Опубликовано
Колектив ІРЦ 6 Печерського району м. Києва вітає зі святом Незалежності! Бажаємо кожній українській родині мирного неба, непохитної віри, сімейного затишку та щасливого майбутнього у вільній процвітаючій Україні! Нехай у темні години ворожої жорстокої навали в серці яскраво горить шевченківський вогонь любові до рідної України — країни гір і степів, швидких річок і золотих полів, зелених лісів і глибоких морів, відважних і гордих, гідних і люблячих людей.
Хай кожен герой повернеться додому, наповнений силою духу, невичерпною енергією та незламним переконанням, що Україна понад усе!
Дякуємо кожному за єдність, віру, силу духу, відданість та патріотизм, який монолітно тримає нашу неньку! Україна переможе! Зі святом вас! З Днем Незалежності! Слава Україні!
Опубликовано
Сьогодні Україна проживає один із найсуворіших періодів становлення та розвитку. Відбувається випробовування народу на стійкість, мужність, порядність. Саме в такі періоди загартовується сила і дух нації, викристалізовуються її цінності, будується нелегкий шлях до суверенності. На жаль, людина не народжується з почуттям самоусвідомлення себе громадянином і патріотом власної держави. Вона повинна пройти складний шлях розвитку, набути досвіду, стати носієм ціннісних пріоритетів.
Напередодні Дня Державного прапора України та Дня Незалежності України фахівці ІРЦ 6 Печерського району м. Києва провели заняття з розвитку мовлення та патріотичного виховання «Україна — моя Батьківщина» для дітей з особливими освітніми потребами. Корекційно-розвиткові заняття — важлива, щоденна частина роботи фахівців інклюзивно-ресурсного центру.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ДО ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
Чи віддавати дитину з особливими освітніми потребами у дитячий садок? Це питання непокоїть багатьох батьків. Тож напередодні нового навчального року хочемо поділитися порадами.
Дитячий садок – установа важлива для всіх дітей. Він відіграє чи не найважливішу роль у соціалізації дитини, навчанні самообслуговуванню, тренуванні самостійності. Спостерігаючи за однолітками, дитина з ООП швидше набуває необхідних навичок. Варто зазначити, що не тільки дітям з ООП важлива соціалізація, а й для всіх дошкільнят, які пізнають світ. Адже саме в такому середовищі діти мають більше шансів прогресувати у розвитку і набувати необхідних навичок, засвоювати норми поведінки.
Адаптація до дитячого садку – той нелегкий період, через який мають пройти всі батьки дошкільнят і відбувається це індивідуально. Дитині зазвичай важко перебувати в новому, незвичному середовищі, тому адаптація вимагає часу, терпіння та злагоджених дій батьків та вихователів.
З чого починати адаптацію ?
Насамперед, ще до відвідування дитячого садочка дитина може звикати до колективу однолітків, спостерігати як граються інші дітки на дитячому майданчику, підходити до свого майбутнього садочка разом з мамою. Батьки, в свою чергу, мають обов’язково попереджати про те, що очікує дитину, в позитивному ключі.
Зазвичай відвідування садочка починається з однієї-декількох годин в перші дні. Спочатку потрібно ознайомити дитину з садком, наприклад, на прогулянці, де малюку надається свобода дій. Тобто він може вибрати «зону комфорту», сидіти, бігати, спостерігати за тим, що відбувається, гратися наодинці. Так ми маємо змогу побачити які саме ігри/ предмети/місця найбільше приваблюють дитину і, враховуючи її вподобання, підбирати активність для налагодження взаємодії. Важливими є заохочення, щоб садок асоціювався в малюка з приємними емоціями.
Надалі необхідно, щоб час, проведений у садочку, збільшувався і дитина включалася в загальний розклад дня та режимні моменти. Для цього можна використовувати візуальний розклад, адже дитині важливо знати, що її очікує, а нам необхідно, щоб вона робила те, що роблять всі.
Важливою частиною дня є групові заняття. Оскільки дитині спочатку важко бути включеною все заняття, потрібно змінювати вид діяльності. Саме тому, виходячи з базового рівня навичок дитини, ми можемо почати з того, що малюк просто сидить за столом декілька хвилин, після чого йде відпочивати.
Важливо спостерігати за напругою дитини: якщо ви бачите, що вона втомлюється – зменшуйте тривалість заняття. Зазвичай, дитина не може концентруватись на чомусь більше ніж 3 — 5 хвилини, тож заняття варто організовувати з врахуванням цієї особливості.
З кожним днем необхідно все більше залучати дитину до групової активності та ігор. Таким чином, дитина налагоджує соціальну взаємодію. Дорослі їй в цьому допомагають, попереджуючи її небажані дії, замінюючи їх на соціально прийнятні. Згодом, дитина звикає, вивчає розпорядок дня і спокійно відвідує ДНЗ.
У дошкільному періоді діти з ООП соціалізуються найлегше. Але, дитина може мати свої особливості, що не дозволяють їй комунікувати з однолітками активно. Адаптація передбачає цілий комплекс вмінь, вольових зусиль та певних особистісних компетенцій для того, щоб опанувати новий вид діяльності, тому засоби та методи мають бути заснованими на індивідуальних підходах до дитини та бути спрямованими на максимальну адаптацію дитини до колективу й колективу до дитини.
Можливі труднощі адаптації:
• комунікація;
• емоційно-вольові особливості;
• нездатність зчитувати соціальний контекст ситуації;
• поведінкові особливості.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОБОТИ З ДІТЬМИ З ООП
1. Діти з особливими освітніми важко пристосовуються до умов, які постійно змінюються. Саме тому організаційні особливості вдома та у закладі освіти мають бути максимально однаковими.
