Що таке дислексія? За якими ознаками можна запідозрити в дитини цей розлад? Як його діагностують?
В даний час все частіше піднімається питання про проблеми навчання дітей. Одним із порушень, які можуть перешкоджати цьому процесу, є, безперечно, дислексія. Дислексія – це нейробіологічний розлад, який виникає внаслідок того, що мозок інакше обробляє інформацію. Часто дислексія спостерігається в кількох членів родини й передається в спадок від батьків дітям.
Дислексія — специфічний розлад навчання, який виявляється у тому, що дитина неправильно розпізнає різні знаки та символи, тому має проблеми з розумінням прочитаного. Таким дітям важко читати швидко й без помилок. Вони мають проблеми з правописом та записуванням під диктовку: пропускають, переставляють та дзеркально перевертають літери. При цьому плутають слова та намагаються вгадати слово за першими літерами.
Дислексикам складно:
• знаходити під час читання місце в тексті, де вони зупинились;
• розуміти зміст того, про що вони читають;
• переказати матеріал, який вони щойно прочитали.
Варто розуміти, що хоча дислексія й ускладнює дитині процес навчання, однак сама по собі вона не є ознакою проблем з інтелектом. Річ у тому, що читання — це складна функція, яка потребує функціонування великої нейронної мережі та різних зон мозку. Некоректна робота однієї чи кількох елементів цієї системи й може викликати дислексію. Причинами дислексії є недостатня сформованість психічних функцій. Основною передумовою є вроджені чи набуті порушення в структурі нервової системи мозку, яка відповідає за розумові здібності. Вони знаходять своє вираження в тому, що дані, які людина сприймає візуально, неузгоджені з тією інформацією, яка надходить при цьому процесі в мозок. Таким чином, у людини з дислексією процеси розуміння можуть займати набагато більше часу.
У загальному розумінні дислексія – це порушення навчальних навичок, яке насамперед впливає на навички читання та письма. Проте не лише на них. Дислексія насправді стосується обробки інформації. Люди, які страждають дислексією, можуть відчувати труднощі з обробкою та запам’ятовуванням інформації, яку вони бачать і чують, що може вплинути на навчання та набуття навичок грамотності.
Дислексія може зробити навчання читанню справжнім викликом, але дислексики часто є надзвичайно яскравими дітьми з неймовірним потенціалом. За умови правильної та тривалої підтримки майже кожен дислексик може почати добре читати та писати.
Діагноз дислексія, як правило, ставиться, коли дитина систематично навчалася читати впродовж двох років, але все одно стикається з характерними проблемами: вона довго запам’ятовує букви, не може скласти декілька звуків разом, плутає схожі за написанням букви, не може запам’ятати послідовність букв (алфавіт, наприклад). Важливо розуміти, що всі ці особливості на початковому етапі навчання читання може мати й дитина без дислексії, тому ані батьки, ані вчителі самі не ставлять такий діагноз. Вони лише мають побачити проблему, а діагнозом займаються логопеди, корекційні педагоги.
На яких засадах має будуватися навчання таких дітей, щоб бути ефективним?
На жаль, у класі, де навчається приблизно 30 дітей, вчителю важко розробити індивідуальний підхід для дитини з дислексією.
Але ситуація поступово змінюється: з’явилась інклюзивна освіта, на допомогу вчителю приходить асистент, він розробляє індивідуальний план навчання. У школі з такою дитиною має займатися логопед, обсяг завдань може бути трохи менший, порівнюючи з іншими дітьми, і методи перевірки та оцінювання знань також дещо змінюються.
Як дислексія впливає на здатність дитини до навчання?
