Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ: НАПРЯМИ ТА СКЛАДОВІ.
Підвищення якості інклюзивного навчання неможливе без всебічного, об’єктивного та неупередженого вивчення та оцінювання різноманітних факторів і показників. Однак універсальних правил та інструментарію щодо проведення моніторингу не існує, оскільки кожна школа має власні характеристики, включаючи різну кількість учнів із ООП, які потребують різних рівнів підтримки. Тож аби допомогти освітянам визначити ефективність організації інклюзивного навчання наприкінці навчального року, ми опрацювали рекомендації Державної служби якості освіти та підготували кілька порад.
Під час моніторингу інклюзивного навчання важливо проаналізувати його основні аспекти за ключовими напрямами освітньої діяльності:
1. Освітнє середовище закладу освіти.
Тут слід оцінити наявність та якість таких показників:
безпека і комфорт навчання та праці (застосування принципів універсального дизайну або безбар’єрного доступу до території закладу освіти та всіх його приміщень);
доброзичлива атмосфера підтримки дитини, орієнтація на її потреби і можливості;
технічне обладнання, яке може бути досить специфічним, зважаючи на особливі освітні потреби дітей;
допоміжні засоби для навчання, необхідні для адаптації дітей з ООП;
облаштування навчальних кабінетів (наприклад, створені куточки для усамітнення, додаткове освітлення тощо).
2. Система оцінювання результатів навчання учнів.
При проведенні моніторингу слід приділити увагу таким показникам:
поточне оцінювання (базується на основі загальних підходів та критеріїв оцінювання, але обов’язково враховує особливі освітні потреби дітей);
підсумкове оцінювання (критерії оцінювання розробляються вчителем і є складовою частиною ІПР);
формувальне оцінювання (його прийоми мають бути спрямовані на підтримку дитини з ООП та підкреслювати її успіхи та досягнення).
3. Педагогічна діяльність вчителів.
Під час проведення стану організації інклюзивного навчання слід проаналізувати такі аспекти:
наявність індивідуальної програми розвитку для кожної дитини, яка враховує її особисті можливості та потреби;
адаптація/модифікація змісту навчального матеріалу відповідно до індивідуальних можливостей дітей з ООП;
особливості роботи в інклюзивних класах (чергування перерв, дотримання відповідності темпу навчального заняття індивідуальним можливостям дитини, використання допоміжних засобів для навчання тощо);
залучення учнів з ООП до спільної роботи в класі;
взаємодія педагогічних працівників та асистента вчителя;
участь педагогів у професійних спільнотах, діяльність яких спрямована на професійний розвиток педагогічних працівників, психологічну підтримку та консультування з впровадження компетентнісного, особистісно орієнтованого, діяльнісного, інклюзивного підходів до навчання здобувачів освіти і нових освітніх технологій.
4. Управлінські процеси закладу освіти.
Ефективність цього напряму можна визначити за такими показниками:
стратегія закладу освіти містить поетапне створення інклюзивного освітнього середовища, за потреби вносяться зміни;
забезпечення систематичної та ефективної роботи команд супроводу (команду має бути створено для кожної дитини з ООП на інклюзивному навчанні (1–5 рівнів підтримки) і на педагогічному патронажі);
забезпечення закладу освіти фахівцями, які організовують освітній процес в інклюзивних класах;
координація підвищення кваліфікації педагогічних працівників за напрямом «Інклюзивне навчання»;
координація психологічного супроводу інклюзивного навчання;
надання соціальних послуг дітям з ООП (асистент дитини) за висновком ІРЦ та заявою батьків.
Також варто проаналізувати якість інклюзивного навчання відповідно до категорій учасників освітнього процесу:
Учні:
усі діти, які проживають на території обслуговування школи, навчаються в ЗЗСО та отримують знання згідно з індивідуальними потребами (немає дітей, які не навчаються);
усі діти, батьки яких написали заяви для зарахування та організації інклюзивного навчання, навчаються в закладі;
для кожної дитини з ООП створено команду супроводу, в яку обов’язково входять батьки;
для всіх дітей з ООП створено адаптоване освітнє середовище та проводяться корекційно-розвиткові заняття згідно з потребами та висновками ІРЦ;
для кожної дитини, якій визначено в ІПР модифіковану програму предмета, її розроблено і розміщено в ІПР.
