Просторово-часові уявлення відіграють неабияку роль у формуванні та розвитку дошкільників. Освоєння понять часу та простору має виключну роль у побудові дитиною цілісної картини світу, усвідомлення свого місця в ньому.
Простір і час є універсальною, базисною категорією у пізнанні дитиною оточуючих її людей і речей. Ці уявлення є невід’ємною частиною життя будь-якої людини, адже не можливе саме існування поза простором і часом. Розвивати просторові навички можна не лише на корекційних заняттях фахівців, але і вдома завдяки простим іграм.
Охоплюючи всі сфери взаємодії дитини з довкіллям, орієнтування у часі та просторі створює умови для її всебічного розвитку, зокрема формування світогляду, самосвідомості, а отже, є важливою умовою процесу соціалізації.
РАННІЙ ВІК. ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО 1 РОКУ.
ЗАКОНОМІРНОСТІ РУХОВОГО РОЗВИТКУ МАЛЕНЬКОЇ ДИТИНИ.
Всебічний розвиток дитини значною мірою залежить від рухової активності, котра є джерелом психічного і фізичного розвитку дитини. Несвоєчасність і низька ефективність використання різноманітних засобів фізичного виховання у ранньому віці призводить до порушень у розвитку дітей, негативно впливають на їхню розумову сферу.
Розвиток рухових навичок маленької дитини має свої закономірності й етапи. Послідовність появи цих навичок, як правило, однакова для всіх дітей, що розвиваються в звичайному порядку (з деякими варіаціями у швидкості отримання якихось навичок чи в порядку їх набуття: наприклад, деякі діти починають ходити раніше, ніж повзати).
ОСНОВНІ ЧИННИКИ РУХОВОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ.
Рухові функції в нормальному розвитку дитини з’являються завдяки взаємодії декількох важливих чинників, до яких належать:
МОТИВАЦІЯ. Немовлята рухаються, щоб або виразити якусь внутрішню ідею чи відчуття, або для досягнення якоїсь зовнішньої мети. Немовлята, що нормально розвиваються, і діти молодшого віку старанно вчаться новим рухам, набувають навичок й залюбки беруться за складніші завдання, якщо вони відчувають перспективу використання нового уміння для досягнення нових цілей. Дитина терпляче і докладаючи багато зусиль освоює техніку підйому сходинками, зацікавлена тим, щоб, забравшись нагору, скотитися з гірки.
СИЛА. Новонароджені майже не мають можливості рухатися проти дії сили ваги. У перші шість місяців життя немовляти посилюється функція м’язів-розгиначів, дитина починає піднімати голову та відривати руки і ноги від площини опори в положенні лежачи на животі. У віці від шести до дев’яти місяців немовлята вчаться підводитися за допомогою рук, підніматися на коліна й утримувати тулуб вертикально в положенні сидячи, а потім підтягуватися в положення стоячи.
РІВНОВАГА. Рівновагою можна вважати уміння підтримувати центр ваги тіла над площиною опори. При освоєнні нових положень тіла (наприклад, опора на витягнуті руки, сидячи, стоячи), дитина спочатку вчиться утримувати рівновагу, а потім – переміщати центр ваги і використовувати рухи тіла, щоб не втрачати рівновагу. Зір, пропріорецепція та вестибулярний апарат взаємодіють між собою і розвивають у дитини відчуття рівноваги при використанні стабільних поз і рухів.
ЗРАЗКИ РУХІВ. Немовлята народжуються з набором стереотипних зразків рухів (рефлексів) – наприклад, смоктання, рефлекторне хапання, рефлекторне повзання. З часом зразки рухів урізноманітнюються, і дитина може використовувати великий діапазон рухів для досягнення своєї мети.
У перший рік життя розвиток дитини відбувається в певній послідовності: від лежання на спині – до лежання на животі, потім – до стояння і ходіння. Розвиток рухових сфер відбувається «від голови – до куприка» (приміром, спершу з’являються контрольовані рухи рук, потім – ніг), «від центру – до периферії» (наприклад, вирівнювання відбувається спочатку в стегні, а потім в гомілці). Зразки рухів змінюються від рухів усім тілом до ізольованих рухів: у новонародженої дитини одночасно рухається усе тіло, а згодом вона набуває здатності рухати різними частинами тіла (руками або ногами) самостійно, незалежно одне від одного.
ДИНАМІКА РУХОВОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ.
Новонароджена дитина більшу частину доби спить (до 20–22 годин) та їсть (6–7 разів). Зовсім невелику частину дня вона не спить. Якщо вона проводить час лежачи на спині, фіксованої опори немає, рухи дитини усім тілом випадкові і безладні, вона не в змозі підняти голову й утримати її у вертикальному положенні. Руки і ноги зігнуті в усіх суглобах і притиснуті до тіла, кулачки стиснуті. Це пояснюється тим, що до 3-місячного віку тонус м’язів-згиначів рук і ніг підвищений (так званий фізіологічний гіпертонус).
