Опубликовано
Колектив ІРЦ № 6 Печерського району м. Києва підтримує та шанує українські традицій та культуру разом з українцями у всьому світі.
Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти давні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. У 2025 році свято випадає на 15 травня. Дата, третій четвер травня, була обрана з наміром підкреслити, що святкування припадає на будній день, і що вишиванка – органічна складова повсякденної культури українців.
Для українців вишиванка – справжня національна святиня, що символізує красу, силу, щасливу долю та родинну пам’ять.
Це свято стало популярним українським символом єдності та національної гордості, національної самосвідомості та долучення до спільної культурної спадщини.
Вишиванка — це не просто окремий елемент святкового національного вбрання, але й важлива складова української культури. Протягом століть український народ несе любов до вишиванки та зберігає особливості її виготовлення. Кожен регіон України має свої унікальні мотиви та орнаменти у вишивці, що надає їй неповторний характер.
Під час Дня вишиванки українці у всьому світі одягають вишиванки та виражають свою підтримку української культури та традицій. Це свято є символом національної самосвідомості та долучення до спільної культурної спадщини.
Опубликовано
13 травня 2025 року фахівці ІРЦ № 6 взяли участь в
ІІІ ВСЕУКРАЇНСЬКІЙ НАУКОВО-ПРАКТИЧНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ
(З МІЖНАРОДНОЮ УЧАСТЮ) «ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В СИСТЕМІ ПОЗАШКІЛЬНОЇ, СПЕЦІАЛЬНОЇ ТА ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ» на якій обговорювалися важливі питання, зокрема:
ЖИТТЄВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛІЗАЦІЇ
ОСІБ ІЗ ООП, ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ДЛЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ В УМОВАХ ВІЙНИ;
ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ОСВІТИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ;
ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО РОБОТИ ІЗ ОСОБАМИ ООП;
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ОСВІТНІХ КОМПОНЕНТІВ У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ. Фахівці в галузі спеціальної та інклюзивної освіти ділилися досвідом та дієвими методами роботи з особами з ООП.
Дякуємо організаторам та спікерам цим за актуальну, корисну інформацію.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
РОЗВИТОК КОМУНІКАЦІЇ У НЕМОВЛЯТ
Як можна зрозуміти сигнали дитини та зреагувати на них таким чином, щоб допомогти їй почуватися комфортно та бути залученою?
Немовлята готові навчатися та реагувати на навколишнє середовище з того моменту, як вони народжуються. Вони приходять до нас з готовим комплексом різної поведінки, яка допомагає їм досліджувати світ, регулювати свій стан і стежити за тим, щоб їх основні потреби задовольнялися впродовж перших кількох тижнів, до того моменту, як вони почнуть багато чому навчатися через взаємодію із зовнішнім світом. Деяким немовлятам складніше, ніж іншим переймати ті моделі поведінки, які їм пропонують батьки. Вони можуть не відгукуватися з таким захопленням та зацікавленням, як це очікується. Інші діти реагують, але не проявляють ініціативи, щоб розвинути цю взаємодію. Від народження усі діти мають індивідуальні особливості та відрізняються тим, як вони реагують на шум, людей та місця, а також на свої внутрішні сигнали, такі як голод і втома. Деякі діти здаються досить спокійними та безтурботними у своїх реакціях на внутрішнє та зовнішнє середовище. Водночас інші діти більш чутливо реагують на події, які відбуваються з ними. Нове середовище, люди та сенсорні стимули можуть викликати інтерес і захоплення у деяких немовлят, але в інших дітей спровокують неспокій, незадоволення та уникання взаємодії з людьми.
Зчитування сигналів малюків дає нам можливість допомогти регулювати їхній емоційний стан. Тоді вони зможуть сприймати події, що відбуваються навколо, як цікаві, приємні або дивовижні, замість того, щоб реагувати на оточення, проявляючи засмучення чи відгороджуватися від навколишнього світу.
Репертуар соціально-комунікативної поведінки немовлят
Під час взаємодії немовлята самі підказують батькам, що вони відчувають у цей момент. Загалом ми можемо думати про дитячу соціально-комунікативну поведінку, поділяючи її на дві категорії:
1. прагнення до більшого залучення;
2. прагнення до меншого залучення.
Сигнали залучення – це види поведінки, які сигналізують про готовність дитини до взаємодії з близькими. Немовля повідомляє про готовність взаємодіяти з дорослими через рухи, міміку, вокалізації, погляд, прислухання та інші схожі види поведінки.