Педагоги:
педагоги підвищують кваліфікацію за особисто визначеною потребою;
усім педагогам виплачуються надбавки за роботу в інклюзивних класах у розмірі 20 %;
педагоги, які викладають адаптовані/модифіковані предмети, визначені в ІПР, розробляють адаптовані/модифіковані програми предметів;
педагоги і асистент вчителя спільно готуються до навчального заняття, складають адаптовані та/або модифіковані завдання у поурочних планах;
педагоги розробляють критерії оцінювання, які зазначені в ІПР, на основі загальних підходів та критеріїв оцінювання з урахуванням ООП;
педагоги ведуть документацію, звітність, зазначену в посадовій інструкції.
Батьки:
знають, що дитина навчається за освітньою програмою закладу та ознайомлені з критеріями оцінювання дитини;
входять до складу команди супроводу;
погодили, підписали, отримали копії індивідуальної програми розвитку, індивідуального навчального плану, модифіковану програму предмета, розклад корекційно-розвиткових занять дитини.
Крім того, Державна служба якості освіти рекомендує проаналізувати шкільну документацію щодо надання освітніх послуг учням із ООП:
освітня програма. Вона має містити корекційно-розвитковий складник і включати індивідуальні навчальні плани учнів 2–5 рівнів підтримки);
річний план роботи. Цей документ має включати заходи з формування інклюзивного середовища, заходи з упровадження педагогічних технологій в роботі з дітьми з ООП, заходи з інформаційно-просвітницької роботи з батьками, зокрема план роботи з батьками дітей з ООП;
документація щодо роботи команди супроводу (Положення, накази про затвердження складу кожної команди супроводу);
індивідуальні програми розвитку учнів (вони мають бути розроблені, затверджені та розміщені в АС «ІРЦ» впродовж 2 тижнів з дня зарахування дітей з ООП. ІПР має включати індивідуальний навчальний план з додатками адаптованих, модифікованих програм предметів);
індивідуальний навчальний план (його форму/шаблон має бути розроблено та погоджено педагогічною радою);
укладені цивільно-правові договори з фахівцями для проведення корекційно-розвиткових занять;
затверджені корекційно-розвиткові програми;
наявність посадових інструкцій для всіх педагогів, які працюють з дітьми з ООП;
затверджені графіки проведення корекційно-розвиткових занять.
За результатами моніторингу заклад робить висновки про стан інклюзивного навчання та визначає напрями діяльності, що потребують особливої уваги, розробляють заходи, що допоможуть розв’язати проблеми, та фіксують їх у річному плані роботи. Також результати самооцінювання можуть бути висвітлені у щорічному звіті про освітню діяльність або у звіті керівника закладу освіти.
Джерело: Освітній проект “На Урок”, журнал “Інклюзивна освіта”
Опубликовано
Що таке імітація?
Імітація передбачає здатність дитини копіювати інші дії з об’єктами (наприклад, удар по барабану або натискання на кнопку), жести та рухи тіла (наприклад, плескання рук або махання), звуки або слова.
Зазвичай діти вчаться імітації з раннього дитинства. Роблять як мама чи тато. Навіть якщо дитина ще не ходить, вона може копіювати рухи (наприклад танці, міміку). Таке зворотне наслідування є раннім спілкуванням без слів, воно допомагає малюкам навчатися, виражати зацікавленість, ділитися емоціями з оточуючими його людьми. Діти, в першу чергу, наслідують дії своїх близьких з іграшками та предметами, а потім продовжують активно імітувати жести та дії під час другого року життя. Далі малюки починають копіювати один одного з іграшками та без них. Буває так, що дитина просто копіює дорослих і тільки з віком розуміє, що саме вона робить. Здавалося б, така проста дія, як повторення, має значний вплив на розвиток різних сфер дитини.
Опубликовано
29 квітня 2024 року фахівці ІРЦ № 6 Печерського району м. Києва прийняли участь у психологічному хабі «Допомога дітям з ООП та їхнім родинам», що був проведений відділом психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими потребами Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України.
На цьому заході було окреслено основні стратегії психологічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в умовах криз. Дякуємо організаторам та спікерам за цікаву, актуальну інформацію.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
СДУГ: ЯК ВІДРІЗНИТИ ХВОРОБУ ВІД ПОГАНОЇ ПОВЕДІНКИ.
Багато батьків стикаються з проблемою неуважності та непосидючості своєї дитини. Виникають підозри щодо синдрому дефіциту уваги та гіперактивності, однак далеко не в кожному випадку вони справджуються. Синдром дефіциту уваги спостерігається лише у 10% дітей дошкільного та шкільного віку.
Синдром дефіциту уваги – це біологічна незрілість мозку.
Як правило, такий діагноз ставиться дітям.