Особливості розвитку рухів в період від народження до 3 місяців – це притиснення кінцівок до тіла, згинання, випростування тіла по середній лінії. Вже до кінця першого місяця життя, коли дитину частіше кладуть на живіт і беруть на руки під час неспання, ці положення дають дитині змогу раніше почати піднімати і утримувати голову, повертати її в різні боки, споглядаючи навколишній світ. Цілком очевидним є той факт, що, перебуваючи в положенні «обличчям вниз», дитина змушена вчитися тримати голову прямо, щоб дивитися навкруги і розвивати інші структури тіла. У положенні лежачи на животі випадкові і безладні рухи рук і ніг поступово стають контрольованими, верхня частина тіла підводиться, ноги опускаються вниз – центр ваги опускається в ділянку живота (пупка), руки наближаються до середньої лінії тіла, і дитина починає якісніше спиратися на передпліччя. Дитина починає усвідомлювати своє положення і контролювати силу ваги. І хоча дослідження навколишнього світу потребує великих зусиль, дитина вже може на короткий час зосередити погляд на обличчі дорослого і спробувати утримати голову вертикально. Стежачи за іграшкою і дорослим, дитина може контролювати голову за межами середньої лінії (за межами площі опори); поворот голови на 180 °. Дитина свідомо фіксує погляд під час стимуляції протягом невеликих проміжків часу. Дитина частіше утримує симетричне положення голови і тулуба.
Для періоду від трьох до шести місяців характерним є розвиток рухів за схемою – відведення кінцівок, їх розгинання, вихід за середню лінію тіла. У віці трьох місяців дитина, лежачи на животі та спираючись на зігнуті руки, підводить верхню частину тулуба і добре тримає голову. Завдяки повторенням, рухи рук і ніг удосконалюються. Упираючись у підлогу і роблячи ці безладні рухи, дитина усвідомлює, що пересунулася назад, вперед, ліворуч, праворуч. Виявивши це завдяки такому положенню голови, яке дає змогу їй дивитися перед собою, дитина розуміє користь рухів, які переміщають її вперед. Вона усвідомлює ті відчуття, які переживає при русі. У віці чотирьох місяців дитина вже підводиться на випрямлених руках, спираючись тільки на долоні. Дитина починає цікавитися іграшками: тягнеться до них, а десь у чотири місяці вже хапає й тримає їх. До чотирьох місяців дитина, дотягуючись до іграшки не спираючись на лікоть, компенсаторно лягає на бік. І вже до чотирьох місяців формуються навички правильного перевороту зі спини на живіт. Центр ваги опускається нижче до таза, живіт відривається від поверхні опори.
ЯК ДОПОМОГТИ РОЗВИНУТИ РУХОВУ АКТИВНІСТЬ ДИТИНИ.
Покладіть дитину на животик і потрясіть брязкальцем, щоби вона підняла голівку. Повільно піднімайте брязкальце вище. Можливо, маляті вдасться ще підняти голову і утримувати її в цьому положенні. Погладьте спинку дитини і поговоріть з нею ласкавим голосом. Якщо їй важко піднімати голівку, коли вона лежить на животику, полегшіть завдання: скрутіть рушник і покладіть його під груди дитини. Так, їй буде легше підняти голову. Потрясіть брязкальцем перед обличчям дитини і рухайте іграшкою вперед-назад. Можна мотивувати дитину підняти голівку без брязкальця. Робіть смішні гримаси, дмухайте на малюка і видавайте дивні звуки, щоби створити бажання підняти голівку і потримати її. Аби малюк звернув на вас увагу, час від часу зав’язуйте яскраву хустку або одягайте окуляри. Покладіть дитину на спину в зручне положення. Нахиліть до неї своє обличчя, налаштуйте контакт очима, а потім рухайтеся праворуч-ліворуч, намагаючись втримати контакт. Дитина буде намагатися стежити за вами, повертаючи голову. Водночас, ви можете говорити з нею, щоби більше стимулювати рухатися за вашим обличчям. Обережно перекочуйте дитину з боку на спину – і назад. Робіть це ритмічно, співайте чи розповідайте вірш. Малюк ще не вміє повзати, але, аби тренувати майбутнє вміння, можна грати в «повзання». Малюк лежить на животі, мама підкладає руку під підборіддя, а іншою торкається стоп дитини. У відповідь малюк відштовхуватиметься ногами і буде повзти вперед. Можна покласти одну руку під підборіддя, а іншу – під живіт, і злегка тягнути малюка вперед. Скоро він рухатиме ногами, імітуючи повзання. Граємо в «літачки». Тато підтримує малюка «у положенні висячи», обличчям вниз. Малюк піднімає голову, а потім випрямляє ноги. Це – не така легка вправа для дитини, тому їй треба час. Малюкові сподобається, коли мама або тато візьмуть його «під пахву». Ця поза, висячи похиленим набік, дасть йому можливість підняти голову і випрямити ніжки. Покладіть в руку дитини брязкальце чи гумову іграшку, допоможіть піднести до рота. Якщо вона візьме іграшку в рот, не зважайте.
Дитина у віці близько шести місяців може самостійно спиратися на коліна та кисті (накарачки) і хитатися. Перебуваючи на підлозі, дитина може активно повертатися навколо себе в обидва боки, роздивлятися, повертаючи голову на 180 °, відпочивати на ліктях. Перевертається з живота на спину. У положенні «лежачи на спині» дитина має більше можливостей самостійно займатися з іграшками, які розвішують перед нею на відстані витягнутої руки або дають в руку. Але найкращими іграшками для 4–6-місячного малюка є його власні руки і ноги. До віку 4–5 місяців підвищений тонус м’язів-згиначів кінцівок зникає, і махання руками й ногами має вільний та цілеспрямований характер. Дитина починає досліджувати спочатку верхню частину ніг. У віці 4–5 місяців дитина самостійно перевертається зі спини на живіт. У 3-місячної дитини зникає рефлекс опори і ходіння ніжками, і вона не утримує вагу тіла приблизно до 4–5 місяців. Узятий попід пахви 5-місячний малюк стоїть прямо, не підгинаючи ноги, і усвідомлює своє стояння. Намагається сісти, тримаючись за будь-що руками, контролюючи голову і тулуб, а ближче до шести місяців зможе підтягувати ноги до живота. Самостійно сидіти діти до шести місяців не можуть – їм потрібна підтримка. У положенні сидячи на підлозі, спираючись на прямі руки, дитина сидітиме з «круглою» спиною.
ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВИВЧИТИ СВОЄ ТІЛО.
Дітям зазвичай подобається, коли їм дмухають на животик, цілують ручки й ніжки. Якщо це робити, наприклад, після купання чи під час сповивання, то малюк буде вчитися розуміти свої розміри та контури свого тіла. Особливе значення має для дитини вивчення своїх рук. Управління рухами рук по відношенню до себе й інших предметів відбувається під контролем зору. Для подальшого розвитку дитини важливо допомогти їй навчитися керувати своїми рукам. Коли дитина лежить на спині, покладіть свої пальці під її плечі і посуньте руки малюка вперед, аби вони торкнулися одна одної. Покачайте дитину в такому положенні, співаючи пісеньку. Піднесіть руки дитини до своїх губ, подмухайте на них, поцілуйте, примовляючи: «Я цілую праву ручку. Я цілую ліву ручку». Потріть руки малюка одна об одну. Тримайте руки, щоби малюк їх бачив. Візьміть гумову іграшку-пискавку. Покладіть її на груди маляті. З’єднайте на ній ручки дитини. Ймовірно, дитина буде намагатися схопити іграшку. Ця вправа може бути важкою для дитини з підвищеним тонусом в м’язах рук. Однак, якщо перед її виконанням потрусити руками малюка, начебто знімаючи напругу, йому буде легше дотягнутися до іграшки.
Для періоду шість–дев’ять місяців у формуванні поз і зразків руху характерним є розвиток ротації (поворот нижньої і верхньої частини корпуса відносно одна одної) і перехідних положень. Це вік, коли дитина вже навчилася добре утримувати рівновагу в положенні лежачи на спині і на животі. Вона починає активно вивчати свої ноги в положенні лежачи на спині, підносити їх до очей і до рота, при цьому не падаючи на бік. У положенні лежачи на животі, спираючись на руки, дитина вчиться переносити вагу тіла з однієї руки на іншу, тягнутися за предметом, поступово в неї розвивається уміння повертатися навколо себе на животі. На початку 7-го місяця, намагаючись вкотре дотягнутися до іграшки, малюк може почати повзти на животі, спочатку відштовхуючись руками назад, потім, більше користуючись ногами в цьому процесі, – симетрично вперед («як заєць»). Надалі включається альтернативне повзання – це повзання з асиметричним і поперемінним включенням рук і ніг (по-пластунськи). Перевертання на живіт і на спину відбуваються скоординовано, дитина може затриматися в положенні лежачи на боці, спираючись на лікоть, і достатньо довго гратися в такому положенні. Усі ці рухи розвиваються, тому що у дитини з’являється можливість ротирувати корпус, повертати верхню або нижню частину корпуса відносно одна одної. Надалі, завдяки зростанню активності, розвитку незалежних рухів частинами тіла та поліпшенню здатності дитини спиратися руками, вона поступово з положення «лежачи на боці» вчиться самостійно переходити в положення «напівсидячи».
Уміння сидіти самостійно розвивається у декілька етапів. Спочатку дитина може затримуватися вертикальніше в положенні «сидячи на боці», при цьому спираючись двома руками на поверхню. У цьому положенні вона вчиться контролювати голову, рухати нею незалежно від інших частин тіла. На цьому етапі відбувається адаптація організму до утримання ваги тіла проти сили ваги у вертикальному положенні. Поступово малюк вчиться, спочатку тримаючись однією рукою, а потім – без підтримки, сидіти з рівною спиною. Вдосконалюючи цю навичку, дитина починає використовувати різноманітні варіанти пози «сидячи» і вільно міняти положення тіла (9–10 місяців). Приблизно у сім місяців дитина намагається підтягуватися до вставання. Це потребує великих зусиль, адже вона тягнеться вгору усім тілом, – підвищується тонус, дитина стає на пальці. З часом дитина краще опановує цю навичку, покращується рівновага і балансування, і вона опускається на стопи. Встає дитина спочатку двома ногами, а з часом і однією. Під час стояння 7–8-місячній дитині потрібна широка площа опори: її коліна і стегна напівзігнуті. Дитина ніби заморожує позу – зводить лопатки, згинає і піднімає руки. У цей період також згасає хапальний рефлекс стопи, оскільки дитина дедалі більше вчиться спиратися на ніжки.
Рухові можливості малюка залежать і від сили його м’язів, і від рівня розвитку спеціалізованих нервових схем, що керують роботою м’язів і забезпечують координацію рухів. А ще – від активності малюка, його інтересу до гри й бажання щось робити з мамою або татом!
ЯК РОЗВИВАТИ ЗДАТНІСТЬ ДІЯТИ ДВОМА РУКАМИ.
Доросла людина переважно працює правою й лівою рукою – і рухи рук добре узгоджені між собою. Так, треба багато часу, щоби дитина оволоділа здатністю узгоджено діяти обома руками. Тренування цієї здатності – дуже важлива справа для малюка.