2. Послідовність та постійність у застосуванні вимог та правил, які мають бути максимально простими.
3. Інтенсивна корекція у дошкільному віці потрібна постійно.
4. Варто показувати схвалення відразу, коли дитина впоралась з діяльністю.
5. Небажана поведінка швидко переростає у звичку.
6. Варто запроваджувати «ритуали початку дня».
Отже, процес адаптації настільки індивідуальний, наскільки унікальна кожна дитина, але він є необхідним, бо відвідування дитячого садку зараз – це ще одна перемога на шляху до самостійного повноцінного життя в майбутньому.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
Порушення опорно-рухового апарату у дітей
Незважаючи на те, що опорно-рухова система, здавалося б, є найміцнішою структурою нашого організму, в дитячому віці вона найбільш вразлива. Саме в дитинстві та підлітковому віці виявляють такі патології як кривошия, плоскостопість, сколіоз, кіфоз та інші порушення постави. І якщо, вчасно не вжити належних заходів, для усунення вроджених або набутих у дитини дефектів, в зрілому віці його можуть очікувати куди більш важкі наслідки: міжхребетні грижі, остеохондроз та ін.
Причини виникнення порушення опорно-рухового апарату
Порушення опорно-рухового апарату посідають одне з перших місць у соматичній патології дітей. Така розповсюдженість є наслідком внутрішньоутробної патології, родових травм, впливу негативних факторів, а також нераціонального рухового режиму, зниженого тонусу м’язів, тривалого статичного навантаження. Для того, щоб уникнути або максимально скоригувати порушення опорно-рухового апарату, необхідно розуміти причини їх виникнення.
Серед порушень опорно-рухового апарату виділяють:
• захворювання нервової системи: дитячий церебральний параліч; поліомієліт;
• вроджені патології опорно-рухового апарату: вроджений вивих стегна, кривошия, клишоногість та інші деформації стоп; аномалії розвитку хребта (сколіоз); недорозвиток і дефекти кінцівок: аномалії розвитку пальців кисті; артрогрипоз;
• набуті захворювання та ураження опорно-рухового апарату: травматичні ушкодження спинного мозку і кінцівок; поліартрит; захворювання скелету (туберкульоз, пухлини кісток, остеомієліт); системні захворювання скелету (хондродитрофія, рахіт).
У всіх цих дітей провідним порушенням є недорозвиток, порушення або втрата рухових функцій. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітними допоміжними засобами: інвалідними візками, милицями, тростинками чи «ходунками».
Кривошея
Така поширена патологія як кривошия — це захворювання шийного кістково-м’язового апарату, що виявляється неправильним положенням голови у дитини і обмеженням її рухливості. Найчастіше у дітей зустрічається уроджена м’язова кривошия, викликана укороченням і слабкістю грудино-ключично-соскоподібного м’яза в процесі внутрішньоутробного розвитку малюка. Відбувається це з ряду причин, однією з яких є неправильне положення голівки дитини в утробі матері, через що на неї надається зайвий односторонній тиск стінками матки, і в результаті цього точки кріплення грудино-ключично-соскоподібного м’яза зближуються, м’яз коротшає.
Вкорочення грудино-ключично-соскоподібного м’яза також може статися внаслідок її травмування під час важких пологів або через перенесення в утробі матері м’язового запалення, що перейшло у хронічну форму.
Спочатку кривошею важко помітити: прояв захворювання відбувається поступово, починаючись з потовщення м’яза з одного боку, фіксованого нахилу голови у дитини, і, закінчуючи обмеженням рухливості шиї і виникненням асиметрії лівої і правої половини обличчя.
Сколіоз
До речі, саме вроджена кривошия є однією з причин розвитку у дитини сколіозу, оскільки, намагаючись надати голові вертикального положення, малюк починає піднімати плечі і сутулитися.
Звичайно ж, сколіоз розвивається і по ряду інших причин: слабка постава дитини, відсутність регулярної фізичної активності, тривале проведення часу за комп’ютером, неправильне положення тіла, в той час як дитина сидить.
Основоположним фактором у виникненні деформації хребетного стовпа є слабкість м’язів, що оточують хребет, через що вони не можуть виконувати свою опорну функцію.
Плоскостопість
М’язова слабкість також сприяє розвитку плоскостопості у дитини. Вроджена плоскостопість виникає як результат слабкості сполучної тканини стопи, через що м’язи і зв’язки стопи невзмозі сформувати правильний вигин. Також плоскостопість може розвинутися, якщо м’язи стопи недостатньо стимулюються зовнішнім середовищем, наприклад, внаслідок невдало підібраного взуття.
Перераховані захворювання опорно-рухового апарату у дітей на ранніх стадіях піддаються повній корекції, а на більш пізніх, наприклад сколіоз III-IV ступеня, зовнішній дефект і ймовірність розвитку ускладнень можна звести до мінімуму.
Проблема порушень функцій ОРА дітей стає все гострішою на сьогодні й зазнає тенденції на зростання. Практичний досвід фахівців показує, що профілактику та корекцію функціональних порушень ОРА потрібно проводити якомога раніше. Навчання і виховання дитини з порушенням опорно-рухового апарату має бути поєднаним із оздоровленням і лікуванням, лікувальною фізкультурою, масажем. В теперішній час діти ведуть малорухливий спосіб життя. Тому необхідним є те, щоб фізичні навантаження займали важливе місце у їхньому житті. Це один із найосновніших компонентів у корекції та профілактиці порушень опорно-рухового апарату.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
ДОДАТКОВА ПІДТРИМКА В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ДЛЯ ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ.