Також цей діагноз характеризується високою імпульсивністю і гіперактивністю. Тоді говорять про синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). Це проявляється в тому, що дитина не утримує увагу, не може зосередитися на чомусь, постійно перестрибує з одного місця на інше, не відстежує завдання, у нього підвищена рухова активність.
Синдром дефіциту уваги — психологічне захворювання, яке потребує консервативної терапії. Для таких дітей часто характерна не лише гіперактивність, а й підвищена тривожність, що робить заспокійливі засоби обов’язковим компонентом лікування. Визначити необхідний препарат може тільки лікар.
ЯКІ СИМПТОМИ ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ СДУГ
Клінічна картина захворювання нагадує звичайну непосидючість, проте існують певні відмінності:
— Фізична гіперактивність. Дитина неспроможна перебувати довго на одному місці, їй характерні постійний біг і рух. На відміну від здорової активної дитини, у своїх діях вона не дотримується системи. Таке маля не біжить кудись із певною метою, його активність не має спрямування. Втомившись, звичайна дитина повертається до спокійних занять. Натомість її одноліток зі СДУГ просто змінить один вид активності на інший, не менш гучний і безладний.
— Неуважність. Відрізняється від звичайної розсіяності відсутністю диференціації між видами діяльності. Здорова дитина втрачає інтерес, якщо заняття їй не цікаве, а малюк із синдромом дефіциту уваги не в змозі утримати його, навіть маючи зацікавлення.
— Затримка соціального розвитку. Діти зі СДУГ не можуть концентрувати увагу та запам’ятати правила навіть дитячої гри. Така дитина може залишити цікаву їй гру, тільки-но її почавши, що зазвичай викликає образу в однолітків. Малюки швидко відокремлюються від колективу і проводять час з молодшими дітьми, тому що поділяють їхню модель гри. Не варто плутати таку поведінку з небажанням спілкуватися з однолітками чи випадковим конфліктом.
— Імпульсивність. Для дитини зі СДУГ практично немає різниці між прийнятними діями та чимось неправильним. Вона здійснює вчинки, не аналізуючи наслідки та саму дію. Часто батьки аргументують свої підозри вираженою конфліктністю дитини, тоді як для СДУГ не характерне бажання дитини брати участь у сварці. Ресурсу її нервової системи бракує на аргументацію чи усвідомлення конфліктної ситуації. Епізоди бійок чи інших проявів агресії, зазвичай, не мають жодного підґрунтя.
Діагноз СДУГ може встановити лише лікар. Якщо у вас виникають підозри, не намагайтеся лікувати дитину самотужки, а зверніться по медичну допомогу. У разі підтвердження захворювання лікар призначить адекватну терапію.
Опубликовано
Фахівці ІРЦ № 6 Печерського району м. Києва прийняли участь у Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Стратегії функціонування інклюзивно-ресурсних центрів: нормативно — правові та організаційно-методичні аспекти». Дякуємо організаторам за можливість підняти та обговорити важливі питання роботи ІРЦ, ознайомитися з досвідом роботи представників різних установ в галузі інклюзивної та спеціальної освіти.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6.
ЯК СПРАВЛЯТИСЯ З НЕБАЖАНОЮ ПОВЕДІНКОЮ ДИТИНИ?
Всі батьки, так чи інакше, стикаються з «небажаною поведінкою» малечі. Іноді, з часом вона зникає, а іноді — лише посилюється, не зважаючи на ваші спроби її припинити.
МЕТОДИ КОРЕКЦІЇ НЕБАЖАНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ З ООП.
Перепочинок.
Дитині варто давати регулярні необумовлені перерви, незалежно від того, що вона робить. Або ви можете використовувати візуальний таймер, щоб дитина бачила, коли вона зможе піти на перерву. Діти можуть просто не вміти попросити про перерву. Ви можете використати усну підказку («Ти можеш сказати: «Я хочу на перерву»). Діти, які не вміють говорити, можуть використовувати картку «перерва». Коли починаєте використовувати цей метод, надавайте перепочинок, коли вона просить. Важливо спочатку відпрацювати цю навичку і тільки згодом починати обмежувати її.
Спрощення завдань.
Можливо, завдання занадто складні для дитини? Спробуйте зробити їх простішими і поступово ускладнюйте.
Скорочення часу занять.
Нехай дитина займається менше часу до перерви. Ви можете зробити заняття частішими і просто коротшими!
Надавайте завдання повільніше. Бажання використати кожну хвилину заняття і зробити всі вправи не завжди втілюється.
