5 листопада 2024 року за участі фахівців ІРЦ № 6 відбулися засідання команд психолого-педагогічного супроводу в Ліцеї № 75 та в Ліцеї № 109 з метою обговорення індивідуальної освітньої траєкторії та затвердження індивідуальних програм розвитку учнів з особливими освітніми потребами. Обговорили особливості навчальної діяльності, цілі та очікувані результати роботи з учнями, використання зручних форм роботи, організаційні моменти надання корекційно-розвиткових послуг. Педагогічні колективи разом з батьками окреслили шляхи та дієві методи підтримки учнів в освітньому процесі. Дякуємо колегам за співпрацю, відповідальне ставлення та підтримку дітей з ООП та їхніх батьків.
ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА: ПРИНЦИПИ ТА ПЕРЕВАГИ.
Останнім часом в українському суспільстві відбуваються все більш помітні трансформаційні процеси, обумовлені прагненням до європейського, більш цивілізованого рівня прав людини. У зв’язку з цим Україні необхідно подолати значну кількість викликів, які постають перед усіма сферами громадського життя, в тому числі й у галузі освіти. У впровадженні інклюзивного навчання на всіх рівнях освіти зроблено вже досить багато.
В Україні право на освіту, забезпечення державою доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах гарантовано статтею 53 Конституції України. Сучасна освіта повинна бути спрямована на отримання життєвих компетентностей та гармонійний розвиток людини як особистості, її талантів, розумових i фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей громадян, здатних до свідомого суспільного вибору.
Одним із пріоритетних напрямів розвитку сучасної освіти в Україні є забезпечення рівних прав та можливостей в освітній сфері для всіх без будь-якої дискримінації. Вагомого значення набуває створення інклюзивного, безпечного, сприятливого для розвитку освітнього середовища, яке сприяє формуванню життєвих компетентностей, розвитку здібностей та обдарувань кожного незалежно від віку, статі, раси, стану здоров’я, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, місця проживання, мови спілкування, соціального і майнового стану тощо. (Національна стратегія інклюзивного навчання.)
Інтеграція України в європейський простір істотно впливає на формування освітньої політики. Важливими принципами освіти в Україні визначено рівність умов для кожної людини, у тому числі осіб з особливими освітніми потребами, щодо повної реалізації їх здібностей, доступність до усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою.
Особа з особливими освітніми потребами – не пасивний член суспільства, а особистість, яка має право на задоволення власних соціальних потреб: на повноцінну освіту, відпочинок, працю, створення сім’ї, пенсійне забезпечення, доступ до культурних цінностей. Тому питання особистісного розвитку особи з особливими освітніми потребами привертає велику увагу батьків, педагогів, психологів, дефектологів. Від організації навчання, від стану та якості навчально-методичного забезпечення, від форм і технологій подачі матеріалу здобувачам освіти залежить не лише якість їхніх знань, а й наявність і кількість прогалин у знаннях, які, на відміну від фінансових чи моральних втрат, залишаються на все життя.
На сьогодні питання розвитку інклюзивної освіти перебуває на етапі свого становлення та є пріоритетним напрямком розвитку держави, тому потребує детального вивчення поточного стану та перспектив розвитку у майбутньому. Здобуття освіти особами особливими освітніми потребами дає можливість реалізувати їх основні права, зокрема на здобуття освіти, працю, самореалізацію та інтеграцію в суспільство, тому необхідно шукати нові стратегії розбудови інклюзивної освіти, навчальні моделі, методичні рекомендації та сучасні технології в управлінні для забезпечення ефективності навчання осіб з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі.
У червні 2024 року Кабінет Міністрів України ухвалив Національну стратегію розвитку інклюзивного навчання на період до 2029 року та затвердив операційний план заходів з її впровадження у 2024 — 2026 роках. Цей документ знаменує собою зміну політики у сфері надання освітніх послуг та розвитку безпечного освітнього середовища і покликаний зробити освіту доступною та якісною, незалежно від особливостей людини. Аналізуючи цей документ слід виділити найважливіші аспекти її реалізації. Національна стратегія охоплює всі ключові сфери, пов’язані зі створенням інклюзивного освітнього середовища в Україні. Вона ґрунтується на ретельному аналізі поточних справ і спрямована на розв’язання ключових проблем: недостатня інклюзивність та безбар’єрність освітнього середовища, відсутність належних умов для отримання якісної освіти, соціалізації, підготовки до самостійного життя та професійної діяльності; недостатня самореалізація осіб з ООП через відсутність якісного доступного інклюзивного навчання в територіальних громадах; недостатній рівень сприйняття українським суспільством багатоманітності людини.
Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу. Це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти шляхом організації навчання осіб з особливими освітніми потребами в закладах освіти на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей у навчально-пізнавальній діяльності.
Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в навчальному середовищі та поза його межами. В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для осіб з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта в широкому розумінні передбачає створення рівних можливостей для всіх осіб з особливими освітніми потребами і забезпечення їх успіху в освітньому процесі і подальшому житті.
Основний принцип інклюзивної освіти полягає в тому, що всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними. Навчальні заклади мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання. Забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, прийняття організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів та партнерських зв’язків зі своїми громадами.
Діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання. Вони є найбільш ефективним засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.
Інклюзивний підхід – створення таких умов, за яких усі учасники навчально-виховного процесу мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у дошкільних навчальних закладах та загальноосвітніх школах.
Переваги інклюзивної освіти для дітей з особливими освітніми потребами.
Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.
Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами. Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально. Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей. У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків з ровесниками й участі у громадському житті.
Переваги інклюзивної освіти для інших дітей.
Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них. Діти вчаться співробітництву, поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.
Переваги інклюзивної освіти для педагогів та фахівців.
Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів, оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності. Спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей. Поширеною є думка, що інклюзивне навчання – це лише навчання дітей із певними порушеннями, захворюваннями, в тому числі із інвалідністю, у класах загальноосвітніх закладів освіти. Проте ця думка є хибною.
Закон України “Про освіту” визначив поняття особи з особливими освітніми потребами. Це “особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту”. Тобто до категорії таких осіб можуть підпадати не тільки учні з особливостями психофізичного розвитку або з інвалідністю, а й внутрішньо переміщені особи, діти-біженці та діти, які потребують додаткового та тимчасового захисту, особи, які здобувають спеціалізовану освіту та/або можуть прискорено опанувати зміст навчальних предметів, учні з особливими мовними освітніми потребами (наприклад, ті, які здобувають загальну середню освіту мовами, що не належать до слов’янської групи мов). Кожний заклад освіти за своєю філософією повинен бути інклюзивним. Це означає готовність у будь-який час прийняти кожну дитину, прагнучи створити максимально сприятливе середовище для розвитку її потенціалу.
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
Найважливіше завдання системи інклюзивної освіти — це підготовка дитини з особливими освітніми потребами до повноцінного життя.
Проблема індивідуалізації освітнього процесу сьогодні набуває особливої актуальності, оскільки нові орієнтації і цінності сучасної освіти обумовили необхідність розуміти учня як індивідуальність. Ефективний навчально-виховний процес передбачає використання індивідуальних методів навчання та виховання у зв’язку з розмаїттям сучасного світу.
Методи індивідуального підходу до дітей з особливими освітніми потребами засновані на ідеї, що кожна дитина є унікальною і має свої особливості та потреби. Цей підхід передбачає адаптацію навчального процесу, програм та методик навчання з метою забезпечення оптимальних умов для розвитку та навчання кожної дитини. Тому лише через індивідуальні особливості можна ефективно впливати на особистість, що зрештою забезпечить якісну освіту.
Індивідуальний підхід передбачає таку організацію навчального процесу, за якої при доборі засобів, прийомів, темпу навчання враховуються індивідуальні особливості учнів, неоднаковий рівень розвитку їхніх здібностей. Індивідуальний підхід здійснюється в умовах колективної роботи класу в межах одних і тих же завдань, однакового змісту навчання. Тобто всі учні повинні оволодіти знаннями, вміннями та навичками, визначеними програмою для даного класу. Отже, метою індивідуального підходу є забезпечення успішності всіх учнів в межах програмного матеріалу.
З урахуванням великої «неоднаковості» школярів індивідуальний підхід реалізує такі завдання:
надання допомоги учням, які відчувають певні труднощі у навчанні;
стимулювання творчих зусиль сильних учнів з метою забезпечення поглибленого опанування навчальною програмою та розвивального ефекту навчання.
Індивідуалізація практичного навчання для сучасних учителів є нелегким завданням через завантаженість викладачів, кількість учнів, які беруть участь у заняттях (особливо у великих містах), а останнім часом – впровадження освітніх інновацій. Тому це питання набуває актуальності, особливо в контексті запровадження в українську систему освіти європейських стандартів на основі індивідуальної стратегії розвитку.
Мета індивідуального підходу полягає в тому, щоб максимально розвинути особистісні якості учнів шляхом їх постійного навчання та побудови на цій основі індивідуальної системи завдань. Цілі, форми, методи і темп навчання, а також кількість і складність виконуваних завдань залежать від пізнавальних можливостей кожного.