Приклади:
— рух очей, голови або тіла у бік близької людини, коли та розмовляє; —
— моторні рухи, які включають дотягування, нахили, повзання або кроки у бік дорослого чи предмета у навколишньому середовищі;
— вокалізації;
— зоровий контакт та постійна взаємодія з обличчям іншої людини;
— активні рухи тілом.
Сигнали відключення – це форми поведінки, які сигналізують про потребу дитини у перерві або зниженні інтенсивності взаємодії. Сигнали відключення демонструють спроби малюка самостійно регулювати свій рівень збудження та кількість взаємодій, з якими він може комфортно впоратися у цей момент. Як ми знаємо – інтенсивна взаємодія з іншими може виснажувати. Немовлятам, як і дорослим, потрібно регулювати свої емоції під час взаємодії таким чином, щоб вони не стали занадто інтенсивними.
Деякі немовлята від народження здатні вчасно регулювати свій емоційний стан, не засмучуючись занадто сильно, тоді як інші потребують додаткової допомоги, щоб підтримувати або відновлювати комфортний внутрішній стан. Зчитування сигналів немовлят щодо їх потреби у зменшенні активності дозволяє дорослим вчасно знизити інтенсивність соціальної взаємодії до того, як дитина за- смутиться.
Конкретні приклади форм поведінки, які вказують на те, що дитина потребує меншої інтенсивності:
— відвертається від обличчя дорослого;
— менше реагує на дорослого;
— фокусується на чомусь іншому, а не на соціальному партнері;
— плаче або хникає;
— нейтральний або напружений вираз обличчя;
— гикавка, відригування або блювотні позиви;
— нервові чи різкі рухи;
— дитина насуплюється або кривиться;
— збуджені рухи або постукування руками/ногами;
— виглядає сонною або засинає;
— тіло напружується або дитина відвертається.
Як же допомогти немовляті знайти та утримати стан оптимального залучення для навчання та взаємодії зі світом? Деякі з інструментів взаємодії передбачають близькість, темп та афект, які ми регулюємо у відповідь на сигнали малюка.
Близькість – це фізична відстань до дитини. Малюк, який відвертає голову, коли батько нахиляється до нього ближче, або вивертається з рук, наче говорить: «Будь ласка, відійди. Мені потрібно більше простору». Дитина може не реагувати на те, що батько робить “Ку-ку”, доки він не наблизиться до обличчя малюка на достатню відстань, повідомляє: «Будь ласка, підійди ближче. Мені так більше подобається!».
Темп — це про рух і дії. Час від часу діти демонструють нам, що їм більше подобається гра тоді, коли ми прискорюємо темп. Батьки можуть помітити, що гра у м’яч, будування вежі з кубиків або надування бульбашок у пришвидшеному темпі краще утримує увагу дитини та покращує її включеність у діяльність, менше відволікається та не втікає. Збільшення темпу та додавання позитивних емоцій може допомогти дітям пройти через небажані діяльності, такі як зміна підгузків або одягання. Однак дорослі часом взаємодіють занадто активно і дитина відповідає на це засмученням та уникненням. Повітряна кулька, яка літає по кімнаті, може рухатися занадто швидко і налякати дитину, тоді як в іншій ситуації, коли батько тримає її в руці, щоб повітря виходило повільно, дитина зможе спостерігати й пізніше доторкнутися до повітряної кульки. Мама, яка сповільнює темп пісні може помітити, що дитина спостерігає більш уважно та намагається ручками повторювати рухи дорослого.
Афект – це зовнішня демонстрація почуттів і емоцій, які батьки показують своїм немовлятам за допомогою міміки, характеристики голосу, пози, дій з предметами, мови тіла. Це може бути гучність або тембр голосу, зморщені чоло та ніс, великий розмах рук, усмішка або насупленість. Коли батьки більш емоційні, їх прояв стає більш драматичним. Наприклад, батько, який підіймає кожну ногу якомога вище у повітрі, щоб зробити величезні кроки у бік своєї дитини, викликатиме сильний сміх у малюка. Мати голосно видає звуки, вдаючи, що їсть пластівці з рук дитини, змусить дитину пищати від захвату та активно жестикулювати, щоб просити про продовження гри. Батьки, які збільшують свою емоційність, можуть додати ще більше задоволення у нейтральні рутини, такі як одягання або ж допомогти полегшити такі проблемні моменти, як зміна підгузків, адже анімація процесу дає можливість дитині сфокусуватися на чомусь іншому, а не на тому, що їй неприємно.
