
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
Найважливіше завдання системи інклюзивної освіти — це підготовка дитини з особливими освітніми потребами до повноцінного життя.
Проблема індивідуалізації освітнього процесу сьогодні набуває особливої актуальності, оскільки нові орієнтації і цінності сучасної освіти обумовили необхідність розуміти учня як індивідуальність. Ефективний навчально-виховний процес передбачає використання індивідуальних методів навчання та виховання у зв’язку з розмаїттям сучасного світу.
Методи індивідуального підходу до дітей з особливими освітніми потребами засновані на ідеї, що кожна дитина є унікальною і має свої особливості та потреби. Цей підхід передбачає адаптацію навчального процесу, програм та методик навчання з метою забезпечення оптимальних умов для розвитку та навчання кожної дитини. Тому лише через індивідуальні особливості можна ефективно впливати на особистість, що зрештою забезпечить якісну освіту.
Індивідуальний підхід передбачає таку організацію навчального процесу, за якої при доборі засобів, прийомів, темпу навчання враховуються індивідуальні особливості учнів, неоднаковий рівень розвитку їхніх здібностей. Індивідуальний підхід здійснюється в умовах колективної роботи класу в межах одних і тих же завдань, однакового змісту навчання. Тобто всі учні повинні оволодіти знаннями, вміннями та навичками, визначеними програмою для даного класу. Отже, метою індивідуального підходу є забезпечення успішності всіх учнів в межах програмного матеріалу.
З урахуванням великої «неоднаковості» школярів індивідуальний підхід реалізує такі завдання:
надання допомоги учням, які відчувають певні труднощі у навчанні;
стимулювання творчих зусиль сильних учнів з метою забезпечення поглибленого опанування навчальною програмою та розвивального ефекту навчання.
Індивідуалізація практичного навчання для сучасних учителів є нелегким завданням через завантаженість викладачів, кількість учнів, які беруть участь у заняттях (особливо у великих містах), а останнім часом – впровадження освітніх інновацій. Тому це питання набуває актуальності, особливо в контексті запровадження в українську систему освіти європейських стандартів на основі індивідуальної стратегії розвитку.
Мета індивідуального підходу полягає в тому, щоб максимально розвинути особистісні якості учнів шляхом їх постійного навчання та побудови на цій основі індивідуальної системи завдань. Цілі, форми, методи і темп навчання, а також кількість і складність виконуваних завдань залежать від пізнавальних можливостей кожного.
Один з методів індивідуального підходу — це диференційоване навчання. Цей підхід передбачає адаптацію змісту, методик, завдань та організації навчального процесу відповідно до особливостей та потреб кожного учня. Вчителі, які застосовують диференційоване навчання, створюють різні рівні складності завдань, використовують різні варіанти роботи в групах з різним рівнем підтримки, надають індивідуальну підтримку тим учням, які цього потребують.
Ще одним методом індивідуального підходу є урахування індивідуальних різниць між дітьми і використання різних типів навчання. Це може включати в себе використання візуальних засобів, мультимедійних матеріалів, рухливі ігри, практичні завдання тощо. Такий підхід дозволяє залучити увагу учнів, зробити навчання цікавим та ефективним. Результати навчання будуть набагато кращими, якщо визначити, врахувати та розвинути здібності учнів. Враховуючи емоційно-психічний стан кожного, знаючи його мотивацію, можна краще зрозуміти учнів і ефективно вирішувати проблеми, які виникають під час навчального процесу.
Реалізація індивідуально підходу можлива лише за створення спеціальних умов:
1. Систематичне і всебічне вивчення учнів педагогом. Ця умова є основою індивідуального підходу. Вчитель повинен глибоко вивчити індивідуальні особливості психіки кожного учня. Для цього застосовуються різноманітні методи. Це, зокрема, аналіз анамнестичних характеристик учня, експериментальне дослідження рівня розвитку його психічних процесів, знань, умінь та навичок. Одним із основних методів є спостереження за учнем у різних видах діяльності (урок, позакласна робота, ігри, праця). Вчитель також постійно аналізує продукти діяльності дітей (зошити, малюнки, власноруч зроблені учнем вироби).