Один з методів індивідуального підходу — це диференційоване навчання. Цей підхід передбачає адаптацію змісту, методик, завдань та організації навчального процесу відповідно до особливостей та потреб кожного учня. Вчителі, які застосовують диференційоване навчання, створюють різні рівні складності завдань, використовують різні варіанти роботи в групах з різним рівнем підтримки, надають індивідуальну підтримку тим учням, які цього потребують.
Ще одним методом індивідуального підходу є урахування індивідуальних різниць між дітьми і використання різних типів навчання. Це може включати в себе використання візуальних засобів, мультимедійних матеріалів, рухливі ігри, практичні завдання тощо. Такий підхід дозволяє залучити увагу учнів, зробити навчання цікавим та ефективним. Результати навчання будуть набагато кращими, якщо визначити, врахувати та розвинути здібності учнів. Враховуючи емоційно-психічний стан кожного, знаючи його мотивацію, можна краще зрозуміти учнів і ефективно вирішувати проблеми, які виникають під час навчального процесу.
Реалізація індивідуально підходу можлива лише за створення спеціальних умов:
1. Систематичне і всебічне вивчення учнів педагогом. Ця умова є основою індивідуального підходу. Вчитель повинен глибоко вивчити індивідуальні особливості психіки кожного учня. Для цього застосовуються різноманітні методи. Це, зокрема, аналіз анамнестичних характеристик учня, експериментальне дослідження рівня розвитку його психічних процесів, знань, умінь та навичок. Одним із основних методів є спостереження за учнем у різних видах діяльності (урок, позакласна робота, ігри, праця). Вчитель також постійно аналізує продукти діяльності дітей (зошити, малюнки, власноруч зроблені учнем вироби).
2. Врахування психологічних закономірностей розвитку особистості. Вчителю необхідно добре орієнтуватись у вікових закономірностях психічного розвитку.
3. Володіння педагогічною технікою. Вчитель повинен використовувати невербальні прийоми особистого впливу на учнів — жести, міміку, виразність мовлення, погляд. Педагогічна техніка індивідуального характеру сприяє встановленню особливого особистісного контакту з кожним учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших — стимулювати до роботи.
4. Урахування конкретної ситуації впливу. Використовуючи будь-який метод чи прийом, вчитель повинен орієнтуватись на певну ситуацію: попередні події, що спричинили ту чи іншу ситуацію, особливості сприймання цієї ситуації дитиною, її стан, настрій. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покращення результатів роботи, заохочувати до подолання труднощів, що виникають у навчанні.
5. Підхід до оцінювання. Оцінка — чи позитивна, чи негативна, обов’язково повинна бути обґрунтованою. Вчитель повинен переконатись у тому, що учень добре усвідомлює причини такої оцінки і погоджується з нею. Оцінювати треба конкретну відповідь дитини. Вчитель повинен показати учневі перспективи покращення оцінки. При цьому слід орієнтувати оцінку не на порівняння з іншими учнями, а на порівняння з самим собою вчорашнім, тобто на ті зміни, які відбулись у розвитку можливостей дитини протягом певного часу. В оцінюванні обов’язково потрібно враховувати емоційну реакцію дитини на схвалення та зауваження, рівень сформованості самооцінки. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покращення результатів роботи, заохочувати до подолання труднощів, що виникають у навчанні.
6. Реалізація корекційної спрямованості навчально-виховного процесу. Корекційно спрямованим називають такий процес навчання, в якому в якості основних застосовуються спеціальні педагогічні прийоми, що впливають на виправлення властивих учням недоліків і сприяють їхньому інтелектуальному і фізичному розвитку, становленню особистості. Корекційний процес зливається з навчально-виховним, проте між ними існує різниця в меті, педагогічних прийомах та результатах навчання.
7. Використання можливостей виховного впливу колективу. Створення доброзичливого психологічного клімату в колективі; формування у дітей прагнення допомогти один одному, підтримати, співчутливо ставитись до невдач інших, радіти чужим успіхам, толерантно сприймати чужі особливості, виховання здатності до емпатії — все це істотно позначиться на підвищенні ефективності педагогічної роботи та реалізації принципу індивідуального підходу.
Також, індивідуальний підхід передбачає співпрацю з батьками та фахівцями, що допомагають дітям з особливими освітніми потребами. Важливо створити партнерські відносини з батьками, почути їхні побажання та зауваження, і спільно працювати над розвитком і навчанням дитини.