Дитина стикається з першими проблемами вже в першому ж класі. Оскільки бувають різні типи та форми дислексії, то, відповідно, і проблеми бувають різні. Наприклад, дітям із фонематичною дислексією важко розрізняти звуки, у результаті чого вони повільно читають, читають по буквам, замінюють одні звуки іншими, пишуть із помилками. З іншою формою дислексії (семантичною) дитина не замінює букви, але не розуміє те, про що читає. Деякі діти не можуть вивчити вірші напам’ять, хтось має проблеми із зоровою пам’яттю, у багатьох дітей словниковий запас менший, якщо порівняти з однолітками. Якщо дитина до кінця 1 класу так і не опанувала читання або ледве-ледве читає, то це – серйозний сигнал. Діти, які мають труднощі зі звуковимовою також у групі ризику щодо дислексії. Часто дислексія супроводжується ще й дисграфією (труднощі з писемним мовленням) та дискалькулією (складнощі зі сприйняттям цифр та усного рахунку). В останньому випадку дитині складно здійснювати навіть найпростіші арифметичні дії. Такі діти часто плутають цифровий ряд, забувають окремі цифри. У результаті наприкінці першого класу дитина з помітно відстає від однокласників. І тут з’являється найбільша проблема: дитина починає комплексувати, її самооцінка падає, деякі діти починають глузувати, і вчителі часом не знають, що з цим робити.
Отже, учителю варто задуматися про серйозну розмову з батьками та рекомендувати їм звернутися до інклюзивно-ресурсного центру, якщо в 1 класі дитина: має труднощі із запам’ятовуванням букв; неуважна на уроках; перебуває в безперервному русі; має порушення вимови окремих букв;
“губить” цифри або плутає літери.
Як працювати з дитиною з дислексією в межах шкільної програми?
Діти з дислексією швидко втомлюються на уроках, їм складно витримати 35-45 хвилин, концентруючи увагу. Тому важливо в роботі з такою дитиною дотримуватися рекомендацій фахівців Інклюзивно-ресурсного центру та ретельно складати індивідуальну програму розвитку (ІПР), навіть якщо йдеться про порушення, яке не потребує модифікації навчальної програми, а лише її адаптації.
Обов’язково треба чергувати період роботи й відпочинку. В асистента вчителя має бути під рукою щось таке, що допоможе дитині швидко перемкнути увагу й розрадитися, але не заважати роботі класу.
Наприклад, використовувати м’який конструктор, гру-головоломку, м’який сенсорний м’ячик тощо. Можна запропонувати виставити геометричні фігури в певній послідовності, щоби вийшла інша фігура. Так можна використовувати 5–7-хвилинну перерву з користю. А потім знову навантажувати дитину завданнями.
В роботі з дитиною необхідно використовувати різні органи чуття та канали сприйняття інформації. Тобто не лише читати, але й малювати літери, співати відповідні звуки, ліпити букви із пластиліну чи виводити на кольоровому піску, використовувати спеціальні картки. Такі методи допоможуть закріпити графічний образ літер. Отже, перший етап – запам’ятати букви, потім – почати складати їх у склади, слова. Згодом, як правило, процес запускається, проте читання цих дітей однаково відрізняється. Якщо більшість дітей навчаються читання вже за перший рік у школі, дитині з дислексією може знадобитися 3–4 роки. Навіть коли в дитини є складнощі з читанням, це не означає, що вона не може опановувати шкільну програму так само, як її однолітки. Ця дитина потребує допомоги дорослих – батьків, асистента вчителя, корекційних педагогів.
Батьки (або асистент учителя) можуть читати дитині завдання вголос, і вона буде його адекватно виконувати. Так само – задачі з математики, інформаційні тексти з природознавства та інших дисциплін. Це працює і в старшій школі – параграфи з географії, історії, теоретичної фізики, біології тощо. З 5 класу навантаження на дитину зростає, з’являється більше предметів, а основний спосіб навчання в школі – це все-таки читання. Діти з дислексією починають швидко втомлюватися, а отже, їхня працездатність падає. Є дуже багато простих способів допомогти такій дитині в навчанні: дозволити користуватися аудіопідручниками, записувати уроки на диктофон, давати більше часу на виконання завдання, опитувати більшість предметів усно, не примушувати вчити правила напам’ять. А головне – мотивувати, заохочувати та підтримувати її.
Суспільство іноді не зовсім розуміє природу дислексії, і батьки навіть соромляться та приховують цей діагноз. Але цим вони роблять гірше собі та дітям. Дітям з дислексією необхідна допомога та підтримка. Це потребує часу та уваги, сил та терпіння. Завдання батьків – допомогти дитині адаптуватися та розкритися, адже не секрет, що багато відомих людей із різних галузей мають дислексію.
Як полегшити навчання для дитини?