2. Врахування психологічних закономірностей розвитку особистості. Вчителю необхідно добре орієнтуватись у вікових закономірностях психічного розвитку.
3. Володіння педагогічною технікою. Вчитель повинен використовувати невербальні прийоми особистого впливу на учнів — жести, міміку, виразність мовлення, погляд. Педагогічна техніка індивідуального характеру сприяє встановленню особливого особистісного контакту з кожним учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших — стимулювати до роботи.
4. Урахування конкретної ситуації впливу. Використовуючи будь-який метод чи прийом, вчитель повинен орієнтуватись на певну ситуацію: попередні події, що спричинили ту чи іншу ситуацію, особливості сприймання цієї ситуації дитиною, її стан, настрій. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покращення результатів роботи, заохочувати до подолання труднощів, що виникають у навчанні.
5. Підхід до оцінювання. Оцінка — чи позитивна, чи негативна, обов’язково повинна бути обґрунтованою. Вчитель повинен переконатись у тому, що учень добре усвідомлює причини такої оцінки і погоджується з нею. Оцінювати треба конкретну відповідь дитини. Вчитель повинен показати учневі перспективи покращення оцінки. При цьому слід орієнтувати оцінку не на порівняння з іншими учнями, а на порівняння з самим собою вчорашнім, тобто на ті зміни, які відбулись у розвитку можливостей дитини протягом певного часу. В оцінюванні обов’язково потрібно враховувати емоційну реакцію дитини на схвалення та зауваження, рівень сформованості самооцінки. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покращення результатів роботи, заохочувати до подолання труднощів, що виникають у навчанні.
6. Реалізація корекційної спрямованості навчально-виховного процесу. Корекційно спрямованим називають такий процес навчання, в якому в якості основних застосовуються спеціальні педагогічні прийоми, що впливають на виправлення властивих учням недоліків і сприяють їхньому інтелектуальному і фізичному розвитку, становленню особистості. Корекційний процес зливається з навчально-виховним, проте між ними існує різниця в меті, педагогічних прийомах та результатах навчання.
7. Використання можливостей виховного впливу колективу. Створення доброзичливого психологічного клімату в колективі; формування у дітей прагнення допомогти один одному, підтримати, співчутливо ставитись до невдач інших, радіти чужим успіхам, толерантно сприймати чужі особливості, виховання здатності до емпатії — все це істотно позначиться на підвищенні ефективності педагогічної роботи та реалізації принципу індивідуального підходу.
Також, індивідуальний підхід передбачає співпрацю з батьками та фахівцями, що допомагають дітям з особливими освітніми потребами. Важливо створити партнерські відносини з батьками, почути їхні побажання та зауваження, і спільно працювати над розвитком і навчанням дитини.
Діти з особливими освітніми потребами потребують уваги та турботи з боку оточуючих, але варто враховувати, що надмірна турбота може бути шкідливою. Батькам важливо сформувати світогляд своїх дітей, щоб вони почувалися справжніми особистостями. Віра в майбутнє дитини, повага до її потреб, мрій, планів і дій сприяють розвитку ініціативи дитини у світотворенні, формують у дитини почуття обов’язку та відповідальності.
Тому перед батьками стоїть важливе завдання: допомогти дитині розвинути здібності та таланти, необхідні для подальшого розвитку, щоб компенсувати недоліки, які перешкоджають нормальному фізичному чи розумовому розвитку. Раціональний підбір методів і засобів впливу з урахуванням індивідуальних особливостей удосконалює пізнавальні інтереси, активність учнів, самостійність у пошуку розв’язання поставлених завдань і забезпечує ефективність навчання.
Загалом, методи індивідуального підходу дозволяють створити оптимальне навчальне середовище для дітей з особливими освітніми потребами, працюючи з ними на основі їхніх потреб, можливостей та інтересів. Це допомагає дітям розвиватися та досягати успіху в навчанні.