Однак в інших ситуаціях, особливо коли діти налякані, вередливі, втомлені, голодні, хворі або плачуть, надмірна емоційність з боку дорослих можуть призвести до негативної реакції у дитини. Це сигналізує нам про те, що малюк потребує заспокоєння та зменшення емоційності батьків через стишення, більш ніжні та ритмічні рухи, спокійні усмішки та інші теплі, невербальні сигнали, які будуть говорити дитині про те, що все добре.
Мета всіх цих коригувань — допомогти дитині бути присутньою, утримувати увагу, щоб сприймати все, що відбувається навколо, і таким чином, вона може робити те, для чого створена — навчатися та розвиватися. Немовлята навчаються та ростуть у цей період набагато швидше, ніж будь-коли впродовж життя. І навчання є невід’ємною частиною усіх заходів з догляду, які батьки мають забезпечувати. Кожна мить спілкування з близькими – це можливість для навчання. Мозок та тіло немовлят побудовані таким чином, що будь-який досвід сприяє змінам у нервовій системі дитини. Кожна взаємодія з батьками зміцнює вже встановлені нейронні зв’язки та стимулює утворення нових, які формуються в мозку та центральній нервовій системі (яка контролює рухи дитини та її дії). Обсяг знань, які малюк отримує впродовж перших трьох років життя є унікальним. Ми більше ніколи не будемо вчитися так швидко і легко, як дитина у цей період. Усе це навчання відбувається завдяки спілкуванню з батьками та іншими близькими. Може здаватися, що дитина розвивається сама по собі, але багато різних досліджень показують, що діти, які не мали тривалих соціальних взаємодій з сім’єю, не розвиваються так швидко, як це роблять інші малюки, які мають доступ до цього. Те, що потребують діти – це догляд та соціальні взаємодії, які стимулюють їхнє навчання.
Опубликовано
9 травня 2025 року фахівці ІРЦ № 6 зустрілися з колегами з ЗДО № 273. В рамках зустрічі за круглим столом обговорили Наказ МОН від 09.12.2024 № 1713 Про затвердження Положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами, яка здобуває дошкільну освіту, яке почне діяти з 1 вересня 2025 року та зміни у Постанові від 14 лютого 2017 р. № 88 № 1519 від 27.12.2024, разом шукали відповіді на запитання стосовно змін до документів та окреслили перспективи подальшої співпраці. Також фахівці ІРЦ № 6 взяли участь в засіданнях команд супроводу вихованців з ООП, разом з батьками дітей з ООП та педагогічними працівниками ЗДО № 273 обговорили динаміку розвитку вихованців з ООП, переглянули їх індивідуальні програми розвитку, окреслили основні завдання в корекційній роботі на літній період. Дякуємо колегам за співпрацю.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ№6
Особливості психологічних умов розвитку уваги дітей дошкільного віку.
Сучасні темпи суспільного розвитку формують специфіку педагогічної діяльності ЗДО та навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах. Велике значення завжди надавалося розвитку уваги дітей, оскільки увага відіграє важливу роль у пізнанні навколишнього середовища.
Увага – це найважливіша якість, яка характеризує процес відбору необхідної інформації та відкидання зайвої. Під увагою розуміється спрямованість і зосередженість розумової діяльності на конкретному об’єкті. Справа в тому, що мозок людини щомиті отримує тисячі сигналів із зовнішнього світу. Якби не увага (своєрідний фільтр), наш мозок не зміг би уникнути перевантаження . Культура розвитку уваги полягає в засвоєнні дитиною за допомогою дорослого набору штучних подразників-знаків, за допомогою яких вона в подальшому керує власною поведінкою і увагою.
У дошкільному віці збільшується увага, тобто кількість предметів, які чітко сприймаються за відносно короткий час. Стійкість уваги змінюється в міру здатності підтримувати фокус на об’єкті. Одним із показників стійкості є тривалість концентрації. Розподіл уваги означає, що дитина може спрямовувати та зосереджувати свою увагу на кількох різних темах одночасно.
Перемикання уваги означає, що дитина здатна переключати напрямок і фокус уваги з одного об’єкта на інший, з одного виду діяльності на інший. Розвиток якостей і видів уваги дошкільнят значною мірою залежить від значущості, емоційності та інтересу для них матеріалу, а також від виду діяльності, яку виконує дитина.