Вчіть малюка плескати в долоні. Спочатку візьміть його руки у свої і плескайте ними. Водночас, співайте пісеньку, наприклад, «Ладушки, ладушки». Під час слів «Полетіли-полетіли, на голівку сіли» покладіть руки дитини їй на голову. Повторюйте гру багато разів, якщо малюку подобається. Прагніть, щоби малюк сам клав руки на голову. Звертайте увагу дитини на її руки: візьміть їх у свої руки, подмухайте на них, поцілуйте, а потім проведіть ними по вашому обличчю. Водночас, робіть так, аби руки дитини виконували різні дії: наприклад, тримайте її праву руку на своїх губах (і ворушіть ними при цьому), а іншою рукою дитини поплескайте себе по щоці. Потім поміняйте руки. Пропонуйте дитині іграшки (м’ячики, ляльки, кубики) різної величини і ваги. Покажіть їй, як двома руками втримати предмет, який важко втримати однією рукою. Візьміть яскраву іграшку з нерівною поверхнею. Покладіть її на груди малюка, коли він лежить, і допоможіть йому дістати її рукою. Потім покладіть на цю ж іграшку іншу руку. Якщо дитина не візьме іграшку обома руками, візьміть іграшку з тієї руки, в якій вона її тримає, і перекладіть в іншу руку. Може, тепер дитина захоче притримати її іншою рукою.
ЯК ДОПОМОГТИ РУХОВОМУ РОЗВИТКУ.
Потримайте іграшку над обличчям малюка, який лежить на спині. Якщо він не тягнеться за іграшкою, торкніться іграшкою до його руки – і знову підніміть її. Зробіть так кілька разів. Підніміть ноги дитини, яка лежить на спині. Нехай дитина грається зі своїми ногами. Якщо малюк навчився дотягуватися до ніжки і хапатися за шкарпетки, не забороняйте йому стягувати їх – він навчається самостійності! Пришийте на шкарпетку «вушка» і «носик» – зробіть «собачку», з якою малюкові буде цікаво грати. Ігри з ніжками допомагають розвивати рухові здібності в цей період.
Для тренування рівноваги грайте в «гойдалки»: коли малюк лежить на спині і грає зі своїми ніжками, притримайте його руки на ногах і злегка підштовхніть в бік. Допоможіть дитині повернутися в початкове положення. Скоро вона навчиться робити це сама. Тренувати рівновагу можна в положенні «лежачи на животі». Коли малюк лежить, спираючись на передпліччя, підштовхніть його злегка в бік. І так само, як в грі «гойдалки», не давайте впасти. Штовхайтесь весело. Добре, якщо ви будете лежати поруч, щоби ваше обличчя було на рівні з дитиною, і вона бачила, як ви радієте цій веселій метушні.
У 9–12 місяців дитина поступово змінює потрібну їй опору з широкої площі опори на точки опори (ноги, руки). Вона вже може утримувати вертикальне положення проти сили ваги. У дев’ять місяців дитина освоює переміщення рачки, при цьому її площа опори може бути ще досить широкою. З плином часу, ближче до 11-ти місяців, поза рачки удосконалюється, покращується контроль тулуба (дитина може залазити на сходинки, на диванні подушки і злазити з них). Ця поза є перехідною у вертикальне положення: дитина експериментує, переходячи в позу ведмедя (опора на кисті і стопи).
До кінця першого року з положення «як ведмедик» дитина навчиться самостійно переходити в положення стоячи. У цей період вона вміє вставати біля опори, при цьому її ноги стають чимраз активнішими, вона досить добре контролює сидіння навпочіпки біля опори. Приблизно з десяти місяців дитина переходить з пози «рачки» в положення сидячи. Поза сидячи є не лише основною позою для гри, а також і перехідною в усі інші положення; до цього віку у дитини вже досить розвинений контроль тулуба, завдяки чому вона може вільно переносити вагу тіла з одного боку на інший і змінювати положення. У цей період дитина освоює пересування уздовж меблів, покращуючи контроль тіла у вертикальному положенні, і робить свої перші кроки. Під час самостійного ходіння і стояння вона починає балансувати на ступнях. З цієї миті починається розвиток склепінь стопи, і до трирічного віку стопи набувають вигляду, як у дорослої людини. До того часу дітям притаманна фізіологічна плоскостопість. До кінця першого року життя хода дитини може виглядати так: руки високо підняті, ноги широко розставлені, вона не переносить вагу тіла із боку в бік. На другому році життя дитина хитко стоїть на широко розставлених ногах, під час ходьби хитається то в один бік, то у другий. У малюка відносно довгий тулуб, велика голова (1/5 від загальної довжини тіла), короткі ноги. Центр ваги розміщений вище, ніж у дорослого, – на рівні грудної клітки. Недостатній розвиток склепіння стопи. Однорічна дитина все ще втрачає рівновагу, ходить, часто перебираючи ніжками, майже бігом, щоб не впасти, причому повноцінні самостійні кроки у дитини з’являються після розвитку координації рухів рук.
ЯК РОЗВИВАТИ ВМІННЯ ПРАЦЮВАТИ РУКАМИ.