Навчання дитини з особливими освітніми потребами може бути непростим та викликати хвилювання у батьків. Напередодні нового навчального року хочемо нагадати , що створення максимально комфортних умов, адаптація та/або модифікація навчального матеріалу до потреб та можливостей дітей з особливими освітніми потребами, індивідуальний підхід та плідна взаємодія вчителя та його асистента з батьками, регулярні збори команди психолого-педагогічного супроводу, загальні принципи та спільні дії педагогів та батьків – ось що потрібно для успішного навчання дитини з ООП.
Додаткова підтримка в освітньому процесі – це комплекс додаткових постійних чи тимчасових послуг для осіб з особливими освітніми потребами в освітньому процесі, в тому числі психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги, послуги асистента вчителя, асистента дитини, забезпечення спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку тощо, що відповідають індивідуальним потребам здобувача освіти.
Додаткова підтримка – це механізми, в основі яких є дії, інструменти чи ресурси, які ми застосовуємо до окремих учнів, щоби допомогти їм успішно виконувати навчальні завдання та соціальні ролі. Таку підтримку зокрема забезпечує асистент вчителя.
Асистент учителя забезпечує особистісно орієнтоване спрямування навчально-виховного процесу та бере участь у розробленні та виконанні навчальних планів та програм, адаптує навчальні матеріали з урахуванням особливостей навчально-пізнавальної діяльності дітей з особливими освітніми потребами, це педагогічний працівник, що призначається на посаду керівником закладу освіти, має педагогічну освіту.
Ключова фігура в забезпеченні інклюзивного навчання – педагог. Для надання дітям підтримки у формі додаткового часу чи місця, інструкцій чи матеріалів для навчання асистент працює під керівництвом педагога. Так, педагог та асистент спільно планують навчання, прогнозують майбутні навчальні ситуації для участі й діяльності дитини з особливими освітніми потребами.
Надавати підтримку дітям асистенти вчителя можуть як у класі, так і в інших локаціях – бібліотеці, спортзалі, їдальні, на подвір’ї, під час екскурсій тощо.
Асистент під керівництвом педагога може працювати з дітьми індивідуально або в невеликих групах, сприяти опануванню навчальної програми, регулюванню проблемної поведінки окремих дітей чи дотриманню поведінки в групі загалом.
Асистенти вчителя також взаємодіють із психологом закладу чи спеціальними педагогами, які працюють із дітьми з особливими освітніми потребами. Ця взаємодія проявляється у формі консультацій чи інструкцій для асистентів щодо ефективності взаємодії з дитиною та самої дитини з однолітками (форми, методи, способи тощо). Одним із важливих завдань асистентів учителя в інклюзивних загальноосвітніх закладах є коригування змісту та методів навчання відповідно до можливостей та потреб дітей з особливими освітніми потребами, і застосування під час уроку системи додаткових заходів, спрямованих на опанування навчального матеріалу.
Узгодженість у роботі асистента вчителя та вчителя є важливою умовою ефективного здійснення освітнього процесу в інклюзивному закладі.
Сучасна школа і всі, хто є в ній, мають бути готові до того, що дитина з особливими освітніми потребами має повне право здобувати освіту на рівні з усіма дітьми.
Інклюзивний освітній процес не може розглядатися без активної участі в ньому батьків та налагодженої взаємодії всіх його учасників. Усе більше батьків усвідомлюють переваги інклюзивної освіти для своєї дитини. Це дозволяє батькам брати участь в ухваленні рішень, що впливають на освіту та розвиток дитини, краще розуміти особливі освітні потреби своєї дитини, сформулювати намічені для дитини цілі в навчанні.
Важливими учасниками команди психолого-педагогічного є і батьки дитини з особливими освітніми потребами. Зусилля педагогів будуть ефективними за умови, коли вони матимуть підтримку з боку батьків. Батьки, педагоги та фахівці мають стати співавторами в побудові індивідуальної освітньої траєкторії і реалізації освітнього маршруту дитини.
Якісна освіта та соціалізація дитини з особливими освітніми потребами, дуже залежить від готовності її батьків включити дитину в освітній процес, бути поруч у важливі та важкі моменти, направляти дитину, заохочувати її до навчання і здобуття найважливіших соціальних навичок.
Батьки, отримавши широкі можливості вибору освітнього простору, форми отримання освіти дитиною, визначення освітнього маршруту і програми навчання, отримають і велику відповідальність. Крім того, батьки дітей з особливими освітніми потребами потребують допомоги та підтримки, спрямованої на зниження у них рівня психоемоційного напруження, запуску конструктивних змін, формування в якості ведучої установки: «Необхідно досягти якомога більшого там, де це можливо»
Підтримка батьків дітей з ООП також пов’язана з їх навчанням і просвітою з метою формування знань про особливості дитини, обумовлених наявними порушеннями, формуванням умінь використовувати знання для побудови взаємодії з дитиною, формуванням батьківської компетентності, допомогу в зміні типу батьківського ставлення до дитини, корекцію стилю дитячо-батьківських відносин. Сприйняття та оцінка дитиною з особливими освітніми потребами себе, становлення в особистості позитивного чи негативного образу «Я» значною мірою залежить від розуміння та прийняття її батьками, рівня врахування її потреб, схильностей, психологічних станів та переживань. Саме тому для досягнення результату в освітньому процесі дітей з особливими освітніми потребами дуже важливо залучити до процесу батьків.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
Підготовка дітей з особливими освітніми потребами до школи
Незабаром закінчиться літо і розпочнеться новий навчальний рік. Вступ кожної дитини, зокрема, дитини з особливими освітніми потребами до 1-го класу є процесом доволі складним для всіх його учасників, насамперед для дитини. Для дошкільників це апріорі стресогенна ситуація. Адже вони йдуть до нового закладу, де багато нових дорослих. Ситуацію загострюють і батьки, які мало не щодня говорять про школу, вступ, труднощі, майбутнє, що постає перед дитиною похмурим і тривожним. Усе це не додає дитині впевненості.