Увага дошкільника відображає його інтереси до навколишніх предметів і дій, що виконуються з ними. Дітям важко зосередитися на одноманітній і непривабливій для них діяльності, тоді як гра чи вирішення емоційно насиченого завдання дозволяє їм залишатися залученими в діяльність достатньо довго, щоб бути уважними.
Основними психолого-педагогічними передумовами розвитку уваги дошкільника є забезпечення дорослими відповідного віку та повноцінного спілкування дорослого з дитиною, надання дошкільнику ініціативи та самостійності у виконанні різних видів діяльності.
Своєчасна діагностика різних аспектів уваги дає змогу провести успішну корекцію цих показників, поліпшити якість уваги. Для комплексного дослідження якості уваги необхідно дослідити обсяг уваги, концентрацію, витривалість. Можна використати такі методики: «Визначення обсягу уваги», «Визначення продуктивності та стійкості уваги» та інші.
Тому розвиток уваги – один із найважливіших аспектів навчально-виховного процесу в ЗДО. Найбільший вплив на розвиток уваги дитини дошкільного віку має її пізнавальна та ігрова діяльність. Впливи дорослих, спрямовані на розвиток уваги, необхідно подавати в ігровій та емоційно насиченій формі.
Опубликовано
6 травня 2025 року фахівці ІРЦ № 6 взяли участь в конференції “Розвиток слуху і мовлення у людей з інвалідністю-користувачів кохлеарними імплантами”, організованій Громадською спілкою “Українська асоціація носіїв кохлеарних імплантів” в рамках проєкту “Розвиток слуху і мовлення у людей з інвалідністю-користувачів кохлеарними імплантами” на якій були висвітлені питання: сучасні методи імплантаційного слухопротезування; типи порушення слуху та способи компенсації; розвиток слухосприймання та відновлення мовлення в осіб з порушенням слуху; перспективи логопедичної роботи з дітьми з СІС. Дякуємо організаторам та доповідачам за корисну, актуальну інформацію.


Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
ЯК СТВОРИТИ АТМОСФЕРУ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ В ДИТЯЧОМУ КОЛЕКТИВІ, У ЯКОМУ Є ДІТИ З ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ.
Інклюзія дитини з порушенням зору у звичайний заклад дошкільної освіти потребує обов’язкового психологічного супроводу. Заняття із практичним психологом необхідні і дитині з порушенням зору, й іншим дітям та педагогам. Незважаючи на різноманітність характерів дітей і неповторність кожної особистості, є певні особливості в поведінці незрячої дитини або дитини з порушенням зору в колективі однолітків без порушень, що впливають на стосунки в ньому.
Діти з порушеннями зору відчувають підвищену потребу в захищеності та надійності. Особливо на початку перебування в новому колективі дитина з порушенням зору розгублена: новий режим, нові обставини, нові люди, нові вимоги. На початку навчання дитина може бути неуважною та роздратованою. Конструктивні заняття з такою дитиною практично неможливі, бо дитина постійно думає про зміни, що відбулись у її житті, і втрачає відчуття захищеності, яке їй вкрай необхідне. Це відчуття вона відновить лише тоді, коли протягом довгого періоду одні й ті самі події будуть повторюватися в один і той самий час, коли від дитини будуть вимагати однієї і тієї ж діяльності, допоки вона не звикне до цього. Наприклад, вивчення сходів у дитсадку чи розташування туалету в групі може тривати тижнями і стати великою проблемою для дитини з порушенням зору.
Педагоги тривожаться про емоційний стан дітей з ООП, а саме, чи не почуватимуться вони безпорадними через невміле спілкування однолітків з ними. Так, діти можуть бути жорстокими через те, що в них недостатньо досвіду доброзичливого спілкування одне з одним. Але, перебуваючи разом у групі, навчаючись разом щодня, вони його набудуть. Для цього потрібно створити в дитячому колективі атмосферу довіри, взаєморозуміння, щирості.
У виховній роботі скористайтеся такими рекомендаціями.
Познайомте дитину з порушенням зору, яка тільки прийшла у групу, з усіма дітьми так, як зробили б це з будь-якою іншою дитиною. Як правило, в інших дітей можуть виникнути до новачка запитання, заохочуйте їх. Допоможіть дитині з порушенням зору відповісти на них.
Постарайтеся включити дитину з порушенням зору в усі види діяльності дитячого колективу: ігри, заняття з фізичного виховання, святкові заходи та суспільні справи групи тощо.