Візьміть в руки 3-4 маленьких предмети з кухні. Наприклад, кришки для банок або ложки. Покажіть дитині, як перекладаєте ці речі з однієї руки в іншу. Потім покладіть їх в руки дитини і допоможіть їй перекладати їх з однієї руки в іншу або тримати все обома руками. Дайте в руки дитині 2-3 дрібних предмети, як-от порожні котушки від ниток, дерев’яні кульки, пластмасові кришки. Простягніть їй ще один маленький цікавий предмет і допоможіть утримати однією рукою те, що у неї вже є, а іншою – потягнутися за новим предметом. Під час їжі запропонуйте малюку брати пальцями шматочки їжі, які він зможе покласти собі до рота. Наприклад, шматки сиру, фруктів, варених або тушкованих овочів чи печива. Якщо малюкові буде важко брати шматки їжі, допоможіть йому це зробити. Покладіть в маленьку, не дуже глибоку чашку, шматочки їжі, яку дитина любить. Керуючи її рукою, покажіть, як дістати шматок і покласти в рот. Хваліть малюка, коли він почне це робити сам!
Продовжуйте тренувати рівновагу, яка допоможе дитині звільнити руки для гри. Коли малюк сидить, притримайте його плечі та повільно розгойдуйте з одного боку в інший, заохочуючи дитину сісти рівно. Робіть це весело, граючи, з прислів’ями! Ускладнити гру можна, пропонуючи малюку тримати двома руками м’яч. Водночас, не треба тримати його за плечі: притримуйте його ноги, по черзі згинаючи їх у колінах. Малюк, трохи похитуючись, буде намагатися утримати рівновагу. Не давайте маляті впасти назад.
Неможливо уявити здорову дитину малорухливою. Установлено, що кожен руховий акт здійснюється в просторі і часі, і тому дитина, яка активно рухається, отримує можливість набути певну одиницю часу більшого об’єму інформації, що, я к наслідок, сприяє прискореному формуванню її психіки. Фахівцями доведена також взаємозалежність рухової активності і розвитку мовлення. Рухова активність збільшує словниковий запас дитячого мовлення, сприяє більш осмисленому розумінню слів, формуванню понять, що покращує психічний розвиток дитини.
Проведення моніторингу реалізації ІПР.
Важливим етапом виконання індивідуальної програми розвитку дитини з особливими освітніми потребами є моніторинг реалізації завдань, цілей, стратегій, які поставлені в ІПР для цієї дитини командою психолого-педагогічного супроводу. Моніторинг проводиться з метою виявлення та відстеження тенденцій у розвитку дитини з ООП, якості інклюзивної освіти у закладі освіти, встановлення відповідності фактичних результатів освітньої діяльності її заявленим цілям, оцінювання причин відхилень від цілей.
Усі члени команди психолого-педагогічного супроводу, залучені до розроблення ІПР, мають здійснити моніторинг досягнень дитини з особливими освітніми потребами, внаслідок чого зробити висновок про ефективність стратегій, які застосовувалися та намітити плани для подальшого психофізичного розвитку дитини і створення інклюзивного освітнього середовища. Зокрема, освітній маршрут дитини, що визначає її індивідуальні цілі навчання і розвитку; план дій для педагогів, які організовують освітній процес з урахуванням потреб і можливостей дитини.
Також необхідно розробити рекомендації до команди психолого-педагогічного супроводу, що будуть враховані при складанні ІПР дитини з особливими освітніми потребами у наступному навчальному році.
ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ: НАПРЯМИ ТА СКЛАДОВІ.
Підвищення якості інклюзивного навчання неможливе без всебічного, об’єктивного та неупередженого вивчення та оцінювання різноманітних факторів і показників. Однак універсальних правил та інструментарію щодо проведення моніторингу не існує, оскільки кожна школа має власні характеристики, включаючи різну кількість учнів із ООП, які потребують різних рівнів підтримки. Тож аби допомогти освітянам визначити ефективність організації інклюзивного навчання наприкінці навчального року, ми опрацювали рекомендації Державної служби якості освіти та підготували кілька порад.
Під час моніторингу інклюзивного навчання важливо проаналізувати його основні аспекти за ключовими напрямами освітньої діяльності:
1. Освітнє середовище закладу освіти.
Тут слід оцінити наявність та якість таких показників:
безпека і комфорт навчання та праці (застосування принципів універсального дизайну або безбар’єрного доступу до території закладу освіти та всіх його приміщень);
доброзичлива атмосфера підтримки дитини, орієнтація на її потреби і можливості;
технічне обладнання, яке може бути досить специфічним, зважаючи на особливі освітні потреби дітей;
допоміжні засоби для навчання, необхідні для адаптації дітей з ООП;
облаштування навчальних кабінетів (наприклад, створені куточки для усамітнення, додаткове освітлення тощо).
2. Система оцінювання результатів навчання учнів.
При проведенні моніторингу слід приділити увагу таким показникам:
поточне оцінювання (базується на основі загальних підходів та критеріїв оцінювання, але обов’язково враховує особливі освітні потреби дітей);
підсумкове оцінювання (критерії оцінювання розробляються вчителем і є складовою частиною ІПР);
формувальне оцінювання (його прийоми мають бути спрямовані на підтримку дитини з ООП та підкреслювати її успіхи та досягнення).
3. Педагогічна діяльність вчителів.
Під час проведення стану організації інклюзивного навчання слід проаналізувати такі аспекти:
наявність індивідуальної програми розвитку для кожної дитини, яка враховує її особисті можливості та потреби;
адаптація/модифікація змісту навчального матеріалу відповідно до індивідуальних можливостей дітей з ООП;
особливості роботи в інклюзивних класах (чергування перерв, дотримання відповідності темпу навчального заняття індивідуальним можливостям дитини, використання допоміжних засобів для навчання тощо);
залучення учнів з ООП до спільної роботи в класі;
взаємодія педагогічних працівників та асистента вчителя;
участь педагогів у професійних спільнотах, діяльність яких спрямована на професійний розвиток педагогічних працівників, психологічну підтримку та консультування з впровадження компетентнісного, особистісно орієнтованого, діяльнісного, інклюзивного підходів до навчання здобувачів освіти і нових освітніх технологій.