Ось декілька порад, щоб початок навчального року не став додатковим стресом.
Психологічний комфорт дуже важливий як для дітей, так і для батьків. Обговоріть з дитиною правила й норми, які пов’язані зі школою. Поясніть їх необхідність та доцільність.
Адаптація до школи відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний із значним напруженням усіх систем організму. Тому важливо підготувати дитину з особливими потребами до школи заздалегідь.
Готовність дитини з особливими потребами до школи включає в себе такі компоненти:
-фізичний розвиток і соматичний стан здоров’я дитини;
-рівень розвитку пізнавальної діяльності та комунікативного розвитку;
-рівень розвитку особистісних якостей та психо-емоційний стан дитини;
-врахування наявності або відсутності мотивації щодо навчання.
Враховуючи особливості розвитку дітей, важливо звернути увагу на те, що не всі компоненти можуть бути сформовані (одні навички розвинуті на високому рівні, інші на середньому та/або низькому). Варто зосередитись на розвитку тих навичок, які відсутні або мають низький рівень.
При вступі у школу є ряд змін, які супроводжують дитину:
-зміна навколишнього середовища (територія та приміщення школи);
-зміна виду діяльності (перехід від ігрової до навчальної діяльності);
-зміна кола спілкування (вчителі, асистент вчителя, однолітки);
-обов’язки та правила, яким дитина слідує;
-зміна темпу та ритму (можливість встигати одягатися, переодягатися, переходити з кабінету в кабінет (їдальню, спортзал, бібліотеку), ходити в туалетну кімнату);
-зміна розпорядку дня;
-зміна сенсорного середовища (шум дзвінка та дітей, колір, їжа, запах);
-права дитини (безпека, комфорт, повага, принцип недизкримінації на будь-яких рівнях).
Для покращення адаптації дитини з особливими потребами до школи варто зробити наступні кроки:
1. Вивчити територію школи до початку навчання, розташування входів та виходів зі школи, майданчики. Сходіть декілька разів у клас, де буде навчатися дитина (якщо є можливість). Повторюйте правила безпеки поводження на дворі, дорозі, майданчиках.
2. Розгляньте з дитиною картинки можливих кабінетів у школі, проговоріть для чого вони створені, слід звернути увагу на туалетну кімнату (види унітазів, користування ними), правила поводження.
3. Тренуйтеся користуватися сходами та розкажіть правила поведінки на них (якщо дитина не має фізичних особливостей розвитку).
4. Познайомтеся із вчителем та асистентом вчителя, дітками, які будуть навчатися у класі.
5. Вивчіть з дитиною: прізвище та ім’я дитини, батьків, вчителя; клас, у якому навчатиметься дитина; номер кабінету та поверх; адресу, де проживає дитина.
6. Проговоріть, а потім програйте з дитиною план дій у разі, якщо дитина загубилася у приміщенні або на території школи.
7. Розкажіть про те, які правила та обов’язки чекають дитину у школі. Визначте також і вдома сферу обов’язків та правил дитини. Обговоріть, чим вони відрізняються вдома та в школі.
8. Наближайте графік дитини до того, який буде у школі. Поясніть що таке урок, перерва, розклад.
9. Продемонструйте дитині шум дзвінка, використовуючи аудіозаписи в мережі Internet.
10. Купіть шкільне приладдя, яке подобається дитині, навчіть користуватися ним:
— як складати ранець, пенал, спортивну форму;
— як користуватися олівцями, ручками, пензлями, фарбами, палітрою, клеєм.
11. Розкажіть дитині про права, які вона має у школі.
12. Навчайте дитину повідомляти вчасно та правильно про свій стан, особливо, якщо дитина має соматичні захворювання.
13. Якщо сім’я іншомовна, слід обов’язково вивчити з дитиною слова та фрази, які найчастіше використовуються у школі.
Найчастішими причинами труднощів, які виникають у дітей з ООП у період адаптації до шкільного життя, є такі:
• погана зосереджуваність уваги: цієї уваги не вистачає на велике завдання, великий об’єм інформації;
•низький рівень концентрації та переключення уваги, її нестійкість;
• низький рівень механічної пам’яті, невміння логічно запам’ятовувати, нездатність запам’ятати інформацію навіть на короткий проміжок часу;
•невисокий рівень розвитку образного та логічного мислення, розвитку сприйняття та орієнтації в просторі;
•невміння орієнтуватися на систему ознак, дотримуватись певних правил і виконувати різні вимоги;
•погано розвинена сила волі;
•погане вміння працювати в рамках шкільних вимог;
•невміння виконувати інструкції дорослих, працювати за зразком;
•слабкий розвиток дрібної моторики пальців рук, мілкої мускулатури кисті рук;
•емоційна нестабільність, підвищена імпульсивність;
•неправильна самооцінка, проблеми із самоконтролем.
Тому варто звернути увагу на ці труднощі та попередити їх.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
Поради батькам, що мають дитину з порушенням слуху.
Дитині з порушеннями слухового аналізатора складно самостійно навчатися розмовляти через нечітке сприйняття звукового мовлення і відсутність аудіальних зразків. Їй важко чи неможливо контролювати вимову, що призводить до спотворення мовлення, a іноді усне мовлення не розвивається взагалі. Це негативно відображається на оволодінні системою мовлення, що не лише обмежує можливості дитини в навчанні і пізнанні світу, але має негативний вплив на психічний розвиток особистості, затримуючи або спотворюючи його. Глибокі порушення слуху можуть привести до соціальної ізоляції дітей, оскільки їх спільна діяльність з чуючими дітьми є досить обмеженою. Порушення слуху можуть ускладнити процеси формування і розвитку мовлення, змінюють якість життя, суспільну взаємодію та соціалізацію особистості.
