а за умови оклюзії (заклеювання одного ока) — зі сторони незакритого ока. Передбачте організаційні моменти, що полегшують зорове сприймання матеріалу дітям з порушеннями зору. При демонстрації ілюстративного матеріалу не стійте спиною до вікна, бо їм буде складніше розглядати наочність. Привчайте дошкільників з порушеннями зору, не соромлячись інших дітей, підходити до демонстраційного матеріалу або ближче присувати до нього свій стілець, щоб побачити зображене. Допоможіть їм влаштуватися так, щоб вони не заважали іншим дітям дивитися на матеріал. Давайте дітям з порушеннями зору більше часу на роботу: приблизно на 50% часу, відведеного для дітей з нормальним зором. Давайте завдання вчителю-дефектологу (асистенту вихователя) наперед, щоб вони адаптували їх для дитини з порушенням зору.
Please follow and like us:
20200020