Дозвольте дитині вибирати завдання або порядок їх виконання. Це дуже проста і ефективна стратегія – запитайте у дитини, що вона хоче виконати і дайте їй вибрати завдання. Або попросіть її вибрати порядок виконання завдання.
Зниження вимог.
Деякі діти уникають будь-яких вимог. Їм буває важко виконувати чужі вказівки. З такими дітьми краще починати з маленьких завдань. Поступовий процес – гарний спосіб навчити виконання всіх завдань повністю. Це дуже ефективний підхід для дітей з великою кількістю видів проблемної поведінки.
Легко, легко, легко, важко.
Починайте з декількох простих завдань, а потім давайте складніші завдання. Наприклад, для дитини, якій складно імітувати слова, ви швидко говорите «Покажи очі, поплескай в долоні, (кладете руки на голову), скажи «Привіт». Дитина так захоплюється виконанням простих прохань, що автоматично може виконати і складне завдання.
Перерви за виконання роботи.
Давайте перепочинок за виконання певних завдань.
Візуальна підтримка, яка підказує обсяг роботи.
Дієвий метод – показати дитині, скільки завдань потрібно зробити, за допомогою розкладу або візуальних підказок
Метод «Рахунок і прохання».
Скажіть дитині припинити або скажіть їй «тихіше» і починайте рахувати. Можна рахувати вголос або на пальцях. Зазвичай рахують до 10. Якщо проблемна поведінка продовжується під час рахунку, починайте рахувати знову, але не більше 3 разів (у дитини є тільки три можливості заспокоїтись). Якщо дитина втікає/йде, припиняйте рахувати. Якщо ви завершили рахувати і у дитини не було під час рахунку проблемної поведінки, підкажіть їй, як прийнятно попросити усно, жестами або дотиком. Обов`язково заохочуйте дитину, наприклад, дайте бажаний предмет у відповідь на правильну комунікацію.
Метод «Піти і вирватись».
Скажіть «ні», і якщо дитина прийме таку відповідь, підтримайте її або похваліть. Якщо почалася проблемна поведінка, відійдіть від дитини. Не намагайтеся переключити дитину на іншу діяльність. Повертайтеся тільки в тому випадку, якщо потрібно убезпечити дитину або цілісність речей, але при цьому не розмовляйте і намагайтеся не дивитися на дитину. Знову йдіть від неї. Якщо дитина починає хапати або тягнути вас, зупиніть її і займіться своїми справами. Якщо проблемна поведінка припинилась на хвилину, повертайтесь. Скажіть «ні» і якщо дитина приймає «ні», підтримайте її. Якщо почалася проблемна поведінка, дайте дитині інструкцію про співпрацю. Наприклад: «Збери іграшки». Щойно дитина виконала інструкцію про співпрацю, ви можете її заохотити. Якщо проблемна поведінка продовжується, будьте готові її ігнорувати (пам’ятайте, що ви ігноруєте поведінку, а не дитину). Намагайтеся не нагороджувати небажану поведінку, наприклад, відійдіть, якщо дитина не припиняє плакати.
НЕ ДОПОМАГАЄ ПІД ЧАС ПОВЕДІНКИ,
МЕТА ЯКОЇ ПРИВЕРНЕННЯ УВАГИ: ЗАУВАЖЕННЯ, ПОГРОЗИ, КРИКИ.
Прийоми корекції поведінки
Небажана поведінка, мета якої – привернення уваги, дратує найбільше. Є кілька методів, за допомогою яких можна зменшити таку поведінку.
Заплановане ігнорування.
Коли ми вчимо дитину привертати увагу, можна й ігнорувати небажану поведінку. Проте іноді поведінку занадто небезпечно ігнорувати (завдання собі шкоди), або вона заважає іншим людям (дитина розкидає предмети під час заняття). Якщо ігнорувати поведінку неможливо, варто відволікти увагу дитини.
Необумовлена увага.
У рамках цього методу увагу приділяють регулярно відповідно до графіка або тоді, коли дитина не вдається до небажаної поведінки. Ключ до успіху в правильно вибраному часовому інтервалі. Проаналізуйте поведінку дитини та подивіться, як часто відбувається той чи інший прояв. Виберіть інтервал коротший, ніж середній між випадками небажаної поведінки. Якщо приблизний інтервал між випадками – 5 хвилин, то вам доведеться приділяти дитині увагу кожні 4 хвилини.
Тайм-аут.