Діти з особливими освітніми потребами потребують уваги та турботи з боку оточуючих, але варто враховувати, що надмірна турбота може бути шкідливою. Батькам важливо сформувати світогляд своїх дітей, щоб вони почувалися справжніми особистостями. Віра в майбутнє дитини, повага до її потреб, мрій, планів і дій сприяють розвитку ініціативи дитини у світотворенні, формують у дитини почуття обов’язку та відповідальності.
Тому перед батьками стоїть важливе завдання: допомогти дитині розвинути здібності та таланти, необхідні для подальшого розвитку, щоб компенсувати недоліки, які перешкоджають нормальному фізичному чи розумовому розвитку. Раціональний підбір методів і засобів впливу з урахуванням індивідуальних особливостей удосконалює пізнавальні інтереси, активність учнів, самостійність у пошуку розв’язання поставлених завдань і забезпечує ефективність навчання.
Загалом, методи індивідуального підходу дозволяють створити оптимальне навчальне середовище для дітей з особливими освітніми потребами, працюючи з ними на основі їхніх потреб, можливостей та інтересів. Це допомагає дітям розвиватися та досягати успіху в навчанні.
СТВОРЕННЯ РЕСУРСНИХ КІМНАТ У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
Успішність впровадження й розвиток інклюзивної освіти в Україні значною мірою залежить від створеного інклюзивного освітнього середовища, що визначається як сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей. Заклади освіти мають забезпечити для учнів з особливими освітніми потребами умови для здобуття освіти на рівні з іншими здобувачами освіти, зокрема, шляхом облаштування та обладнання ресурсної кімнати.
Ресурсна кімната – це спеціально облаштована кімната (частина кімнати), що має відповідний розподіл функціональних зон, призначених для всебічного розвитку учнів, гармонізації їхнього психоемоційного стану та психологічного розвантаження, надання (проведення) індивідуальних та/або групових психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг (занять).
Основними завданнями використання ресурсної кімнати у закладі загальної середньої освіти є: психологічне розвантаження здобувачів освіти; соціально-побутове орієнтування, формування в учнів навичок самообслуговування; надання індивідуальних та/або групових психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг.
У закладі з інклюзивним навчанням облаштовується ресурсна кімната площею до 60 м2, що поділяється мобільними меблями на дві функціональні зони: навчальну та побутово-практичну із відповідним обладнанням.
Перша функціональна зона – навчальна. Це простір ресурсної кімнати, де здійснюється освітній процес у невеликих групах або індивідуально, що досягається завдяки мобільним меблям. Ця функціональна зона містить також осередок робочого місця педагога (вчителя, асистентавчителя та/чи інших фахівців, що працюють з дітьми).
Друга функціональна зона – побутово-практична, де здійснюється безпосереднє формування навичок самообслуговування учнів, які сприятимуть їхній адаптації та можливостіефективно інтегруватися у суспільство. Тут організовується осередок, який виконуватиме функції кухні та їдальні, а також осередок відпочинку.
Створення ресурсної кімнати передбачає синергію: психолого-педагогічних умов (врахування вікових та індивідуальних особливостей здобувачів освіти, створення позитивної емоційної атмосфери, особистісно орієнтоване спілкування та навчання тощо); матеріально-технічних засобів (наповнення осередків допоміжними засобами для навчання, спеціальними засобами корекції психофізичного розвитку. В ресурсній кімнаті зі здобувачами освіти працюють асистент педагога/асистент дитини або/чи інші фахівці, які проводять (надають) додаткові психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові заняття (послуги), зокрема це можуть бути: психолог, логопед, дефектолог, корекційний педагог тощо. Для ефективної роботи у цьому осередку доцільно розмістити робочий стіл, персональний комп’ютер/ноутбук. Багатофункціональний пристрій для друку, сканування, копіювання, ламінатор, різак для паперу та інше обладнання, що застосовується з метою розроблення дидактичних матеріалів, може бути розміщене як в основному кабінеті/класі, який закріплений за педагогом (за наявності), так і в робочому осередку ресурсної кімнати за умови достатнього простору для робочого осередка педагога.
У ресурсній кімнаті необхідно передбачити фотоапарат або відеокамеру та штатив, за допомогою яких фіксуватимуться (за потреби) певні прояви поведінки, особливості діяльності чи взаємодії тощо.
Під час вибору місця для ресурсної кімнати необхідно забезпечити безперешкодний та безпечний доступ до неї, у тому числі особам з порушеннями опорно-рухового апарату (зокрема й тих, що користуються кріслом колісним), з порушеннями зору (зокрема й незрячих) та інше.
Приміщення для ресурсної кімнати має розташовуватися в будівлі ЗЗСО. Позитивним буде наявність умивальної раковини, а також швидкого доступу до туалетної кімнати.