Нажаль, дислексію не можна побороти, а лише відкоригувати. Оскільки дислексія — це генетична особливість функціонування мозку, то й вилікувати її неможливо, можна лише скоригувати прояви, розвинувши необхідні нейропсихологічні функції, або компенсувати проблему, навчившись правильно користуватися можливостями свого мозку. Ця особливість супроводжуватиме людину все життя. Проте діти з дислексією мають збережений інтелект, тобто можуть засвоювати програму й середньої освіти, і вищої. Хоча й потребують здебільшого інших підходів, тобто дітей із такими порушеннями відносять до учнів з особливими освітніми потребами.
Дислексія — не вирок. Нерідко люди, яким складно опанувати читання чи письмо, дуже обдаровані в інших галузях. Але, звичайно, дитині як у в школі, так і за її межами потрібна постійна грамотна й терпляча підтримка з боку батьків і педагогів.
ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИЧНОГО СПЕКТРУ
Оновлення сучасної освітньої системи спрямоване на створення рівних умов для всіх категорій дітей щодо отримання якісної освіти. У загальноосвітніх навчальних закладах відкривається все більше інклюзивних класів для навчання дітей з особливими освітніми потребами нарівні з іншими дітьми.
За останні роки вже накопичено певний досвід роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, а серед них у класі найчастіше є діти з розладами аутичного спектру. Спектр цих розладів дуже широкий, тому і діти дуже різні: одні – мовчазні і замкнуті у собі, інші – активно рухаються, можуть щось голосно викрикувати, але так само замкнуті у собі. Увага таких учнів розпорошена, швидко переключається. Педагогу складно добитися стійкої уваги дитини хоча б на якийсь час. Такі діти рідко дивляться в очі, не можуть сфокусуватися на буквах, предметах, цифрах, особливо, якщо їх багато.
Діти з розладами аутичного спектру відрізняються один від одного здатністю встановлювати контакт з довкіллям, рівнем інтелектуального і мовленнєвого розвитку. Хоча аутизм має широкий спектр різних форм розладів, всі вони, характеризуються спільними ознаками: відхиленнями в соціальній взаємодії; труднощами у спілкуванні; стереотипністю в поведінці та інтересах.
Діти з РАС можуть бути як соціально ізольовані немовленнєві з вираженою інтелектуальною недостатністю; так і з високим інтелектом, розвиненим мовленням, але з обмеженим колом інтересів і труднощами у спілкуванні. Мозок дитини з розладами аутичного спектру опрацьовує сенсорну інформацію в інший спосіб, ніж у звичайних дітей. Характерним є фрагментарне зорове сприймання, чуттєвість до окремих деталей; сприймаючи певний об’єкт, вони виділяють одну або кілька деталей, і, для того, щоб виокремити всі деталі (складові об’єкта), дитині з РАС потрібен час, щоб усе побачити, узагальнити і зробити висновок. Для дітей з розладами аутичного спектру притаманне певне відчуження, наявність моторних і вербальних стереотипів, обмеженість інтересів, порушення поведінки, нездатність перенесення способів розумових дій у нову ситуацію. Вони швидко втомлюються, відволікаються, навіть від цікавих занять. У них не формується правильне емоційне реагування на певні ситуації.
Але будь-яку дитину з аутизмом можна привчити до порядку, організованості, адаптувати в дитячому колективі й сприяти її послідовному розвитку. Для цього процес введення дитини з аутизмом в освітній простір має бути продуманим і підготовленим. Комплексний підхід повинен охопити як медикаментозну підтримку здоров’я дитини, так і інтенсивні психолого-педагогічні заходи, які будуть відповідати стану його розвитку. Батьки мають бути готові приділяти максимальну кількість часу для занять з дитиною. При правильно організованій роботі дитина може навчитися розуміти дорослих, успішно навчатися в школі та стати самостійною.
Через широкий спектр аутичних розладів підібрати уніфіковані форми роботи з такими дітьми не можливо. Але, як і для будь-якої дитини, для ефективної взаємодії з дитиною з РАС необхідно створити атмосферу довіри, знайти стимули, що мотивуватимуть дитину до певних дій. Діти з РАС будуть виконувати те, що є практично необхідним або ж цікавим для них.