Може бути покаранням за поведінку, мета якої – привернення уваги. Це не означає, що дитину ставлять в куток або виставляють у коридор, просто вона якийсь час проводить без сторонньої уваги. Цей період може бути зовсім коротким. Якщо увага є сильним заохоченням, то таке втручання спрацює дуже швидко. Тайм-аут не можна переривати, поки небажана поведінка триває.
Блокування реакції.
Деякі види поведінки для отримання уваги занадто небезпечні, щоб їх ігнорувати, зокрема поведінка, яка може заподіяти шкоду дитині, наприклад, биття головою або кусання .У такому випадку можна фізично блокувати реакцію без контакту очима і мовчки.
Застосування жетонів (балів).
Це система зміни поведінки, коли за бажану поведінку дають символічні жетони або бали, які можна обміняти на бажання. Це прекрасний спосіб працювати над навичками в групі, а також розвивати бажані реакції.
Отже, крім всіх цих методів, дуже важливо стежити за тим, щоб проблемна поведінка дитини не призводила до того, що вона звільняється від роботи. Потрібно постійно слідкувати за тим, що за таку поведінку не можна отримати перерву.
Дослідження доводять, що найефективніший спосіб змінити поведінку дитини з ООП на краще – це не покарання або звертання уваги на небажану поведінку і помилки, а підтримка позитивної поведінки і сильних сторін дитини. Важливо щоб дитина відчула гордість за свої досягнення й особисту відповідальність, а також зрозуміла, чого від неї очікують у різних ситуаціях. Це зменшить тривожність і роздратування, які часто призводять до небажаної поведінки.
Опубликовано
Важко уявити світ без психологів. Вони впливають майже на всі сфери соціального життя людини і стоять на сторожі психічного здоров’я як дітей, так і дорослих. Саме до них звертаються у найтяжчих ситуаціях, питаннях невизначеності та відчаї. Це говорить про значущість професії та неабияку відповідальність, покладену на плечі фахівців. Традиційно 23 квітня психологи України відзначають своє професійне свято.
Дитячі психологи займаються вивченням психологічного, емоційного і соціального стану дітей, оцінюють інтелектуальний розвиток та її когнітивні здібності, виявляють інтереси і схильності дітей. Вони також складають діагностично-корекційні програми і виправляють прогалини у розвитку дітей. Мистецтво бути психологом складне, але надзвичайно цікаве. Це ґрунтовні знання, безперервний розвиток і нескінченний інтерес до своєї справи, вміння зрозуміти інших та знайти відповіді на багато проблемних питань. Вітаємо всіх психологів із цим світлим святом, побажати наснаги та натхнення у робочому процесі!
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
НЕБАЖАНА ПОВЕДІНКА У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
Питання, яке ми сьогодні хочемо розглянути, хвилює і батьків, і педагогів.
Дорослі часто зіштовхуються з проблемною поведінкою дітей, яка іноді може загнати в глухий кут або викликати хибне реагування. Діти поводяться так за різних причин, які залежать від віку дитини, рівня її розвитку, а також ситуації, у якій знаходиться дитина. Втім, існують не лише негативні поведінкові прояви, а й інші фактори, зокрема порушення психофізичного розвитку, що сприяють поведінці, яка сприймається як «небажана», коли поведінкові прояви непідвладні волі дітей, тому дорослим доводиться здійснювати надзусилля для того, аби навчити їх опановувати себе.
Тож, як реагувати на проблемну поведінку дитини з особливими потребами, і які методи корекції варто використовувати, щоб відбулися певні позитивні зрушення.
Спершу спробуємо з’ясувати, а що, власне, фахівці вважають «небажаною поведінкою». Якщо поведінка небезпечна для самої дитини або оточення, заважає навчанню самої дитини або оточення, створює труднощі для соціалізації («входження в суспільство») дитини або дітей, що оточують її, то така поведінка вважається небажаною, проблемною, потребуючою виправлення.
Якщо ж загрози безпеки, навчанню і соціалізації із-за поведінки дитини відсутні, то така поведінка визнається прийнятною і не потребуючою корекції.
Поведінка базується на:
• мотиві;
• меті;
• причині.
Поведінка, яку дитина демонструє неодноразово, завжди має мету або виконує функцію. У деструктивної поведінки завжди є мотив. Без розуміння мотиву втручання в поведінку може бути неефективним.
Будь-яка поведінка людини функціональна, тобто виконує якусь функцію, переслідує якусь мету. Функцією поведінки може бути отримання бажаного, привертання уваги дорослого або однолітка, уникнення неприємної ситуації або людини. Функціональна оцінка поведінки якраз і дозволяє виявити функції (цілі) небажаної поведінки, та підібрати іншу, альтернативну поведінку, яка дозволятиме досягати тих же цілей, але вже соціально прийнятним способом.