Для ефективного функціонування таких дітей потрібне сприяння батьків, медиків, сурдопедагогів, інших спеціальних педагогів, вихователів, психологів і всього суспільства. Навчання дітей повинно бути систематичним і організованим, особливу увагу слід звертати на формування і розвиток слухового сприймання та мовлення. При порушеннях слуху страждає мовлення дитини і без спеціального навчання дитина практично не оволодіває мовленням. Відсутність мовлення або його недорозвиток ускладнюють контакт дитини з оточуючими. Чим раніше починається корекційний вплив, тим скоріше та ефективніше можна подолати наслідки порушень слухової функції
Якщо у дитини діагностували порушення слуху, ця ситуація вимагає уваги як з боку самої дитини, так і її батьків. Важливо розуміти, що порушення слуху впливає також і на всіх інших членів родини – батьків, дідусів і бабусь, братів і сестер.
Щоб допомогти самим дітям та членам родини адаптуватися до життя з порушенням слуху, можна зробити декілька речей щодо знань та розуміння.
Заохочуйте родичів та членів родини до спілкування з дитиною
Втрата слуху – це більше, ніж проста нездатність чути. Порушення слуху викликає проблеми, пов’язані з доступом до слухової інформації, зокрема мовлення. Навколишні звуки, що роблять життя багатшим, дитина з порушенням слуху може не почути. Навіть незначне порушення слуху може викликати труднощі в спілкуванні, навчанні, читанні, мовленні та соціалізації. Щоб допомогти дітям подолати ці труднощі, батьки, бабусі й дідусі, а також брати і сестри повинні бути соціально активними.
Попри всі досягнення сучасної техніки, слухові апарати або кохлеарні імплантати все ще мають певні обмеження. Розуміння цих обмежень є необхідністю для бабусь, дідусів, братів і сестер, що бажають спілкуватися з дитиною. І щоб досягти успіхів у цьому спілкуванні, потрібно знати найкращий спосіб, як поговорити з дитиною, та найефективніші форми спілкування.
Добре щоденне спілкування
Інколи тільки один або два члени родини можуть успішно спілкуватися з дитиною, і тому вони стають «перекладачами» для всіх інших. Це може вплинути на відносини між дитиною з порушенням слуху та іншими членами родини. Найкраще рішення – це навчити кожного, як успішно спілкуватися з дитиною безпосередньо. Бабусі й дідусі, а також брати й сестри повинні розуміти, що таке порушення слуху у дитини, яким чином їй допомагають слухові апарати або кохлеарні імплантати та які способи спілкування з дитиною існують
Щоденні ситуації
Існує безліч способів підтримати вашу дитину в щоденних ситуаціях. Наприклад, при спілкуванні ви можете допомогти дитині краще розуміти та розвивати мовлення, якщо будете пам’ятати про декілька основних правил, таких як:
Дитина має бачити Ваше обличчя
Якщо дитина буде бачити, як ви говорите, їй буде простіше почути, що ви говорите. Якщо ваше обличчя добре освітлене, дитині буде простіше побачити його вираз та читати з ваших губ. Тому не слід під час розмови підпирати підборіддя рукою або читати газету, ховаючи за нею обличчя
Говоріть чітко
Говоріть чітко з нормальною швидкістю та пам’ятайте, що кричати не потрібно. Якщо ваша дитина не розуміє сказаного, краще перефразуйте речення, ніж повторюйте сказане
Уникайте фонового шуму
При розмові намагайтеся уникати фонового шуму. Вимкніть телевізор та закрийте вікна, щоб шум транспорту з вулиці не потрапляв до приміщення. Підійдіть ближче, щоб ваш голос звучав гучніше, або спробуйте знайти тихіше місце для розмови.
Користь вищенаведених методів для вашої дитини безпосередньо залежить від ступеня її порушення слуху, типу слухових апаратів, віку та загальних здібностей. Підтримка всієї вашої родини при пошуку способів спілкування життєво важлива для успіху вашої дитини.
Інші методики комунікації
Читання з губ
Губи беруть участь в артикуляції слів, роблячи видимою різницю між вимовленими словами (наприклад, словом «людина» та словом «земля»). Тому читання з губ має дуже важливе значення, особливо для дітей з великою втратою слуху, тому що для розуміння мовлення їм потрібно ще й бачити, як вимовляються слова. Таким чином, читання з губ, яке діти неумисно опановують в процесі спілкування, покращує розуміння мовлення.
Заняття з розвитку слуху та мовлення
Багато дітей з порушеннями слуху мають затримку розвитку мовлення. Тому їм слід відвідувати заняття з сурдопедагогом або логопедом, щоб навчитися ефективніше спілкуватися. Спеціальні заняття дуже важливі, оскільки діти з порушенням слуху часто не можуть почути тонкі відмінності між різними звуками мовлення, потрібні для їх точного відтворення (наприклад, «ш» та «ч»).
Багато звуків неможливо розрізнити при читанні з губ, а сенсоневральне порушення слуху може обмежувати потенційну чіткість сприйняття, що здатні забезпечити слухові апарати. Наприклад, звук «з» не завжди можна чітко почути, як у парі слів «везти» — «вести». Тому щоб навчити дитину правильно використовувати та вимовляти звук «з» (а отже – і розуміти цей звук), потрібні заняття з фахівцем-сурдопедагогом.
Чітке мовлення
Метод чіткого мовлення – це простий спосіб говорити. Вчіться правильно й чітко вимовляти кожне слово та речення, не «ковтаючи» слова та їх закінчення. Чіткому мовленню також притаманні паузи між фразами та реченнями.