Робота з дітьми, які мають розлади аутичного спектру, має труднощі, що полягають у тому, що дитина з РАС рідко встановлює зоровий контакт або ж встановлює його в незвичний спосіб (наприклад, дивиться скоса на вас чи наче крізь вас). А вчителю важливо бачити очі дитини, відчувати, чи зрозуміла вона матеріал, чи може працювати далі. До того ж дитина з РАС виявляє значно менше цікавості до навколишнього світу, переважно бавиться сама, перебуває наче у своєму власному світі, не наслідує ігри інших дітей, поведінки батьків. Також характерним є те, що в дитини з аутизмом не формуються потрібні для спілкування рухи (вказівні жести, рухи головою (згода/ заперечення), привітання, прощання тощо). Робота з такою дитиною ускладнюється ще й тим, що вона не реагує на прості вказівки, на звертання до неї, хоча її поведінка в інших ситуаціях свідчить про те, що у дитини немає проблем зі слухом. Розвиток мовлення дитини не відповідає віковим нормам. Дуже часто дитина з РАС просто механічно повторює почуті слова, наприклад, висловлювання з мультфільмів, повторює їх багаторазово. У спілкуванні не використовує ні жестів, ні міміки. У відповідь тільки повторює останні слова, з якими до неї звертаються. Це ускладнює роботу на уроках з української мови та читання.
Дитина з РАС часто протестує проти змін у середовищі довкола неї чи в способі життя. Навіть інший одяг або яскраві прикраси вчителя можуть збентежити таку дитину, і працювати вона не зможе. До того ж дитину з розладами аутичного спектру важко зупинити в її повторюванні стереотипних дій чи фраз, відвернути її увагу на щось інше. Така дитина має обмежене коло уподобань, наприклад, бавиться лише одним (часто незвичайним) предметом, часто і багаторазово складає в ряд свої іграшки і т.п. Прив’язується до незвичних речей, любить бавитися стрічками, камінцями, паличками чи волоссям. При організації робочого місця такої дитини необхідно враховувати вище перелічені особливості. У класі доцільно використовувати візуальний розклад уроків та занять, картки-підказки з послідовністю дій, можна позначити робоче місце дитини її фотографією та написати її ім’я. Продумана організація навчального простору дуже важлива для дітей з РАС. Дотримання принципу структурованості освітнього простору та візуальної підтримки підвищує ефективність навчання дитини з РАС. Створення високоорганізованого простору робить довкілля для дитини з РАС чітким, впорядкованим і передбачуваним.
Під час роботи необхідно забезпечити часті зміни видів діяльності та переключення уваги. Час виконання завдань збільшувати поступово. Крім того, дитина з РАС потребує точного дотримання встановлених ритуалів, адже різко реагує на будь-які зміни.
Також у дитини з РАС порушені соціальне мислення та емоційна регуляція. Свої емоції така дитина проявляє слабо, до ласки частіше ставиться байдуже, швидко перенасичується певними емоціями. Розвиваються емоційні реакції дитини з РАС тільки через власний приклад дорослого. Для цього усе, що відбувається з дитиною треба коментувати, це дозволяє дитині з РАС усвідомлювати, що з нею відбувається. Розвиток сенсорної сфери у таких дітей також має свої особливості. У дітей З РАС відмічається характерна хвороблива підвищена чутливість або знижена чутливість до звичайних сенсорних подразників. спостерігається порушення орієнтування в просторі, спотворення сприйняття реального світу, виокремлення певних сенсорних якостей предмета. Затримка розвитку механізмів, що визначають активну взаємодію зі світом, компенсується патологічним розвитком механізмів захисту: поведінка таких дітей характеризується афективними аутостимуляціями, що може носити компенсаторний характер. Педагогу складно сприймати поведінку дитини з РАС, яка постійно розгойдується, облизує предмети або сильно кричить, як норму. Від успішного результату сенсорної інтеграції залежить становлення всієї схеми тіла, координація рухів, увага, а також емоційна рівновага. Саме сукупність всіх цих процесів в подальшому стане основою таких складних процесів, таких як мовлення, здатність до читання, рахунку або письма.
У цьому допоможуть такі ігри:
— дорослі пишуть букву на долоньці, спині, животику дитини, а малюк намагається їх відгадати;
— стрибання на великих м’ячах;
— стискання гумових груш, м’ячиків;
— рухи очима за предметами, які переміщуються, за променем ліхтарика;
— навчання рахунку під час рухливих вправ;
— малювання усіма пальчиками або різними предметами.