При виборі місця для ресурсної кімнати варто враховувати й шумовий фон, як самої ресурсної кімнати, так і суміжних кімнат, чи тих, що знаходяться поряд. Наприклад, якщо поруч із приміщенням ресурсної кімнати буде знаходитися фізкультурний зал або кабінет музики/ритміки, то звуки можуть відволікати учнів, які перебувають у ресурсній кімнаті. Відволікати може й шум під час перерв. Знизити шумовий фон допоможе звукоізоляція приміщення ресурсної кімнати.
Простір ресурсної кімнати покликаний забезпечити умови для всебічного розвитку здобувачів освіти та реалізацію їхніх індивідуальних можливостей. Учні у просторі мають можливість діяти автономно, мати вільний доступ до всіх предметів, необхідних для здійснення тієї чи іншої діяльності. Разом з тим, щоб забезпечити потребу учнів у зосередженні уваги радимо розміщувати дидактичне обладнання у шафах закритого типу. Оскільки в ресурсній кімнаті зростає частка індивідуальних та групових занять, які можуть проводитись у різній пропорційності, організація простору має передбачати мобільні місця, що легко трансформуються для індивідуальних та групових занять.
Підбір необхідного обладнання та матеріалів ресурсної кімнати включає все, що необхідно для ефективної роботи з учнями. Важливим є застосування асистивних технологій, допоміжних засобів та спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку учнів.
Асистивні (допоміжні) технології можуть бути різного характеру (програмні, електронні, механічні, оптичні тощо) і призначення. Наприклад, це засоби для:
комунікації (планшети, картки, кнопки та інше);
слухового сприймання (слухові апарати, FM-системи, телевізійні пристрої, мікрофони, шумопоглиначі та інше);
зорового сприймання (оптичні окуляри, скринридери, збільшувальні прилади та інше);
пересування та орієнтування (крісла колісні, вертикалізатори, ліфти-підйомники, тактильні доріжки, поручні, направляючі руху та інше);
спеціальні меблі для навчання чи прийому їжі (столи, стільці, шафи, кухонні секції, крісло-груша та інше);
технічне обладнання (ноутбук, 3D принтер, 3D сканер, інтерактивна дошка, інтерактивна підлога, проєктори та інше);
додаткове обладнання (м’яч-фітбол, килимок-пазл, дитячі іграшки, конструктори, батут, канцелярські прилади та інше).
Таким чином, наявність спеціального обладнання в ресурсній кімнаті уможливить здійснити плавний перехід від ігрової до навчальної діяльності, і навпаки, що є важливим для учнів з особливими освітніми потребами.
Ресурсна кімната може використовуватися всіма учнями закладу освіти, а не лише учнями з особливими освітніми потребами. Зокрема, учнями, які потребують тимчасового психологічного розвантаження або усамітнення. Учні можуть перебувати в ресурсній кімнаті винятково у супроводі педагогічних працівників, асистента педагога/асистента дитини або залученого фахівця, що проводить (надає) додаткові психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові заняття (послуги).
З метою уникнення кількісного перевантаження у ресурсній кімнаті, рекомендуємо враховувати графік занять учнів з особливими освітніми потребами із фахівцями, що проводять (надають) додаткові психолого-педагогічні та корекційно- розвиткові заняття (послуги) у її приміщенні.
Зазначимо, що ресурсну кімнату також можуть відвідувати учні різного віку. За наявності значної кількості учнів у ЗЗСО, у тому числі й учнів з особливими освітніми потребами, доцільним буде створення окремих ресурсних кімнат для учнів початкової та старшої школи. При створенні додаткової ресурсної кімнати враховується наявність вільного приміщення, що має відповідати вимогам щодо створення ресурсної кімнати. Керівництво ресурсною кімнатою здійснює завідувач, якого призначає директор відповідним наказом по ЗЗСО з подальшим внесенням змін до посадових обов’язків. Завідувач ресурсної кімнати несе відповідальність за упорядкування, зберігання й використання навчально-наочних посібників, обладнання, спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку дітей з особливими освітніми потребами та інші матеріальні цінності, які є в ресурсній кімнаті.
Про наявність ресурсної кімнати у ЗЗСО, її основні завдання, особливості обладнання та зонування мають бути ознайомлені всі працівники ЗЗСО та батьки учнів. Радимо провести зустрічі з педагогічними працівниками, залученими фахівцями та батьками щодо питань функціонування ресурсної кімнати. Це допоможе всім учасникам освітнього процесу бути обізнаними у спектрі послуг та діяльності, що будуть здійснюватися у межах ресурсної кімнати.