Використовуючи чітке мовлення, ви помітите, що ваше мовлення автоматично стає повільнішим, а голос — гучнішим. Завдяки більш повному діапазонові голосових інтонацій та наголосам на ключових словах, ваш голос також стає красивішим. Дослідження вказали, що чіткому мовленню дуже легко навчитися та використовувати. Також ми знаємо, що, коли людина з порушенням слуху слухає того, хто говорить чітко, вона вважає, що такого співрозмовника простіше зрозуміти навіть у шумних ситуаціях.
Жестова мова
Діти з сильною або повною втратою слуху часто користуються жестовою мовою. Більшість дітей з таким рівнем порушення слуху потребує слухових та візуальних підказок, щоб мати можливість спілкуватися.
Вивчення жестової мови не обов’язково означає, що дитина не зможе навчитися говорити. Цьому потрібно багато вчитися, але діти з важкою втратою слуху можуть навчитися тому й іншому методові мовлення. Жестова мова допомагає в опануванні словесного мовлення.
Якщо ви вирішили вивчити жестову мову, у цьому повинна брати активну участь вся родина. Поговоріть з сурдопедагогом, проконсультуйтеся з іншими батьками, вчителями та дорослими з порушеннями слуху.
Ви можете почути багато різних думок щодо жестової мови, тому перед тим, як прийняти рішення, дізнайтеся якомога більше інформації.
Діти з порушенням слуху можуть навчатися у загальноосвітніх закладах за умови щоденної співпраці мультидисциплінарної команди та батьків з розвитку мовлення дитини та індивідуального підходу до процесу навчання та виховання.
АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ ДО НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ЗАКЛАДІ
ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ.
Дедалі частіше батьки вирішують віддати свою дитину, яка має порушення слуху, до масової школи. Як же відбувається процес її адаптації до навчального процесу, який зазвичай зовсім не пристосований до потреб такої дитини?
Головна проблема для таких дітей — отримання інформації в тому ж обсязі, що й решта учнів. Найкраще, аби дітям цієї категорії у звичайній школі допомагали навчатися сурдопедагоги чи сурдоперекладачі. Але, ймовірніше, до звичайної школи прийде дитина, яка вже володіє навичками спілкування: може говорити, трохи чути і читати з губ. Педагогам, перед тим, як почати її навчати, слід з’ясувати, якими навичками вона володіє, як краще організувати навчальний процес і її спілкування з однолітками.
Спілкуючись із дітьми з порушеннями слуху, потрібно говорити дуже чітко (однак, не потрібно кричати), не забувати дублювати сказане (письмово чи перефразовуючи інформацію), особливо якщо справа стосується термінів, правил, інструкцій тощо. Навчальні фільми, за можливості, мають супроводжуватися субтитрами.
Для того, щоб діти з порушеннями слуху краще орієнтувалися, у класі варто встановити сигнальні лампочки, що сповіщатимуть про початок і кінець уроку. Дитину із порушеннями слуху краще посадити за першу парту. Місця для тих, чий слух знижений значною мірою, можуть бути обладнані електроакустичними приладами та індивідуальними навушниками.
Особливості навчання дітей з порушеннями слухової функції:
• робоче місце дитини має бути розташоване так, щоб вона добре бачила обличчя вчителя;
• підтримувати зоровий контакт під час мовлення;
• слід контролювати, чи почула і зрозуміла дитина матеріал;
• приділяти увагу граматичній правильності мовлення;
• кількаразово правильно промовляти з дитиною слова;
• проводити роботу з звукопідсилюючою апаратурою;
• давати нові слова у писемній формі;
• проводити роботу з розвитку мовлення на всіх уроках.
Навчання і виховання дитини з порушеннями слухової функції має бути поєднане з реабілітацією, корекційною роботою сурдопедагога з розвитку слуху і мовлення, по необхідності – заняттями з психологом. Постійна робота фахівців з батьками є важливою умовою успішного навчання, виховання та розвитку дітей цієї категорії.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
Ознаки порушення слуху у дітей раннього віку.
Слух відіграє величезну роль у розвитку дитини. Якщо вчасно не розпізнати та не компенсувати порушення слуху, воно призведе до затримки таких важливих складових розвитку як опановування мовленням та, загалом, може мати негативний вплив на дуже важливі навички, у тому числі, на соціалізацію дитини. Але існує багато методів, що допоможуть вашій дитині компенсувати порушення слуху. І перше, що треба зробити – це виявити потенційну проблему.
Перші три роки життя дитина дуже активно розвивається. Тому говорячи про порушення слуху у віці від 0 до 3 років, дуже важко робити якісь узагальнення. Крім того, у різних дітей навички, такі як мовлення, можуть розвиватися з різною швидкістю, тому слід дуже уважно стежити за розвитком дитини, щоб зрозуміти, чи має вона якісь додаткові труднощі. Порушення слуху може спричинити затримку розвитку мовлення під час цього критично важливого для навчання періоду, а це, у свою чергу, впливає на засвоєння та набуття інших навичок, оскільки дитина не сприйматиме словесних вказівок або сприйматиме їх тільки частково.
Ознаки порушення слуху у дітей віком до 6 місяців
В перші місяці життя дитини помітити порушення слуху дуже важко, особливо якщо воно має легкий ступінь. Однак існують певні ознаки, на які слід звертати увагу. Ваша дитина може мати порушення слуху, якщо вона:
• Не реагує на звуки та музику
• Не дивиться в напрямку джерела звуку
• Не впізнає ваш голос та не реагує на нього
• Не цікавиться звуковими іграшками
• Не видає різні звуки, коли вона весела або, навпаки, засмучена
Ознаки порушення слуху у дітей віком до 1 року
На момент, коли дитині виповнюється один рік, вона вже має величезний шлях розвитку та набуває великої кількості навичок. Щодо слухових навичок, однорічна дитина повинна вміти:
• Реагувати на своє ім’я
• Обертатися в напрямку, звідки долинає звук
• Розуміти прості слова, такі як «ні», «ще», «на», «дай», «мама», «тато» та ін. та реагувати на них.