Дитина з РАС зазнає труднощів у формуванні цілеспрямованої поведінки і здатності концентрувати увагу, тому, будучи в оточенні безлічі відволікаючих чинників, у неї з’являється ряд побічних асоціацій, які унеможливлюють виконання завдань правильно. Крім цього, можливі імпульсивні реакції, які важко пояснити і зрозуміти, а це означає, що можливі небажані прояви. Допомогти орієнтуватися у навколишньому світі такій дитині допоможуть чіткі правила та стереотипні асоціації: чітка структура шкільного дня і шкільна атрибутика. У дитини, що страждає дитячим аутизмом, повинні бути заздалегідь створені стереотипи поведінки, пов’язані зі шкільної атрибутикою: клас, дзвінок, парта, дошка, портфель, домашнє завдання, оцінка. Попереднє моделювання уроку допоможе дитині з аутизмом навчитися використовувати мову як засіб комунікації. Вона повинна вміти ставити і відповідати на питання, просити про допомогу, сидіти на уроці, слухати вчителя, користуватися портфелем, олівцем, ручкою, виходити до дошки, чути інструкцію, просити про допомогу. Це дає можливість не тільки отримати певні навички, необхідні для залучення в шкільне життя, а також зніме страх і тривожність перед чимось новим, зробить шкільну ситуацію знайомою і передбачуваною.
Першим етапом роботи з такими дітьми в школі повинно стати формування мотивації до навчання, а не вимога оволодіти навчальним матеріалом. Діти з аутизмом тоді виконують дії, коли вони чітко сплановані: дитина повинна бути впевненою в тому, що робити спочатку, який наступний порядок діяльності, як завершити. З дітьми з РАС доцільно використовувати різні картки з індивідуальними завданнями. Наприклад, вставити пропущені букви, знайти конкретну букву (цифру) і викреслити її у всьому завданні, вибрати предмети за формою, кольором тощо. Необхідно візуалізувати навчальний процес: намалювали – підписали, вирізали – порахували і порівняли. Задачі і приклади необхідно унаочнювати малюнками, так дитині легше сприймати абстрактні числа. Також на математиці можна використовувати різні предмети: прищіпки, скріпки, ґудзики, камінчики, намистинки тощо. Букви та цифри можна не тільки писати, а й ліпити, вирізати, викладати з різного матеріалу. Дуже важливі рухливі вправи щодо орієнтування в просторі: покажи предмети зліва, а що знаходиться праворуч, що ближче, а що далі від нас. На сьогодні описано багато різних форм і методів роботи з дітьми, намагайтеся використовувати сучасні цікаві завдання.
Підкреслимо, що спектр аутичних розладів широкий, діти різні, а тому і результати у кожного свої. Але позитивна підтримка дітей з аутизмом мотивує їх до діяльності. Вони чекають на схвалення від вчителя, від батьків та інших учасників освітнього процесу. Необхідною умовою успішної адаптації дітей з аутизмом є організація не тільки особливих класів, але і кабінетів психологічного розвантаження, зон відпочинку, тихих куточків, спеціально обладнані ресурсна кімната та кабінет практичного психолога, де діти можуть відпочивати і виконувати ігрові завдання. У цих зонах повинні бути різноманітні зорові, тактильні, слухові стимулятори.
Особливу увагу необхідно приділяти сприянню соціальній інтеграції дитини, залученню дітей до стосунків, моделювання ситуацій позитивної соціальної взаємодії.
Для дитини з розладами аутичного спектру характерними є порушення усіх сфер психіки: сенсомоторної, перцептивної, пізнавальної, мовленнєвої та емоційної. Спираючись на ці ознаки слід усвідомлювати всю складність та унікальність корекційної роботи. Розумовий, емоційний і соціальний розвиток дітей з розладами аутичного спектру прямо залежить від позитивного ставлення до них, розуміння та прийняття їхніх потреб педагогами, батьками та іншими дітьми. Тому робота з дитиною з РАС повинна бути системною, а першочергове завдання дорослого – створити атмосферу довіри, спонукати дитину до вимовляння коротких слів, фраз, активізувати невербальні методи спілкування. Вчитель повинен бути готовим до того, що спочатку дитина може бути неконтактною і тривожною. Для ефективної навчальної діяльності потрібна чітко структурована діяльність та стимуляційний матеріал. Вчитель має постійно розвивати дрібну моторику такої дитини, вчити проявляти емоції, коментувати все, що робить дитина. Освітній простір для дитини з РАС має бути чітко структурованим, мати візуальні підказки порядку дій, розкладу уроків.