Поведінка має 4 функції:
1. Уникнення вимог
2. Привернення уваги
3. Досягнення бажаного
4. Аутостимуляція (сенсорна стимуляція).
Уникнення тиску і неприємних ситуацій
Часто причина певної поведінки полягає в тому, що людина хоче уникнути ситуації. Наприклад, дитина може проявляти агресію, бо не хоче отримувати навчальні завдання, а інша дитина може завдати собі шкоди, щоб її не змушували йти гратися з іншими дітьми.
Привернення уваги
Дитина може демонструвати ту чи іншу поведінку, щоб отримати реакцію інших людей. Наприклад, поведінка дитини може бути спрямована на те, щоб дорослі подивились на неї, погралися з нею, обійняли її або навіть насварили, бо іноді негативна увага краща, ніж повна її відсутність.
Досягнення бажаного
Мета деяких видів поведінки в тому, щоб дитина могла отримати бажаний предмет або доступ до бажаного заняття. Наприклад, дитина кричить і плаче, поки батьки не куплять їй нову іграшку.
Сенсорна стимуляція
Функція деяких видів поведінки пов’язана не із зовнішніми факторами, а із внутрішніми, і така поведінка приносить фізіологічне задоволення, є «самостимулювальною». Функція такої поведінки – досягнення приємних відчуттів (розгойдування назад-вперед) або ж зменшення неприємних відчуттів (потерти забите коліно). В обох випадках діти не намагаються отримати увагу, як і не намагаються уникнути чогось.
Детальний аналіз декількох епізодів проблемної поведінки, дозволить визначити, які події «запускають» цю поведінку, які наслідки цю поведінку підтримують, яку функцію вона виконує (яких цілей дозволяє дитині досягати).
Аналіз зібраної інформації дозволяє зробити припущення про те, чому виникає проблемна поведінка, яку функцію вона виконує.
Після того, як причини проблемної поведінки виявлені, з’явиться можливість вжити заходи до того, щоб цю поведінку скорегувати. Зробити це можна одним з трьох способів (чи усіма трьома відразу).

1. Зробити так, щоб необхідність в проблемній поведінці відпала.

2. Допомогти дитині замінити проблемну поведінку на іншу — прийнятну, що дозволяє досягати тієї ж мети, що і проблемна.

3. Зробити проблемну поведінку неефективною, тобто не дозволяти дитині отримувати бажане за допомогою проблемної поведінки.
Необхідність в проблемній поведінці відпаде, якщо вдасться усунути або змінити події, передуючі цій поведінці.
Наприклад, якщо дитина демонструє небажану поведінку, коли не висипається, треба почати укладати її спати раніше. Якщо дитину відволікають від зайняття сторонні предмети, що лежать на столі, їх треба прибрати. Якщо завдання, яке видається дитині, занадто важке для неї, можна розбити це завдання на простіші частини або, на перших порах, давати підказки. Якщо дитина не уміє отримувати бажане прийнятним способом, тобто не порушуючи дисципліни, треба навчити її іншій поведінці, яка дозволить отримати те, що вона хоче, прийнятним способом. Наприклад, якщо дитина вигукує з місця, можна не звертати уваги, коли вона це робить, і заохочувати, коли вона піднімає руку. Якщо маленька дитина віднімає іграшки у однолітків, можна не дозволяти їй це робити, але заохочувати, якщо вона попросить.
Нарешті, ігнорування проблемної поведінки (якщо вона, звичайно, не небезпечна і не шкодить самій дитині і оточуючим), заохочення прийнятної поведінки зробить проблемну поведінку неефективною і дозволить поступово звести її нанівець.
Таким чином, функціональна оцінка поведінки дозволяє виявити причини проблемної поведінки дитини і навчити його діяти схвалюваним, соціально прийнятним способом.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
ЯК ДОПОМАГАТИ РОЗВИТКУ САМОСТІЙНОСТІ ДИТИНИ. ВІД ДВОХ ДО ТРЬОХ РОКІВ.