• Слухати пісні та оповідання протягом короткого часу
• Впізнавати знайомі голоси, мелодії, звуки
• Грати з вами в хованки та подібні прості ігри
• Лепетати, намагатися говорити свої перші слова
Ознаки порушення слуху у дітей до 2 років
До дворічного віку дитина дуже багато експериментує, вивчає рухи свого тіла, а також «пробує на смак» звуки та слова. У вашої дитини може бути порушення слуху, якщо у дворічному віці вона:
• Не розуміє та не використовує безліч нових слів
• Не може назвати предмети на малюнку або в щоденному оточенні
• Не виконує простих вказівок, наприклад, «Візьми ляльку», «Іди до мами» або «Дивися на собачку»
• Не може назвати частини тіла або зображення на малюнку, коли ви називаєте їх
• Не ставить простих питань, таких як «Що це?», «Хто це?», «Де Катя?» та не відповідає на них
• Не складає слова у прості речення, такі як «Тату, на!» або «Хочу банан»
Ознаки порушення слуху у дітей до 3 років
В трирічному віці дитина вже добре вміє ходити (чи, радше, бігати) та висловлювати свої думки та почуття. У дитини може бути порушення слуху, якщо вона:
• Не вміє говорити простими реченнями
• Не розуміє антонімів, таких як «великий/маленький», «вгору/вниз», «стій/іди»
• Не говорить зі знайомими людьми, або спілкується так, що її не розуміють
• Не питає та не розуміє слова «Чому?»
• Не виконує все складніших вказівок, таких як «Піди до своєї кімнати та візьми ковдру»
• Не розуміє нових слів та не запам’ятовує їх
Якщо у вашої дитини є ознаки порушення слуху: що робити далі?
Якщо ви прочитали цей перелік і підозрюєте, що у вашої дитини можуть бути проблеми слуху, слід якомога швидше почати шлях, що приведе її до кращого слуху, оскільки вчасна компенсація порушення слуху може дуже сильно змінити життя дитини на краще.
Зазвичай батьки, дізнавшись про проблеми зі слухом у малюка, перебувають у стані шоку, не приймають інформацію, перевіряються у декількох спеціалістів. І це нормально. Головне, не затягувати. Найкраще, що можуть зробити батьки у цьому випадку – це заспокоїтись та якнайшвидше відвідати спеціаліста із слухопротезування.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
Як зрозуміти, що у дитини поганий зір?
Проблема поганого зору у дітей дуже актуальна, адже ми живемо в епоху загальної комп’ютеризації, гаджетів і технічного розвитку. Поганий зір може суттєво затримувати розвиток дитини. Через проблеми із зором виникають складнощі з підготовкою до школи, звужується коло інтересів. Рання діагностика і лікування порушень зору у дітей — питання, яке гостро стоїть у всьому світі. Здоров’я зору є ключовим аспектом розвитку дитини. Раннє виявлення та лікування порушень зору важливо для забезпечення оптимального навчання та розвитку. Рання діагностика порушень зору в дітей дає змогу вчасно надати їм необхідну допомогу. Сучасні технології (комп’ютери, спеціальні оптичні і відеопристрої) дають можливість багатьом дітям з поганим зором навчатись у звичайних класах або, при наявності супутніх соматичних, психічних та неврологічних захворювань, за індивідуальною програмою. Зрозуміло, що для цього треба мати відповідні навчальні матеріали та посібники — книжки, надруковані збільшеними літерами і шрифтом Брайля, тексти на стрічках тощо.
Порушення зору можуть бути вродженими і набутими.
Вроджена сліпота обумовлюється ушкодженням або захворюванням плоду в період внутрішньоутробного розвитку або виникає внаслідок впливу негативних спадкових факторів.
Набута сліпота в основному виникає внаслідок захворювань органів зору — сітчатки, роговиці або захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, менінгоенцефаліт), ускладнень після загальних захворювань організму (кір, грип, скарлатина), травматичних ушкоджень головного мозку або очей.
Сліпота — різко виражений ступінь аномалії розвитку і порушень зорового аналізатора, при якому стає неможливим або дуже обмеженим зорове сприймання дійсності внаслідок відсутності зору або глибокого порушення гостроти центрального зору (від 0 до 0,4), чи звуження поля зору (до 10°-15°) при більш високій гостроті зору. Такий розлад зору призводить до інвалідності.
Знижений зір — це захворювання очей, що викликає стійке зниження гостроти зору (від 0,05 до 0,4 на оці, що краще бачить, з використанням засобів корекції), або зі звуженням поля зору до 20° від точки фіксації. Крім зниження гостроти зору та звуження поля зору слабкозорі діти можуть мати й інші відхилення в роботі зорового аналізатора — порушення сприймання кольору і світла, периферійний і бінокулярний зір.
Які ознаки повинні насторожити та будуть свідчити про відхилення від норми розвитку зору дитини?
• Кінець 1-го місяця: не стежить поглядом за рухом джерела світла (ліхтарик, свічка) вправо і вліво; не дивиться в очі дорослого, який до нього нахиляється.
• Кінець 2-го місяця: не стежить очима за брязкальцем; не імітує міміку дорослих.