4. Управлінські процеси закладу освіти.
Ефективність цього напряму можна визначити за такими показниками:
стратегія закладу освіти містить поетапне створення інклюзивного освітнього середовища, за потреби вносяться зміни;
забезпечення систематичної та ефективної роботи команд супроводу (команду має бути створено для кожної дитини з ООП на інклюзивному навчанні (1–5 рівнів підтримки) і на педагогічному патронажі);
забезпечення закладу освіти фахівцями, які організовують освітній процес в інклюзивних класах;
координація підвищення кваліфікації педагогічних працівників за напрямом «Інклюзивне навчання»;
координація психологічного супроводу інклюзивного навчання;
надання соціальних послуг дітям з ООП (асистент дитини) за висновком ІРЦ та заявою батьків.
Також варто проаналізувати якість інклюзивного навчання відповідно до категорій учасників освітнього процесу:
Учні:
усі діти, які проживають на території обслуговування школи, навчаються в ЗЗСО та отримують знання згідно з індивідуальними потребами (немає дітей, які не навчаються);
усі діти, батьки яких написали заяви для зарахування та організації інклюзивного навчання, навчаються в закладі;
для кожної дитини з ООП створено команду супроводу, в яку обов’язково входять батьки;
для всіх дітей з ООП створено адаптоване освітнє середовище та проводяться корекційно-розвиткові заняття згідно з потребами та висновками ІРЦ;
для кожної дитини, якій визначено в ІПР модифіковану програму предмета, її розроблено і розміщено в ІПР.
Педагоги:
педагоги підвищують кваліфікацію за особисто визначеною потребою;
усім педагогам виплачуються надбавки за роботу в інклюзивних класах у розмірі 20 %;
педагоги, які викладають адаптовані/модифіковані предмети, визначені в ІПР, розробляють адаптовані/модифіковані програми предметів;
педагоги і асистент вчителя спільно готуються до навчального заняття, складають адаптовані та/або модифіковані завдання у поурочних планах;
педагоги розробляють критерії оцінювання, які зазначені в ІПР, на основі загальних підходів та критеріїв оцінювання з урахуванням ООП;
педагоги ведуть документацію, звітність, зазначену в посадовій інструкції.
Батьки:
знають, що дитина навчається за освітньою програмою закладу та ознайомлені з критеріями оцінювання дитини;
входять до складу команди супроводу;
погодили, підписали, отримали копії індивідуальної програми розвитку, індивідуального навчального плану, модифіковану програму предмета, розклад корекційно-розвиткових занять дитини.
Крім того, Державна служба якості освіти рекомендує проаналізувати шкільну документацію щодо надання освітніх послуг учням із ООП:
освітня програма. Вона має містити корекційно-розвитковий складник і включати індивідуальні навчальні плани учнів 2–5 рівнів підтримки);
річний план роботи. Цей документ має включати заходи з формування інклюзивного середовища, заходи з упровадження педагогічних технологій в роботі з дітьми з ООП, заходи з інформаційно-просвітницької роботи з батьками, зокрема план роботи з батьками дітей з ООП;
документація щодо роботи команди супроводу (Положення, накази про затвердження складу кожної команди супроводу);
індивідуальні програми розвитку учнів (вони мають бути розроблені, затверджені та розміщені в АС «ІРЦ» впродовж 2 тижнів з дня зарахування дітей з ООП. ІПР має включати індивідуальний навчальний план з додатками адаптованих, модифікованих програм предметів);
індивідуальний навчальний план (його форму/шаблон має бути розроблено та погоджено педагогічною радою);
укладені цивільно-правові договори з фахівцями для проведення корекційно-розвиткових занять;
затверджені корекційно-розвиткові програми;
наявність посадових інструкцій для всіх педагогів, які працюють з дітьми з ООП;
затверджені графіки проведення корекційно-розвиткових занять.
За результатами моніторингу заклад робить висновки про стан інклюзивного навчання та визначає напрями діяльності, що потребують особливої уваги, розробляють заходи, що допоможуть розв’язати проблеми, та фіксують їх у річному плані роботи. Також результати самооцінювання можуть бути висвітлені у щорічному звіті про освітню діяльність або у звіті керівника закладу освіти.
Джерело: Освітній проект “На Урок”, журнал “Інклюзивна освіта”
Імітація передбачає здатність дитини копіювати інші дії з об’єктами (наприклад, удар по барабану або натискання на кнопку), жести та рухи тіла (наприклад, плескання рук або махання), звуки або слова.
Зазвичай діти вчаться імітації з раннього дитинства. Роблять як мама чи тато. Навіть якщо дитина ще не ходить, вона може копіювати рухи (наприклад танці, міміку). Таке зворотне наслідування є раннім спілкуванням без слів, воно допомагає малюкам навчатися, виражати зацікавленість, ділитися емоціями з оточуючими його людьми. Діти, в першу чергу, наслідують дії своїх близьких з іграшками та предметами, а потім продовжують активно імітувати жести та дії під час другого року життя. Далі малюки починають копіювати один одного з іграшками та без них. Буває так, що дитина просто копіює дорослих і тільки з віком розуміє, що саме вона робить. Здавалося б, така проста дія, як повторення, має значний вплив на розвиток різних сфер дитини.