Отже, дитині з аутизмом необхідна системна допомога, розтягнута у часі, а при плануванні навчальної діяльності такої дитини, як і будь-якої, необхідно враховувати її вік, стать, особливості розвитку та рекомендації спеціалістів. Педагогам важливо пам’ятати, що весь навчальний матеріал для дитини з аутизмом має підкріплюватися візуальним рядом, що відображає чіткий алгоритм дій, а також – виконанням практичних завдань. В результаті своєчасно розпочатої, наполегливої корекційної роботи можливе подолання аутичних тенденцій і поступове входження дитини в соціум.
Бажаємо успіхів!
Провідна тема — «Кейс-технології інклюзивного навчання у закладі позашкільної освіти», яка відбулася 12 грудня в Київському палаці для дітей та юнацтва. Під час конференції досвідом роботи з дітьми з особливими освітніми потребами поділилися колеги з Навчально — реабілітаційного центру ім. Святого Миколая (м. Львів).
Дякуємо спікерам та колегам за актуальну, корисну інформацію та безцінний досвід!
Нехай Святий Миколай принесе мир і радість! Здоровʼя вам та вашим рідним, терпіння, Божого благословіння і якнайшвидшої перемоги!
До ІРЦ №6 Печерського району міста Києва теж завітав Миколай. Вже стало доброю традицією, що діти пишуть листи до святого Миколая та до довгоочікуваного свята – отримують подарунки від Чудотворця.
Готовність педагогів і батьків дітей з особливими
освітніми потребами до взаємодії в умовах інклюзивної
освіти.
Сучасна школа і всі, хто є в ній, мають бути готові до того, що дитина з особливими освітніми потребами має повне право здобувати освіту на рівні з усіма дітьми. Одним з найважливіших складників освітнього процесу в інклюзивному освітньому середовищі є організація роботи з батьками здобувачів освіти з особливими освітніми потребами. Без тісного та систематичного зв’язку з родиною неможливо досягти успішного результату, а інклюзивний освітній процес не може розглядатися без активної участі в ньому батьків та налагодженої взаємодії всіх його учасників.
Усе більше батьків усвідомлюють переваги інклюзивної освіти для своєї дитини. Це дозволяє батькам брати участь в ухваленні рішень, що впливають на освіту та розвиток дитини, краще розуміти особливі освітні потреби своєї дитини, сформулювати намічені для дитини цілі в навчанні.
Ефективність роботи команди психолого-педагогічного супроводу та успішність розвитку дитини із особливими освітніми потребами безпосередньо залежить від порозуміння між членами команди та зосередження на загальній меті. Батьки дитини з особливими освітніми потребами є постійними учасниками команди супроводу та мають право обирати форму навчання й заклад освіти для своєї дитини, виражати свою думку щодо подальшого розвитку та напрямів корекційно-розвивальної роботи.
В умовах інклюзивної освіти для дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються спільно зі усіма дітьми, прогнозуються індивідуальні освітні цілі, що відповідають їхнім особливим освітнім потребам і можливостям; створюються необхідні умови і надається додаткова підтримка в освітньому
процесі; вибудовується командна стратегія супроводу дитини. Зусилля педагогів будуть ефективними за умови, коли вони матимуть підтримку з боку батьків. У інклюзивну освітньому процесі зростає значимість співпраці педагогів, фахівців і батьків з метою узгодження цілей і завдань, що вирішуються ними, пріоритетів в процесі розвитку дитини, а в подальшому —
планування узгоджених дій і методик в роботі з нею. Батьки, педагоги та фахівці мають стати співавторами в побудові індивідуальної освітньої траєкторії і реалізації освітнього маршруту дитини.
Якісна освіта та соціалізація дитини з особливими освітніми потребами, дуже залежить від готовності її батьків включити дитину в освітній процес, бути поруч у важливі та важкі моменти, направляти дитину, заохочувати її до навчання і здобуття найважливіших соціальних навичок.