• Кінець 3-го місяця: не «вивчає» свої руки, не наближає їх до очей, не рухає пальцями; не посміхається у відповідь на усмішку дорослих; лежить тільки на спині.
• Кінець 5-го місяця: не простягає руки та не бере іграшку, яка зацікавила.
• Кінець 6-го місяця: не може перекласти іграшку з однієї руки до іншої.
• Кінець 7-го місяця: не може стукати кубиком по столу.
• Кінець 8-го місяця: не бере двома руками запропоновані їй кубики.
• Кінець 9-го місяця: не стукає кубиками один об одного.
• Кінець 10-го місяця: не скидає іграшки зі столу.
• Кінець 12-го місяця: не проявляє зацікавленості до іграшок (машинки, ляльки); не намагається знайти іграшку, яку заховали у неї на очах; не імітує дії дорослих з іграшками (не ставить кубик на кубик); не може викласти кубики в одну лінію.
Зазвичай у більшості новонароджених малюків немає проблем із зором, а ускладнення з’являються у старшому віці при впливі зовнішніх факторів:
• високе зорове навантаження. Навчання, постійні ігри з телефонами, планшетами, перегляд телевізора створюють високе навантаження на зоровий апарат, який ще повністю не сформувався і не зміцнів. Ситуація посилюється, коли дитина йде до школи, на цей період приходить 50% зростання ризику короткозорості;
• черепно-мозкові травми та травми очей. Зір може погіршитися після сильного удару. Також зниження гостроти зору можливе після хірургічного втручання;
• системні захворювання. Небезпеку становлять також неправильне лікування очних інфекцій (кон’юнктивіту);
• авітаміноз. Недостатнє надходження поживних речовин відображається на формуванні та роботі зорової системи. Найбільш важливими для нормального розвитку очей мікро- та макроелементами є вітаміни А, В2, С, Е, цинк, селен;
• сколіоз та дегенеративні захворювання хребта. Викривлення хребетного стовпа призводить до погіршення живлення очей. Через це у тканинах очних яблук починаються дистрофічні зміни, зір слабшає;
• малорухливий спосіб життя. Гіподинамія призводить до загального ослаблення організму, що позначається на здоров’ї очей. Через ослаблений м’язовий тонус, погіршується кровопостачання тканин та органів, у тому числі і очних яблук. Вони не отримують достатньо харчування, а при високих навантаженнях у дитячому садку або школі це підвищує ризик розвитку міопії.
Батькам досить складно зрозуміти, що у малюка починаються проблеми із зором. Для дітей віком до 5 років тривожними маркерами є:
• дитина постійно тре очі, часто мружиться і моргає, ніби намагається прибрати якусь перешкоду;
• малюк підносить предмети (картинки, кубики, іграшки) дуже близько до очей або нахиляється до них, щоб розглянути;
• ячмінь, що періодично виникає, також може вказувати на приховані патологічні процеси.
Зверніть увагу, якщо дитина скаржиться на нечіткість зору: «мушки», «сніжинки», «риски», що виникають перед очима. Будь-яка скарга з боку малюка — привід негайно звернутися за консультацією до офтальмолога.
У віці 5-7 років можуть виникнути інші симптоми проблем з очима:
• у дитини часто червоніють білки очей чи повіки – ознака перевтоми;
• діти скаржаться на головний біль, їм складно довго концентруватися на книжках та заняттях;
• неуспішність у школі – може виникати через нечіткість зору;
• проблеми з правописом: літери та цифри сильно виходять за межі клітинок та рядків.
Помітити знижену гостроту зору можна і в побуті: наприклад, якщо діти не можуть розпізнати номер транспорту, що наближається. Діти сідають близько до екрану телевізора, мають проблеми з читанням з дошки в школі.
Батьки мають бути особливо уважними до здоров’я дітей у початковій школі. Різке навантаження на очі часто призводить до проблем із зором. Навіть якщо ви не помічаєте ніяких тривожних ознак і дитина не скаржиться на очі, рекомендується планово відвідувати офтальмолога мінімум раз на рік.
Для зниження ризику розвитку очних захворювань слід дотримуватися наступних рекомендацій:
• не дозволяйте дитині перенапружувати очі. Якщо вона займається (читає), дивиться телевізор, потрібно робити перерви кожні 40-60 хвилин. Робоче місце школяра має бути добре освітлене;
• навчіть її простій очній гімнастиці. У перервах між заняттями малюк повинен заплющити очі, і повертати ними, дивитися по черзі вгору-вниз, праворуч-ліворуч. Детальну інструкцію можна отримати у дитячого офтальмолога;
• стежте за правильним та збалансованим харчуванням. Важливо, щоб діти отримували з їжі всі необхідні мікро- та макроелементи. У періоди підвищених навантажень (наприклад під час змагань, олімпіад, іспитів) бажано приймати вітамінні комплекси, рекомендовані педіатром;
• привчіть дітей до активного способу життя та регулярних прогулянок на свіжому повітрі. Одна із причин розвитку очних захворювань – гіподинамія. Помірні фізичні навантаження необхідні для правильного розвитку дитячого організму та формування здорового зору;
• не нехтуйте оглядом у офтальмолога – тільки лікар може виявити захворювання на початкових стадіях та розпочати результативне лікування.
Не дозволяйте дітям багато часу проводити перед монітором або телевізором. Під час перегляду передач діти повинні сидіти на відстані не менше 2,5 метрів від екрану. Запишіться на консультацію до дитячого офтальмолога – лікар дасть конкретні рекомендації щодо підтримки здоров’я очей у дітей різного віку, підбере вітаміни, навчить очній гімнастиці. У дитячому віці проблеми із зором успішно вирішуються за допомогою найбезпечніших методів. Головне — вчасно звернутися до фахівців.