На цьому заході було окреслено основні стратегії психологічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в умовах криз. Дякуємо організаторам та спікерам за цікаву, актуальну інформацію.
СДУГ: ЯК ВІДРІЗНИТИ ХВОРОБУ ВІД ПОГАНОЇ ПОВЕДІНКИ.
Багато батьків стикаються з проблемою неуважності та непосидючості своєї дитини. Виникають підозри щодо синдрому дефіциту уваги та гіперактивності, однак далеко не в кожному випадку вони справджуються. Синдром дефіциту уваги спостерігається лише у 10% дітей дошкільного та шкільного віку.
Синдром дефіциту уваги – це біологічна незрілість мозку.
Як правило, такий діагноз ставиться дітям.
Також цей діагноз характеризується високою імпульсивністю і гіперактивністю. Тоді говорять про синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). Це проявляється в тому, що дитина не утримує увагу, не може зосередитися на чомусь, постійно перестрибує з одного місця на інше, не відстежує завдання, у нього підвищена рухова активність.
Синдром дефіциту уваги — психологічне захворювання, яке потребує консервативної терапії. Для таких дітей часто характерна не лише гіперактивність, а й підвищена тривожність, що робить заспокійливі засоби обов’язковим компонентом лікування. Визначити необхідний препарат може тільки лікар.
ЯКІ СИМПТОМИ ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ СДУГ
Клінічна картина захворювання нагадує звичайну непосидючість, проте існують певні відмінності:
— Фізична гіперактивність. Дитина неспроможна перебувати довго на одному місці, їй характерні постійний біг і рух. На відміну від здорової активної дитини, у своїх діях вона не дотримується системи. Таке маля не біжить кудись із певною метою, його активність не має спрямування. Втомившись, звичайна дитина повертається до спокійних занять. Натомість її одноліток зі СДУГ просто змінить один вид активності на інший, не менш гучний і безладний.
— Неуважність. Відрізняється від звичайної розсіяності відсутністю диференціації між видами діяльності. Здорова дитина втрачає інтерес, якщо заняття їй не цікаве, а малюк із синдромом дефіциту уваги не в змозі утримати його, навіть маючи зацікавлення.
— Затримка соціального розвитку. Діти зі СДУГ не можуть концентрувати увагу та запам’ятати правила навіть дитячої гри. Така дитина може залишити цікаву їй гру, тільки-но її почавши, що зазвичай викликає образу в однолітків. Малюки швидко відокремлюються від колективу і проводять час з молодшими дітьми, тому що поділяють їхню модель гри. Не варто плутати таку поведінку з небажанням спілкуватися з однолітками чи випадковим конфліктом.
— Імпульсивність. Для дитини зі СДУГ практично немає різниці між прийнятними діями та чимось неправильним. Вона здійснює вчинки, не аналізуючи наслідки та саму дію. Часто батьки аргументують свої підозри вираженою конфліктністю дитини, тоді як для СДУГ не характерне бажання дитини брати участь у сварці. Ресурсу її нервової системи бракує на аргументацію чи усвідомлення конфліктної ситуації. Епізоди бійок чи інших проявів агресії, зазвичай, не мають жодного підґрунтя.
Діагноз СДУГ може встановити лише лікар. Якщо у вас виникають підозри, не намагайтеся лікувати дитину самотужки, а зверніться по медичну допомогу. У разі підтвердження захворювання лікар призначить адекватну терапію.
ЯК СПРАВЛЯТИСЯ З НЕБАЖАНОЮ ПОВЕДІНКОЮ ДИТИНИ?
Всі батьки, так чи інакше, стикаються з «небажаною поведінкою» малечі. Іноді, з часом вона зникає, а іноді — лише посилюється, не зважаючи на ваші спроби її припинити.
МЕТОДИ КОРЕКЦІЇ НЕБАЖАНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ З ООП.
Перепочинок.
Дитині варто давати регулярні необумовлені перерви, незалежно від того, що вона робить. Або ви можете використовувати візуальний таймер, щоб дитина бачила, коли вона зможе піти на перерву. Діти можуть просто не вміти попросити про перерву. Ви можете використати усну підказку («Ти можеш сказати: «Я хочу на перерву»). Діти, які не вміють говорити, можуть використовувати картку «перерва». Коли починаєте використовувати цей метод, надавайте перепочинок, коли вона просить. Важливо спочатку відпрацювати цю навичку і тільки згодом починати обмежувати її.
Спрощення завдань.
Можливо, завдання занадто складні для дитини? Спробуйте зробити їх простішими і поступово ускладнюйте.
Скорочення часу занять.
Нехай дитина займається менше часу до перерви. Ви можете зробити заняття частішими і просто коротшими!
Надавайте завдання повільніше. Бажання використати кожну хвилину заняття і зробити всі вправи не завжди втілюється.
Дозвольте дитині вибирати завдання або порядок їх виконання. Це дуже проста і ефективна стратегія – запитайте у дитини, що вона хоче виконати і дайте їй вибрати завдання. Або попросіть її вибрати порядок виконання завдання.
Зниження вимог.
Деякі діти уникають будь-яких вимог. Їм буває важко виконувати чужі вказівки. З такими дітьми краще починати з маленьких завдань. Поступовий процес – гарний спосіб навчити виконання всіх завдань повністю. Це дуже ефективний підхід для дітей з великою кількістю видів проблемної поведінки.