Важливість присутності батьків у команді супроводу:
— батьки знають дитину від народження;
— батьки обізнані у поетапності розвитку власної дитини;
— батьки мають унікальний емоційний контакт із власною дитиною;
— батьки відповідальні за майбутнє дитини;
— батьки супроводжують дитину впродовж усього життя.
Батьки, отримавши широкі можливості вибору освітнього простору, форми отримання освіти дитиною, визначення освітнього маршруту і програми навчання, отримають і велику відповідальність. Крім того, вони потребують допомоги та підтримки, спрямованої на зниження у них рівня психоемоційного напруження, запуску конструктивних змін, формування в якості ведучої установки: «Необхідно досягти якомога більшого там, де це можливо». Підтримка батьків дітей з ООП також пов’язана з їх навчанням з метою формування знань про особливості дитини, обумовлених наявними
порушеннями, формуванням умінь використовувати знання для побудови взаємодії з дитиною, формуванням батьківської компетентності, допомогу в зміні типу батьківського ставлення до дитини, корекцію стилю дитячо-батьківських відносин. Сприйняття та оцінка дитиною з особливими освітніми потребами себе, становлення в особистості позитивного чи
негативного образу «Я» значною мірою залежить від розуміння та прийняття її батьками, рівня врахування її потреб, схильностей, психологічних станів та переживань. Саме тому для досягнення результату в освітньому процесі дітей
з особливими освітніми потребами дуже важливо залучити до процесу батьків.
Фахівці ІРЦ 6 Печерського району м.Києва забезпечують системний та кваліфікований супровід дитини з особливими освітніми потребами, беруть участь у роботі команд психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами у школах і дитсадках. Розробляють рекомендації щодо індивідуальної програми розвитку для дитини з
особливими освітніми потребами. Надають консультації та методичну допомогу вчителям і вихователям з питань організації інклюзивного навчання. Проводять моніторинг динаміки розвитку дитини. Надають психологічну допомогу, проводять бесіди з батьками дітей з особливими освітніми потребами. Одним з найважливіших завдань педагогів, які працюють в інклюзивно-ресурсному центрі, є організація взаємодії, продуктивної співпраці, взаємної підтримки між педагогами та батьками дітей з особливими освітніми потребами.
Більше про командну взаємодію, співпрацю фахівців ІРЦ, педагогів закладів освіти та батьків дітей з особливими освітніми потребами можна дізнатися з презентації, яку підготували фахівці ІРЦ №6 Печерського району м. Києва.
Ліворукість у дітей.
Тема ліворукості дітей залишається однією із найбільш серйозних проблем в педагогіці і психології. Ліворукість – це не примха дитини, як вважають деякі фахівці, і не просто перевага лівої руки. Це зовсім інший, генетично зумовлений розподіл функцій між півкулями мозку. У дітей праворукість і ліворукість зазвичай можна помітити до чотирьох років. Переучування ліворукої дитини означає втручання в уже достатньо складну функціональну систему. Шульга, якого перевчили писати правою рукою всеодно зберігає всі особливості сенсорної сфери та нервово-психічної діяльності, характерні для ліворукої людини.
Якщо ви помітили, що ваша дитина у процесі діяльності віддає перевагу лівій руці, пам’ятайте, що ця перевага – лише найпомітніша ознака організації мозку дитини. Значна кількість вчених погоджується з тим, що не слід примушувати дитину використовувати лише праву руку, адже насильна її зміна суперечить природній організації мозку. Ліворукість є біологічною основою індивідуальності та своєрідності особистості дитини.
Кожна ліворука дитина неповторна. Так, лівою рукою писали свої шедеври Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель і Пікассо, ліворукими були фізіолог І. Павлов, письменник і вчений В. Даль, творець теорії відносності А. Ейнштайн, Чарлі Чаплін, Льюїс Керолл, Гарі Трумен, Бенджамін Франклін, Юлій Цезар, Мерилін Монро та багато інших видатних людей.
Учасники зустрічі змогли поспілкуватись з працівниками центру, дітьми та їх батьками відвідали майстерню Клубу для підлітків та молоді та відділення денного перебування для малят.
Результатом зустрічі стала домовленість на проведення семінару з зазначених питань для фахівців всіх ІРЦ столиці у січні наступного року. Безмежно вдячні пані Вероніці та колективу за творчу атмосферу та теплий прийом.