Час від часу всі діти, особливо старші дошкільники, люблять опинятися в центрі уваги, успішно виконуючи доручену їм справу. Це дуже важливо, оскільки сприяє тому, що в них формується почуття гідності. Допоможіть дитині з порушенням зору взяти на себе провідну роль у якій-небудь грі та гідно її виконати. Памʼятайте, що на дитину з порушенням зору правила поширюються так само, як і на дітей, у яких порушень немає.
Труднощі у спілкуванні з дитиною, яка має порушення зору, часто виникають через те, що вона не побачила вашої міміки, жесту, зверненого до неї. Тому супроводжуйте свої дії словами. На початку спілкування обов’язково назвіть своє імʼя: це необхідно робити доти, доки дитина не навчиться ідентифікувати ваш голос. У дитини, що має важкі порушення зору, можуть бути нав’язливі звички. Найчастіше це стереотипні рухи: розгойдування, натискання на очні яблука, зайві мімічні рухи тощо. Порадьтеся з тифлопедагогом, як вам ставитися до подібної поведінки дитини. Не можна робити висновки про розумові здібності дитини, орієнтуючись лише на її порушення зору.
Дитині з порушенням зору потрібно значно більше часу не лише, щоб вивчити звичайні речі, опанувати освітню інформацію, а й для контактів у грі та інших видів дитячої діяльності. Наприклад, щоб обстежити стіл, дитині з порушенням зору потрібно значно більше часу, ніж дітям без порушень, і це може роздратувати їх.
Дитині з порушенням зору потрібні додаткові перерви для відпочинку та орієнтування в нових обставинах. Дитина може перервати розмову, встати під час заняття і спробувати усамітнитися. Така поведінка може здаватись іншим дітям дивною. Особливо помітними можуть бути сформовані в незрячої дитини бліндесмени (зайві рухи). Дитина з порушенням зору може використовувати їх як паузу, щоб переробити отриману інформацію, чи як захист від надмірних вражень і подразників. Дорослі та однолітки можуть трактувати таку поведінку як небажання спілкуватися з іншими дітьми. Дитина з порушенням зору, яка не бачить або майже не бачить свого співрозмовника, обов’язково буде шукати тактильного контакту з ним, особливо в перший час перебування в дитсадку. Бажання відчути себе захищеним і впевненим означає для дитини бути ближчою до дорослого, до вихователя. Крім того, так само, як ми шукаємо контакт із допомогою зору, дитина з важкими порушеннями зору може шукати тілесний контакт з іншою дитиною чи дорослим. Наприклад, вона може часто брати за руку іншу дитину, торкатись обличчя співрозмовника, міцно тримати його за руку. В інших дітей у групі можуть виникнути свого роду ревнощі, коли вони бачать, що одній дитині приділяється більше уваги, ніж іншим. Педагог повинен контролювати розвиток стосунків дитини з порушенням зору з однолітками, її участь в іграх, поведінку на прогулянці. Дитина з порушенням зору не має можливості навчатися наслідуючи. Без умілого педагогічного керівництва така дитина може швидко втратити інтерес до подій у групі.
Окреслимо типові помилкові позиції вихователів і батьків, яких не можна допускати під час інклюзії в закладі дошкільної освіти. Одна з таких — педагоги та батьки часто переоцінюють можливості зору дитини з важкими порушеннями зору, не беруть до уваги те, що вона фактично не бачить; не виконують рекомендацій лікаря-офтальмолога або тифлопедагога, що необхідно навчати дитину з використанням дотику. При цьому і вихователі, і батьки посилаються на те, що «вона ж бачить». Додаткове перевантаження зорової системи дитини з порушенням зору може призвести до різкого його погіршення. Раціональний вихід із цієї ситуації — розвиток дотику дитини, який дасть інформацію про навколишній світ, часто недоступний її ослабленому зору. Отже, дитині з важкими порушеннями зору необхідно розвивати дотикові відчуття, давати в руки для обстеження всі предмети, а дії здійснювати під керівництвом спеціаліста або відповідно до його рекомендацій. Інша помилкова позиція педагогів і батьків стосується спільного навчання дітей з порушеннями зору і дітей, у яких немає порушень. Вона полягає в тому, що дорослі часто недооцінюють можливості залишкового зору, а отже, не стимулюють дитину його використовувати. І тому в неї не розвивається здатність користуватися залишковим зором для пізнання навколишнього світу, орієнтування в просторі, самообслуговування, малювання, гри та інших видів діяльності. Отже, діти з порушеннями зору, як і інші діти дошкільного віку, розвиваються, накопичують життєвий досвід та відповідно до своїх можливостей адаптуються до життя.