Легко, легко, легко, важко.
Починайте з декількох простих завдань, а потім давайте складніші завдання. Наприклад, для дитини, якій складно імітувати слова, ви швидко говорите «Покажи очі, поплескай в долоні, (кладете руки на голову), скажи «Привіт». Дитина так захоплюється виконанням простих прохань, що автоматично може виконати і складне завдання.
Перерви за виконання роботи.
Давайте перепочинок за виконання певних завдань.
Візуальна підтримка, яка підказує обсяг роботи.
Дієвий метод – показати дитині, скільки завдань потрібно зробити, за допомогою розкладу або візуальних підказок
Метод «Рахунок і прохання».
Скажіть дитині припинити або скажіть їй «тихіше» і починайте рахувати. Можна рахувати вголос або на пальцях. Зазвичай рахують до 10. Якщо проблемна поведінка продовжується під час рахунку, починайте рахувати знову, але не більше 3 разів (у дитини є тільки три можливості заспокоїтись). Якщо дитина втікає/йде, припиняйте рахувати. Якщо ви завершили рахувати і у дитини не було під час рахунку проблемної поведінки, підкажіть їй, як прийнятно попросити усно, жестами або дотиком. Обов`язково заохочуйте дитину, наприклад, дайте бажаний предмет у відповідь на правильну комунікацію.
Метод «Піти і вирватись».
Скажіть «ні», і якщо дитина прийме таку відповідь, підтримайте її або похваліть. Якщо почалася проблемна поведінка, відійдіть від дитини. Не намагайтеся переключити дитину на іншу діяльність. Повертайтеся тільки в тому випадку, якщо потрібно убезпечити дитину або цілісність речей, але при цьому не розмовляйте і намагайтеся не дивитися на дитину. Знову йдіть від неї. Якщо дитина починає хапати або тягнути вас, зупиніть її і займіться своїми справами. Якщо проблемна поведінка припинилась на хвилину, повертайтесь. Скажіть «ні» і якщо дитина приймає «ні», підтримайте її. Якщо почалася проблемна поведінка, дайте дитині інструкцію про співпрацю. Наприклад: «Збери іграшки». Щойно дитина виконала інструкцію про співпрацю, ви можете її заохотити. Якщо проблемна поведінка продовжується, будьте готові її ігнорувати (пам’ятайте, що ви ігноруєте поведінку, а не дитину). Намагайтеся не нагороджувати небажану поведінку, наприклад, відійдіть, якщо дитина не припиняє плакати.
НЕ ДОПОМАГАЄ ПІД ЧАС ПОВЕДІНКИ,
МЕТА ЯКОЇ ПРИВЕРНЕННЯ УВАГИ: ЗАУВАЖЕННЯ, ПОГРОЗИ, КРИКИ.
Прийоми корекції поведінки
Небажана поведінка, мета якої – привернення уваги, дратує найбільше. Є кілька методів, за допомогою яких можна зменшити таку поведінку.
Заплановане ігнорування.
Коли ми вчимо дитину привертати увагу, можна й ігнорувати небажану поведінку. Проте іноді поведінку занадто небезпечно ігнорувати (завдання собі шкоди), або вона заважає іншим людям (дитина розкидає предмети під час заняття). Якщо ігнорувати поведінку неможливо, варто відволікти увагу дитини.
Необумовлена увага.
У рамках цього методу увагу приділяють регулярно відповідно до графіка або тоді, коли дитина не вдається до небажаної поведінки. Ключ до успіху в правильно вибраному часовому інтервалі. Проаналізуйте поведінку дитини та подивіться, як часто відбувається той чи інший прояв. Виберіть інтервал коротший, ніж середній між випадками небажаної поведінки. Якщо приблизний інтервал між випадками – 5 хвилин, то вам доведеться приділяти дитині увагу кожні 4 хвилини.
Тайм-аут.
Може бути покаранням за поведінку, мета якої – привернення уваги. Це не означає, що дитину ставлять в куток або виставляють у коридор, просто вона якийсь час проводить без сторонньої уваги. Цей період може бути зовсім коротким. Якщо увага є сильним заохоченням, то таке втручання спрацює дуже швидко. Тайм-аут не можна переривати, поки небажана поведінка триває.
Блокування реакції.
Деякі види поведінки для отримання уваги занадто небезпечні, щоб їх ігнорувати, зокрема поведінка, яка може заподіяти шкоду дитині, наприклад, биття головою або кусання .У такому випадку можна фізично блокувати реакцію без контакту очима і мовчки.
Застосування жетонів (балів).
Це система зміни поведінки, коли за бажану поведінку дають символічні жетони або бали, які можна обміняти на бажання. Це прекрасний спосіб працювати над навичками в групі, а також розвивати бажані реакції.
Отже, крім всіх цих методів, дуже важливо стежити за тим, щоб проблемна поведінка дитини не призводила до того, що вона звільняється від роботи. Потрібно постійно слідкувати за тим, що за таку поведінку не можна отримати перерву.
Дослідження доводять, що найефективніший спосіб змінити поведінку дитини з ООП на краще – це не покарання або звертання уваги на небажану поведінку і помилки, а підтримка позитивної поведінки і сильних сторін дитини. Важливо щоб дитина відчула гордість за свої досягнення й особисту відповідальність, а також зрозуміла, чого від неї очікують у різних ситуаціях. Це зменшить тривожність і роздратування, які часто призводять до небажаної поведінки.