Коли дитина у своєму розвитку досягає дворічного віку, на батьків чекають дивовижні події. Ми говоримо «у своєму розвитку досягає віку», бо біологічний вік малюка може не збігатися з віком його розвитку. І це важливо враховувати, якщо дитина має затримку психомовленнєвого або психомоторного розвитку. З одного боку, поступово, коли малюк проявляє нові й нові можливості, батьки стають більш вимогливими до нього. З іншого – дитина починає відчувати себе самостійнішою і відстоює свою самостійність всілякими способами. Наприклад, може стати вибагливою, примхливою, кусатися, верещати, смикати за хвіст собаку, малювати на шпалерах. Протягом 5 хвилин малюк може побути й шкідливим, і ласкавим, і набридливим, і чарівним. Батьки можуть радіти слухняності та розумності своєї дитини, а за хвилину обурюватися, бо вона примхлива. Упертість (і з боку дітей, і з боку батьків) – основна особливість повсякденних відносин між батьками й дворічними малюками. Такий він – третій рік життя дитини. Така мінливість – це закономірність в дитячому розвитку. І при терплячому і доброму відношенні дорослих капризи та шкідливість переростуть в самостійність і здатність до співпраці до 3-4-річного віку.
Основне нове переживання дворічного маляти – поняття «моє». Дитина стає власником, прив’язується до своїх речей, вони начебто стають її частиною. Поняття “моє” дорослим здається жадібністю. Щоб малюку було легше віддавати, вчіть його мінятися. «Дай мені подивитися твій м’ячик – ось тобі моя записна книжка», «Подивись, яка у мене хустка, а мені дай подивитися твою ляльку». Тренуючись, не забувайте, що дитина не піде на обмін, якщо її іграшка ще не досліджена і бажана. Треба дати час пограти з нею, а потім запропонувати обмін.
Слово «ні» стає дуже важливим. Дитина говорить «ні» з будь-якого приводу. Це – нормальний дитячий шлях самоствердження. Він називається «негативізм дворічних». Даючи вказівки дитині, придумуйте для неї вибір: «Ти будеш їсти кашку чи супчик?», «Ти підеш мити руки одна або з мамою?». Якщо малюкові ще важко робити вибір, тоді, щоби не провокувати негативізм, говоріть свої прохання ствердним тоном. Наприклад, не «Ходімо зі мною в магазин?», а «Настав час йти в магазин, ми йдемо в магазин». Це дозволить дитині зрозуміти, що потрібно підкоритися не вам, а обставинам. Коли вимога надходить не від дорослих, а з життєвої необхідності, дитина може одночасно виконувати вимогу і відчувати себе незалежною.
Обов’язково давайте дитині можливість спілкуватися з іншими дітьми. Іноді здається (особливо якщо у дитини є виражені проблеми розвитку), що «вона не зуміє подружитися», «вона не така, як усі, і її будуть ображати», що «батьки інших дітей не захочуть, щоб їхні діти грали з нами», «ми відчуваємо незручність, що наша дитина відрізняється від інших». Ці переживання є. Вони – важливі. Але це – переживання дорослих. А дітям потрібно будувати взаємини зі світом, отримувати свій досвід і свої враження. Цього вимагає їхній розвиток на цьому етапі. Тому не позбавляйте свого малюка пісочниці й ігрового майданчика, постарайтеся знайти для нього компанію дітей і допоможіть увійти в контакт і подружитися.
ЯК ЗРОБИТИ ДОМАШНІ СПРАВИ РАДІСНИМИ
Основний принцип того, як зробити повсякденні домашні справи цікавими розвивальними заняттями для малюка, – зрозуміти та розділити, що батьки повинні робити ДЛЯ своєї дитини, а що можна робити РАЗОМ з нею. Деякі діти вчаться тому, що вони завжди можуть ПОПРОСИТИ маму чи тата про допомогу, а деякі – що мама і тато все для них зроблять. Допомога дитині з повсякденними справами має виходити з того, з чим малюк може впоратися сам. Дитина поступово навчається, долаючи маленькі, повсякденні перешкоди. Занадто перебільшена допомога й опіка не сприяє розвитку навичок малюка. Варто задуматися, що дитина може робити сама, а що – ні. І, виходячи з цього, вирішити, коли їй необхідна ваша допомога, а коли – гордість за її вміння.
Привчаючи малюка мити руки та чистити зуби, не квапте його. ”Спілкування” з водою – поки гра, а не гігієнічна процедура. Якщо він так розігрався, що мамі важко вмовити вийти з ванної кімнати, можна використовувати «зовнішні обмежувачі»: пісочний годинник («Коли пісок закінчиться, треба виходити»), звук закипілого чайника («Чайник вже кличе снідати»), інших членів сім’ї («Ти вмився – тепер черга тата»). А якщо мама з малюком самі вдома, то чергу може зайняти ведмедик, якого теж потрібно вмити та витерти щічки.
Якщо дитина вередує, коли їй потрібно сідати за стіл, але любить випрошувати різні ласощі, можна грати з нею в приготування «закуски». Коли малюк говорить: «Хочу їсти», мама відповідає: «Дуже добре! Ось тобі шматочок хліба. Ось тобі мисочка з маслом. Намасти».
Коли приносите продукти з магазину, просіть малюка витягти їх з сумки та розкладати на столі чи розставити в холодильнику. Називайте всі речі, які малюк тримає в руках, розповідайте, що ви будете з них готувати та коли приготуєте. Якщо малюк щось розлив, розсипав або впустив, не поспішайте прибирати і сердитися на нього. Попросіть його принести ганчірку, віник, совок – і прибрати. Допоможіть йому, подивіться на ситуацію як на навчально-тренувальну. Так, дитина вчитиметься бути охайною й не тільки червоніти за свої помилки, але виправляти їх.
У цьому віці малюк вже такий «великий», що дорослі починають думати про дитсадок, школу, навчання й виховання як таке. І тоді чомусь починає здаватися, що всі ігри дитини – це «дитячі забави», що набагато важливіше вміння читати, рахувати й писати. Часом у батьків буває велика спокуса швидко почати вчити цьому дитину. Особливо, якщо фізичний вік дитини – більший, ніж вік її розвитку. Але ж навколо ще дуже багато речей, які неможливо освоїти за книжками. Наприклад, як налити молоко з пакета, як помити тарілку після їжі, як випрати труси й шкарпетки. Допомагаючи мамі, маленька дитина тренує ті навички, які забезпечать її комфорт і самостійність в майбутньому, незалежно від того, наскільки рано та швидко вона навчиться читати й писати.
2-3-річний малюк дуже багато дізнався про навколишній світ. І головне, що потрібно для його подальшого розвитку, – це тренуватися життю. Як тренуватися? Грати в доросле життя. В лікаря, сім’ю, магазин тощо. Але життєвий досвід малюка ще не настільки багатий, щоби легко самостійно перенести його в гру. І навіть в кімнаті, наповненій іграшками, трирічна дитина може нудьгувати або почати використовувати іграшки як рік чи два тому – кидати, бити, стукати, ламати. Нині потрібно допомогти малюкові створити світ на килимі, навчити ляльку бути донькою, вмиватися і лягати спати, навчити машинки возити пасажирів, а солдатиків – битися. Але батькам буває важко згадати залишені в дитинстві ігри. Натомість, їм може бути легше вчити з малюком букви або цифри. Це – велика проблема в розвитку дітей у 2-3 роки (особливо це стосується дітей з порушеннями розвитку). Їм треба навчитися грати в доросле життя, але вони не можуть цього зробити без допомоги дорослих, а ті – забули, як грати. Успіх розвитку дитини вартий зусиль дорослого. Тим більш, що, згадуючи все, мама отримає величезне задоволення від спілкування й дізнається багато нового про свого малюка.
Природа знову і знову робить чудо, дозволяючи безпорадному немовляті стати активним, веселим, ласкавим і зацікавленим малюком. А дбайливі дорослі знову і знову допомагають природі. Адже кожен малюк по-своєму потребує допомоги. Коли у маленької дитини важке хронічне захворювання або серйозна затримка розвитку, легко повірити в те, що вона не зможе ні в чому брати участь або навчитися чогось. Навчання новим навичкам відбувається повільно, іноді ситуація здається безнадійною. І батьки можуть страждати через свою дитину і думати, перш за все, про проблеми дитини. Однак найважливіше, що всі повинні пам’ятати, – це те, що дитина (якими б не були труднощі в її розвитку!) – це, перш за все, дитина. І вона від природи прагне до життєвої активності та участі у всьому, що її оточує, до спілкування і контакту! Кожен день батьків маленької дитини наповнений безліччю домашніх справ, але кожна справа може стати для дитини відкриттям і тренуванням, якщо внести в ці справи трохи гри!
Опубликовано
Що таке вказівний жест і навіщо він потрібен дитині?
Вказівний жест, на перший погляд, є простим та інстинктивним жестом, проте має велике значення у розвитку дитини.
Чому ж ця, здавалося б, проста дія є потужним каталізатором росту та навчання дитини? Вказівний жест служить мостом між довербальною комунікацією та виникненням мови. У цьому дописі ми розглянемо, чому ж вказівний жест являється важливою частиною розвитку дитини.