Від батьків і педагогів залежить, наскільки вони розвинуть свої можливості, наскільки активно і творчо зможуть брати участь у суспільному житті.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ№6
ВПЛИВ МУЛЬТФІЛЬМІВ НА РОЗВИТОК І ПОВЕДІНКУ ДІТЕЙ
Відомо, що мультиплікація привертає велику увагу дітей і має сильний психологічний вплив на їх розвиток. Адже у дошкільному віці відбуваються важливі етапи у формуванні особистості. Відомим є факт, що психіку людини формують ті образи і символи, які були з нею в дитинстві. Отже, образи головних героїв улюблених мультфільмів відіграють важливу роль у процесі становлення особистості, у зв’язку з чим кожен мультиплікаційний образ є вірогідним прикладом для наслідування чи навпаки, – викликатиме відразу, що й буде формувати ставлення дитини до проблем і ситуацій у дорослому житті. Тому мультфільми можна віднести до одного із важливих інструментів впливу на поведінку та психіку малюків. У зв’язку з цим, з’ясування особливостей впливу мультфільмів на розвиток дітей є досить актуальним. Правильно підібрані мультфільми впливають на розвиток:
1. Мови. Якщо мультфільм має гарне озвучування, грамотну вимову персонажів, то дитина переглядаючи їх може поповнити свій словниковий запас.
2. Мислення і пам’ять. Вчиться аналізувати зміст того, що дитина дивиться, запам’ятовувати персонажі, події.
3. Виховують. Герої мультфільмів показують різні варіанти, як правильно себе поводити в тій чи іншій ситуації, приклади дозволеної і забороненої поведінки, уявлення про зло і добро, вчать долати страхи і важкі ситуації, сприяють формуванню взаємодопомоги і взаємопереживань до оточуючих.
4. Удосконалюють творчі здібності та розвивають уяву. Можуть стати джерелом художньої творчості . Але попри позитивні фактори є велика кількість випадків, коли перегляд мультфільму не те, що не сприяє появі чогось позитивного в розвитку дитини, а й навіть приносить шкоду для її психічного здоров’я. Тому батькам слід дуже прискіпливо обирати мультфільми для перегляду і по можливості пояснюючи питання, які можуть виникнути у дитини, коли вона буде їх дивитися.
Нижче наведемо приклади небажаних для перегляду дитини мультфільмів, що мають: 1. Дуже яскраві кольори і різкі зміни подій, яскраві спалахи. Бо такі елементи в мультфільмі можуть призводити до тривоги, не можливості заснути, нічним кошмарам, погіршення зору.
2. Гучні звуки, напружену музику, що може пригнічувати психіку дитини і викликати головний біль та відчуття тривоги.
3. Сцени де персонаж свідомо наражає своє життя на небезпеку. Адже дитина може копіювати те, що бачить на екрані і що може завдати шкоду її здоров’ю.
4. Перегляд мультфільмів це пасивне проведення часу. Діти звикають до пасивних видів діяльності, що може негативно відобразитися на їх фізичному розвитку.
Отже, проаналізувавши всі ці чинники можна говорити, що мультфільми є вагомим засобом впливу на дитину. Але, який вплив матиме переглянутий мультфільм залежить від того, як віднеслися батьки до вибору того, що буде дивитися їхня дитина. Переконані, дорослі мають серйозно ставитися до вибору мультфільму і контролювати час, який буде відведено для перегляду мультиплікаційного фільму. Щоб його перегляд мав тільки позитивний вплив на дитину.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ№6
ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ЧЛЕНІВ РОДИНИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
Родина є першим соціалізуючим осередком для дитини. У сім’ї дитина вивчає моделі поведінки батьків, закладаються морально-етичні цінності та установки. Тому у теорії та практиці педагогічної та психологічної науки за останні роки збільшилося вивчення саме сім’ї та її впливу на дітей з особливими потребами.
Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров’я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім’ї, а пізніше — вихователями, вчителями, однолітками.
Дорослі обов’язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування. Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім’ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось — молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки — бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.
А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім’ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.
Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.
Якщо дитина звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім’ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою дитиною, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у неї, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.
Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив — і родинний, і дитячий.
Пам’ятайте, лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах.