Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ДЛЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ
Дошкільники з порушеннями зору: що потрібно знати та як організувати роботу. Що потрібно знати педагогам, щоб результати навчання дітей з порушеннями зору були успішними, та як організувати роботу з ними?
Особливості зорового сприймання
Оскільки особливості зорового сприймання в дітей з порушеннями зору різні, відрізнятимуться і підходи до організації роботи з ними. Зір є результатом взаємодії таких його функцій: гострота зору; поле зору; контрастна чутливість; бінокулярна координація; темнова та світлова адаптація; кольоровий зір.
Велике значення мають також окорухові функції, що розвиваються одночасно і у звʼязку зі всіма зазначеними вище.
Гострота та поле зору — найважливіші із зорових функцій. Саме їхній стан є показником ступеня важкості зорового порушення в дитини.
Гострота зору є здатністю розрізняти дрібні деталі предметів. Якщо порушень немає, то вона дорівнює 1. Діти зі сліпотою та зниженим зором мають гостроту зору від 0 до 0,4 з оптимальною корекцією (в окулярах) на оці, що бачить краще. Щоб визначити зорові можливості дитини дошкільного віку, потрібно спиратися на інформацію про гостроту її зору в окулярах на тому оці, в якого вона вища.
Гострота зору. Що можуть бачити діти з корекцією на оці, яке бачить краще?
0,005—0,01 Розрізняють контури об’єктів на відстані 0,5—1,5 м без виділення деталей. У цьому випадку використовують зір лише, щоб орієнтуватися у просторі.
0,02—0,04 При пересуванні у просторі розрізняють на відстані 3—4 м форми предметів, їхні розміри та яскравий колір. Можуть розглядати збільшені ілюстрації, бачити окремі букви в дитячих книжках, але вчитимуться вони за допомогою шрифту Брайля.
0,05—0,08 Розрізняють предмети, що рухаються, на відстані 4—5 м, розрізняють збільшений шрифт у дитячих книжках, контурні та контрастні зображення, кольорові ілюстрації.
0,09—0,4 Можуть читати звичайні книжки, доволі добре орієнтуються у просторі, на відстані спостерігають за предметами навколо них. Але щоб сприймати їм потрібно більше часу, ніж дітям з нормальним зором, та спеціальні методи навчання.
Поле зору — це розміри того простору, який ми бачимо по горизонталі та вертикалі при нерухомому погляді, тобто тоді, коли дивимося прямо перед собою й очі нерухомі. Для ахроматичних (некольорових) об’єктів нормальне бінокулярне (при одночасному баченні обома очима) поле зору охоплює по горизонталі простір у 180°, по вертикалі — 110°.
Найчастішими є такі порушення поля зору:
• концентричне звуження поля зору, що йде від периферії до центру за всіма напрямками;
• випадання окремих ділянок у середині поля зору або випадання половини поля зору по вертикалі чи по горизонталі.
До чого призводить порушення поля зору? Насамперед до порушення зорового відображення простору: воно або звужується, або деформується. При важкому порушенні поля зору не може бути одномоментного зорового сприймання простору, як при нормальному зорі. Спочатку дитина розглядає його частинами, а потім, в результаті контрольного загального огляду, з’єднує розглянуте по частинах в єдине ціле. Звісно, це впливає на швидкість і точність сприймання, особливо в дошкільному віці, поки дитина не набуде зорової вправності, тобто вміння використовувати можливості свого порушеного зору. Незалежно від гостроти зору при звуженні поля зору до 10° дитина належить до категорії незрячих, а до 20° — зі зниженим зором.
У дітей з порушеннями зору також часто страждає кольоровий зір, внаслідок чого вони не розрізняють кольори та їхні відтінки. Це кольоросліпота. Кольоросліпота може бути:
• повною (ахромазія) — дитина бачить весь світ, як в чорно-білому кіно;
• вибірковою — не розрізняє один із кольорів.
Найчастіше порушується сприймання червоного і зеленого кольорів. Дитина з кольоросліпотою визначає темно-зелений як «темно-червоний», світло-зелений — «схожий на світло-червоний» або «світло-сірий». Буває, що порушення кольорового зору обмежується погіршенням чутливості до якогось тону: дитина добре розрізняє світлі, достатньо насичені, яскраві кольори і погано — темні або світлі, але слабонасичені, неяскраві. У деяких дітей стан кольорового зору на обох очах різний. Лише незначна кількість дітей з важкими захворюваннями очей має тотальну кольоросліпоту, тобто не розрізняє кольорів взагалі. За дуже низької гостроти зору (0,005 і нижче) в дитини може зберігатися відчуття жовтого і синього кольорів.
Практика дошкільного виховання дітей із порушеннями зору показала, що здатність розрізняти кольори в певних випадках можна розвивати. Допоможуть у цьому спеціальні вправи з кольоророзрізнення, дидактичні ігри на визначення основних кольорів і їхніх відтінків, малювання та ін.
Гострота зору дитини, її поле зору і кольоровідчуття можуть змінюватися залежно від освітлення. Недостатній або зайвий рівень освітлення, нерівномірний розподіл його яскравості в полі зору, сліпуча дія світла чи наявність різких тіней в полі зору можуть негативно вплинути на зорові функції: знизити гостроту зору і кольоророзрізнення, збільшити порушення поля зору. Такий вплив освітлення на зір пояснюється тим, що деякі діти з порушеннями зору мають знижену або підвищену чутливість до світла.
Спостерігаючи за дитиною, можна скласти уявлення про те, наскільки у неї порушено світловідчуття. Дитина:
• з підвищеною світловою чутливістю примружує чи заплющує очі при яскравому світлі сонця або лампи;
• зі світлобоязню робить це при освітленні, яке для інших нормальне;
• зі зниженою світловою чутливістю прагне наблизити до джерела світла (вікна або лампи) те, що хоче розглянути.
Зорову роботу дитини зі зниженою світловою чутливістю необхідно організовувати з достатнім загальним освітленням приміщення (до 500 люксів) та її робочого місця. Для дитини з різким зниженням чутливості до світла потрібна висока освітленість робочого місця, іноді до — 1500 люксів. Це вирішується шляхом підбору комфортного освітлення, при якому дитина найкраще бачить. Значна частина дітей з порушеннями зору повільно звикає до зміни освітленості. Вони важко адаптуються до більш низької освітленості. Наприклад, при переході зі світлої групової кімнати в напівтемний коридор вони довше, ніж діти з нормальним зором, залишаються дезадаптованими і погано розрізняють контури навколишніх предметів. В цьому випадку йдеться про порушення темнової адаптації, яка дає змогу бачити при переході в режим слабкого освітлення або темноти. Деякі діти складно звикають до сильнішого освітлення. Це дає підстави вважати, що в них порушена світлова адаптація, яка забезпечує можливість зорового сприймання в умовах високої освітленості.
Педагогам слід враховувати умови, які провокують стан світлової або темнової дезадаптованості дитини, і:
• не вимикати загальне світло навіть тоді, коли дитина працює з додатковим освітленням;
• не допускати дуже різких різниць освітленості групи і коридора, рекреаційних приміщень тощо;
• повісити на вікна в груповій кімнаті штори (бажано зелених тонів), а краще жалюзі, щоб берегти дітей від прямого сонячного світла, сонячних відблисків на їхньому робочому місці;
• знайти для дитини зі світлобоязню робоче місце зі зниженим рівнем освітленості.
Для повної характеристики зорових функцій в умовах порушеного зору слід знати стан контрастної чутливості — стан якості зору, що дає змогу бачити різницю між поверхнями різної яскравості. Дітям, що бачать на одне око, чи гострота зору яких на правому і лівому очах значно відрізняються, притаманна знижена контрастна чутливість. Зниження контрастної чутливості не позначиться на сприйнятті наочності (малюнка, ілюстрації тощо), запропонованої дошкільнику з порушенням зору, якщо оформити її так, щоб найінформативніший матеріал був контрастнішим за рівнем яскравості, ніж фон або менш інформативні деталі зображення. Необхідно, за потреби, використовувати додаткове обведення найбільш інформативних об’єктів зображення. Дитина по-різному бачить предмети, які потрапляють у поле її зору: ближчі — яскраво і чітко, дальші — гірше. Оцінювання чіткості та контрастності сприйнятого дає змогу зробити висновок про відстань до кожного з об’єктів і відстань між ними. Отже, зниження гостроти зору і контрастної чутливості утрудняє оцінювання просторових характеристик навколишнього світу. Через це дітям з порушеннями зору на орієнтування в малознайомому просторі потрібно більше часу, ніж дітям з нормальним зором.
Слід знати також про бінокулярну координацію. Ця зорова функція забезпечує відображення глибини простору (перспективи) і дає змогу також (разом з контрастною чутливістю) оцінювати просторові відносини між об’єктами. Якщо в зоровій діяльності беруть участь обидва ока, які добре бачать, то все, що нас оточує, набуває об’єму: предмети стають опуклими, ми правильно визначаємо їх місцезнаходження і розташування. Це можливо завдяки координації, тобто злагодженій взаємодії обох очей. Коли в мозок приходять сигнали з обох очей, виникає образ об’ємного тривимірного простору. У дітей дошкільного віку досить часто є порушення бінокулярного зору, коли зір зберігся тільки на одному оці або гострота зору правого і лівого ока значно відрізняються чи є косоокість. І при нормальному, і при порушеному зорі всі зорові відчуття взаємодіють між собою. Тільки при офтальмологічних захворюваннях особливості цієї взаємодії визначаються інформацією про те, які відділи ока постраждали через патологічний процес і який ступінь порушення зорових функцій. Стан функцій, що виражається в зорових відчуттях, і їх взаємодія зумовлюють особливості зорового сприймання дітей з порушеннями зору.
Якщо умови зорової роботи (низька освітленість, віддаленість до об’єкта, неконтрастність зображення тощо) некомфортні для них, якщо вони стомлені, якщо їх не навчили дивитися і бачити, то зорове сприймання таких дітей значно відрізнятиметься від зорового сприймання дітей з нормальним зором.
Образ, що виникає під час сприймання, відображає такі фізичні характеристики об’єкта: форму; величину (розмір); розташування у просторі; співвідношення окремих деталей (просторові відносини).
З урахуванням ступеня адекватності відображення зазначених характеристик, тобто їх відповідності ознакам об’єктів, оцінюється правильністъ і точність образу сприймання. Час, що витрачається на сприймання фізичних характеристик об’єкта, дає змогу говорити про швидкість сприймання, а число об’єктів, яке дитина може охопити протягом однієї зорової фіксації (одного погляду), — про обʼєм сприймання. Якщо зазначені несприятливі для зорового сприйняття дітей з порушеннями зору обставини наявні, психологи характеризують таке зорове сприймання як глобально адекватне: без розрізнення деталей, із загальною оцінкою не лише форми, а й пропорції об’єкта, його розташування у просторі.
Порушення зорового сприймання впливає на схематизм зорового образу: в ньому не відображаються значні, характерні особливості об’єкта. Такі особливості зорового образу предмета зумовлюють зниження точності та правильності уявлень. Крім того, у дітей з порушеннями зору порівняно з дітьми, які нормально бачать, є відмінності в динаміці (темпі) переходу образу сприймання з однієї стадії в іншу в міру його формування. Про це свідчить зниження швидкості сприймання. Швидкість сприймання залежить не тільки від гостроти зору, а й від характеру захворювання очей: при рівній гостроті зору найнижча швидкість сприймання спостерігається при атрофії зорового нерва.
Від стану провідних зорових функцій (гострота зору і поле зору) залежить і об’єм сприймання: що нижча гострота зору і значніше порушення поля зору дитини, то менше об’єктів він може охопити з одного погляду, тобто протягом однієї зорової фіксації. Об’єм і темп зорового сприймання, повнота, точність і правильність образу об’єкта чи явища в дошкільному віці залежить від гостроти зору дитини. Надалі ця залежність зникає у зв’язку з тим, що відбувається інтелектуалізація процесу зорового сприймання, що зумовлює можливість корегувати його за допомогою мислення і мовлення.
Підходи до організації роботи з дітьми. Що слід зробити, щоб дошкільники з порушеннями зору не відставали в темпі роботи від решти колективу.
Дотримуйтеся санітарно-гігієнічних вимог до організації зорової роботи, а саме забезпечте:
• належну освітленість робочого місця дитини з порушенням зору;
• необхідну відстань до об’єкта сприйняття (книжка або малюнок мають розміщуватися на відстані 17—25 см від очей);
• адаптацію наочності з урахуванням можливостей збереженого зору.
Не допускайте зорової втоми дітей. Якщо вона виникла, то вживайте заходів, щоб її зняти. Пам’ятайте, що безперервна зорова робота дошкільників з порушеннями зору не повинна перевищувати 5—10 хв. Запобігайте втомі дітей. Її спричинює, зокрема, одноманітна поза під час заняття. Привчайте старших дошкільників, якщо вони працюють за столом, через 10—15 хв заняття робити фізкультхвилинки, виконувати фізичні вправи та вправи на розслаблення для очей. Врахуйте, що дітям з порушеннями може бути протипоказано нахилятися, робити різкі повороти тулуба і голови. Стежте, щоб діти тримали правильне положення тіла під час виконання зорової роботи. Сидіти дошкільник повинен так: спина пряма, голова злегка нахилена, плечі на одному рівні, поперек упирається в спинку стільця, між грудьми і краєм столу — відстань, що дорівнює ширині долоні. Збереженню правильної постави сприяють правильно підібрані меблі. Висота стільця має бути такою, щоб вона дорівнювала довжині ноги дитини від підошви до коліна. Тоді дитина зможе малювати, поклавши обидві руки на стіл, не піднімаючи плечей, не опускаючи низько голови і не згинаючи сильно спину. Привчайте дітей правильно сидіти. Якщо дитині потрібно розглянути маленький об’єкт, привчайте її підносити його до очей, а не нахиляти низько голову над ним. Поза з низько схиленою головою над столом сприяє розвитку короткозорості в дітей з нормальним зором і прогресуванню очних захворювань у дітей з порушеннями зору.
Садіть дитину з порушенням зору за столом з тієї сторони від вікна, яка для неї є зручною, а за умови оклюзії (заклеювання одного ока) — зі сторони незакритого ока. Передбачте організаційні моменти, що полегшують зорове сприймання матеріалу дітям з порушеннями зору. При демонстрації ілюстративного матеріалу не стійте спиною до вікна, бо їм буде складніше розглядати наочність. Привчайте дошкільників з порушеннями зору, не соромлячись інших дітей, підходити до демонстраційного матеріалу або ближче присувати до нього свій стілець, щоб побачити зображене. Допоможіть їм влаштуватися так, щоб вони не заважали іншим дітям дивитися на матеріал. Давайте дітям з порушеннями зору більше часу на роботу: приблизно на 50% часу, відведеного для дітей з нормальним зором. Давайте завдання вчителю-дефектологу (асистенту вихователя) наперед, щоб вони адаптували їх для дитини з порушенням зору.
Опубликовано

https://www.youtube.com/live/iYxOPDHF0_M

10 квітня 2025 року фахівці ІРЦ № 6 долучилися до вебінару на тему: «Супровід в інклюзії: відповіді на складні запити батьків і фахівців». Ведуча – Лариса Татарінова, фахівчиня ГО «ЦПД «Конфіденс», майстер соціальної роботи, заступниця директора центру соціальних служб Солом’янського району м. Києва, членкиня правління ГО «Ліга соціальних працівників міста Києва», правозахисниця розглянула питання:

▫️ як діяти, якщо дитина з ООП навчається за межами своєї громади;

▫️ які документи потрібні для оформлення асистента дитини;

▫️ що робити, якщо заява залишилася без відповіді;

▫️ як ініціювати створення нових інклюзивних послуг у громаді;

▫️ і головне – як відстояти право дитини на якісну освіту з супроводом.

Відповіді на ці та інші питання, також алгоритми взаємодії з органами влади та освіти, практичними інструкціями, приклади документів та контакти можна отримати переглянувши вебінар у запису за посиланням

Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ№6
РОБОТА З ДІТЬМИ З ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ
Затримка психічного розвитку (ЗПР)- порушення нормального темпу психічного розвитку, коли окремі психічні функції (пам’ять, увага , мислення, емоційно-вольова сфера) відстають у розвитку від прийнятих психологічних норм для цього віку. Все це проявляється у зниженні навчально-пізнавальної діяльності та соціальної адаптації загалом.
Затримку психічного розвитку можуть спричинити різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні. Батькам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час – визначальний для майбутнього успішного навчання дитини у школі та й усього її подальшого життя.
Якщо ви помітили, що ваша дитина відстає у розвитку, проконсультуйтеся із психологом, дитячим лікарем-психіатром, проте пам’ятайте, подальший розвиток вашої дитини дуже важливий.
Розвиваючи дитину із ЗПР, рекомендуємо скористатися такими порадами.
– Усуваючи відставання у розвитку дитини, звертайте увагу на всю її психічну сферу. Роботу з дитиною слід починати зі збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які свого часу дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з предметами.
– Пам’ятайте про підвищену схильність дитини втрачати увагу. Під час занять з малюком потурбуйтеся, аби навколо не було нічого, що могло б відволікти увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача.
– Тривалий час дитина із ЗПР потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуванні зразка може бути досить тривалою.
Формуванню в дітей із ЗПР пізнавальної сфери, початок якого припадає на дошкільний вік дитини, батьки часто не надають значення. Можливо тому, що не завжди знають, чого саме слід навчити дитину. Тому з дитиною мають працювати фахівці: логопеди, психологи, дефектологи.
Як формувати мовлення.
Частіше спонукайте дитину розповідати про побачене на прогулянці, в парку, на вулиці, дорогою у дитячий садок, тим швидше розвивається її зв’язне мовлення.
Дуже важливо вчити говорити дитину виразно, дослухатися, як говорять дорослі. Тому під час читання оповідання або казки важливо створювати перед маленьким слухачем яскраву й правдиву картину зимового лісу, переживання дівчинки, яка заблукала в лісі, радість зайчика, котрий знайшов свою маму. Це викликатиме у дитини відповідні почуття, що безпосередньо впливатимуть на її мовленнєвий та емоційний розвиток.
Вчимося розглядати сюжетні малюнки.
Розширюватиме знання про навколишній світ, збагачуватиме словник і розвиток мовлення дитини систематичне розглядання сюжетних малюнків. Дитину із ЗПР потрібно вчити розповідати за малюнками. Для цього можна використати ілюстрації з художніх книжок, дитячих журналів. Під час розглядання малюнка дорослому слід скеровувати сприймання дитини, ставлячи запитання, наприклад, такі: «Хто зображений на малюнку?», «Що роблять звірі?», «Звідки видно, що зайчик плаче?», «Як ти думаєш, лисичці шкода зайчика?». Необхідно привертати увагу до деталей, які важко помітити, пояснювати їх значення, якщо вони малозрозумілі, активізувати висловлювання дитини. З часом, разом із дитиною можна придумувати назви до малюнків, складати розповідь про одного з персонажів.
Розвиток пізнавальної діяльності.
У дітей із ЗПР розумові дії формуються з відставанням і недостатньо продуктивно, до того ж процеси пізнавальної діяльності недосконалі: звужене й обмежене сприймання, недостатня пам’ять та увага. Тому дітей потрібно спеціально вчити розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, їх розташування у просторі, вміти застосовувати ці знання практично. Заняття проводити у вигляді гри. Варто пам’ятати, що під час виконання всіх видів діяльності малюк має розповідати про те, що він робить, називати кожну форму, що вивчається, відповідним словом.
Підтримка батьків та допомога фахівців допоможе дитині формувати у неї позитивну мотивацію. Звісно потрібно звернути увагу на те що, поки можливості такої дитини зміцніють, доцільно пропонувати їй лише ті завдання, які вона змогла б виконати, для формування позитивної динаміки.
Опубликовано
Фахівці ІРЦ 6 Печерського району м. Києва продовжують роботу в командах психолого-педагогічного супроводу осіб з особливими освітніми потребами.
8 квітня 2025 року за участі фахівців ІРЦ відбулися засідання команд психолого-педагогічного супроводу здобувачів освіти з ООП в Гімназії № 134 з метою обговорення навчальних досягнень учнів з особливими освітніми потребами, соціальної взаємодії та комунікації, формування адаптивних навичок та навичок самостійності, академічних компетенцій, застосування відповідних адаптацій та модифікацій навчального матеріалу та моніторингу реалізації навчальних цілей за попередній період роботи з учнями з ООП. Разом з батьками шукали відповіді на питання щодо підвищення якості надання підтримки в освітньому процесі. Дякуємо колегам за співпрацю.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ ТА АДАПТАЦІЯ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Якщо в групі є дитина з порушеннями слуху, потрібно створити таке середовище, яке враховує її особливі освітні потреби, що передбачає певні зміни. Для цього треба виявити й усунути перешкоди, що заважають дитині брати активну участь у навчанні та взаємодії. Такі бар’єри можуть бути фізичні, організаційні, методичні тощо. А ще бар’єрами є ставлення оточення, наявні стереотипи та упередження.
Основні взаємопов’язані складники, які потрібно враховувати при забезпеченні доступності в закладі дошкільної освіти:
• комунікація — спілкування, участь, взаємодія, соціальні контакти, активність;
• навчання — знання, навички, уміння застосовувати знання, реалізація здібностей тощо;
• орієнтація в навколишньому середовищі, зокрема звуковому та візуальному.
Діти з глухотою та діти зі зниженим слухом як засіб спілкування використовують словесну та/або жестову мову (словесна мова як основний засіб спілкування; жестова мова як основний засіб спілкування; однакове володіння словесною та жестовою мовами). Діти з порушеннями слуху сприймають інформацію частково за допомогою слуху (залежно від ступеня зниження слуху, можливості компенсувати порушення слуховими апаратами або кохлеарними імплантами), зору (важливий додатковий або основний канал отримання інформації при порушенні слуху), а також тактильних і вібраційних відчуттів.
Вихователям потрібно передбачити адаптації для сприймання дітьми звукової інформації, приміром:
• дублювати її засобами, які можна сприймати за допомогою зору (візуально);
• забезпечити оптимальні умови для сприймання звукової інформації (частина дітей може її сприймати, але дещо спотворено, не в повному обсязі, за умови наявності наочності, відсутності зайвих шумів тощо);
• частково спрощувати усні повідомлення та письмові тексти, пояснювати нові, незнайомі слова з опорою на наочність і досвід дитини.
Для дітей з глухотою і зі зниженим слухом, для яких основним (або одним з основних) засобом спілкування є українська жестова мова, доступність передбачає використання жестової мови як мови спілкування та навчання поряд зі словесною (переважно письмо і читання). Тому або педагог має володіти жестовою мовою, або потрібно залучати перекладача жестової мови.
Важливо наголосити, що зниження слуху більшою мірою впливає на розвиток мовлення дитини — сприймання та розуміння мовлення оточення, власний пасивний (розуміє) і активний (використовує у спілкуванні) словниковий запас, формування звуковимови, опанування граматичними категоріями мови тощо. Тому умовою успішного навчання є додаткова допомога в розвитку всіх сторін мовлення дитини, часткове (тимчасове) спрощення (зниження складності) словесних висловлювань вихователя: прості речення, пояснення незнайомих слів (зокрема, за допомогою наочності), короткі чіткі інструкції тощо. Доступність також передбачає можливість презентації знань дитиною в різний спосіб, врахування труднощів в опануванні мови та мовлення. Зниження слуху впливає на соціалізацію, налагодження комунікації, що є не менш важливим для розвитку дитини, ніж навчання. Необхідно забезпечити відповідну підтримку, залучати до спільних видів роботи в групі, під час заходів, ігрової діяльності, створювати умови для самореалізації, виявлення здібностей тощо.
Поради та рекомендації з організації освітнього середовища
• Подбати про достатнє освітлення, щоб бачити обличчя всіх, хто залучений або може бути залучений до розмови та орієнтування у загальному контексті (ситуації) спілкування; важливо бачити наочність, підписи тощо.
• Забезпечити доречне розташування дитини у групі (звукову та зорову доступність, зокрема, обрати місце для дитини ближче до вихователя).
• Подбати про те, щоб дитина завжди бачила обличчя вихователя, коли він говорить (уникати ситуацій, коли вихователь говорить, відвернувшись від дитини).
• Дотримуватися слухової «робочої відстані» (відстані, на якій дитина здатна сприймати акустичні сигнали).
• Знизити рівень загального шуму та відлуння, уникати полілогу (говорити по черзі), мінімізувати фоновий шум від внутрішніх (робота технічних засобів, переміщення стільців, навчального обладнання тощо) і зовнішніх (з коридорів, інших груп, вулиці, ігрових майданчиків тощо) джерел.
• Говорити, дотримуючись природних темпу, гучності, виразності мовлення, артикуляції (занадто гучне та/або уповільнене мовлення утруднює розуміння).
• Використовувати наочність, схеми, таблиці, макети, піктограми, інсценування, драматизацію, досліди тощо (підкріплення словесної інформації наочністю); надавати зразок виконання завдання.
• Використовувати підписи, дублювати усну інформацію у письмовій та/або візуальній формі, використовувати різні відео, мультфільми тощо.
• Уникати тривалого монологу вихователя, занадто розгорнутих речень; використовувати чіткі, покрокові, візуалізовані інструкції; за потреби знизити складність усних повідомлень, пояснювати нові, незнайомі слова, абстрактні поняття з опорою на наочність і досвід дитини.
• Збільшувати час на виконання завдань; повторювати матеріал і закріплювати навички перед переходом до вивчення нового.
• Враховувати специфічне слухо-зорове сприймання мовлення (зокрема, важко малювати та одночасно слухати тощо).
• Володіти вихователю жестовою мовою або залучати перекладача жестової мови (дотримувати правил організації навчання за участі перекладача жестової мови), якщо дитина користується жестовою мовою.
• Забезпечити варіативність і множинність способів презентації навчального матеріалу (вихователь), виконання завдань і презентації знань дітьми (замість усної відповіді запропонувати показати, намалювати тощо).
• Забезпечити за потреби додаткову індивідуальну допомогу в навчанні (додаткова підготовка до занять і закріплення матеріалу після занять з вихователем, асистентом вихователя, батьками).
• Мотивувати дитину, створюючи позитивну атмосферу з опорою на її досвід та інтереси, заохочувати (підбадьорювати, хвалити, відмічати навіть найменші успіхи тощо).
• Забезпечити психологічну підтримку в адаптуванні до нових умов, соціалізації, подоланні психологічних проблем (наприклад, інколи діти можуть відмовлятися носити слухові апарати, оскільки це привертає небажану увагу).
Умови для успішного розвитку та навчання
• Вчасне виявлення порушень слуху в дитини, вчасне оптимальне слухопротезування, залучення до системи корекційно-розвиткового супроводу.
• Забезпечення комунікації з дитиною, починаючи з раннього віку, із застосуванням різних засобів (словесна, жестова мова) залежно від індивідуальних потреб дитини та запитів батьків.
• Рівний доступ до спілкування, навчання, участі та соціальних контактів дитини, з урахуванням її індивідуальних мовних і комунікативних потреб. Оптимальне освітнє середовище для дитини з порушенням слуху — це «комунікативно насичене середовище» (розвиток першої мови дитини; повноцінна комунікація з педагогами й однолітками, які спілкуються мовою дитини; врахування рівня слуху дитини, її можливостей і здібностей).
• Застосування необхідних адаптацій змісту, методів і матеріалів з урахуванням унікальних потреб дитини (мова / мовлення, навчання, спілкування тощо).
• Доступність корекційно-розвиткових послуг (занять) з розвитку слухового сприймання, мовлення тощо відповідно до потреб (якщо дитина проходила комплексну оцінку розвитку в інклюзивно-ресурсному центрі, то у висновку будуть зазначені напрями корекційно-розвиткової роботи та фахівці, які їх мають забезпечувати).
• Доступність спілкування в жестомовному середовищі, занять з вивчення української жестової мови (для дітей, основною мовою спілкування яких є жестова мова). Якщо дитина спілкується жестовою мовою, вільне володіння педагогами жестовою мовою — обов’язкове. Важливою є можливість спілкування з однолітками й дорослими, які мають порушення слуху (наявність соціальних зразків для наслідування забезпечують розвиток самосвідомості, комунікацію, соціально-емоційний добробут).
• Використання технічних засобів звукопідсилення колективного використання, спеціальних допоміжних засобів, комп’ютерних корекційно-розвиткових і навчальних програм.
• Відповідна підготовка педагогів, які пройшли навчання та мають досвід роботи з дітьми зі зниженим слухом або з глухотою.
• Організація командної роботи вихователя, сурдопедагога, психолога, сурдолога та інших фахівців, спільне планування процесу навчання.
• Співпраця з батьками, допомога їм, забезпечення інформацією та навчальними матеріалами (за потреби).
• Моніторинг прогресу та контроль розвитку дитини (звертаємо увагу на комунікативні навички, розвиток словесного мовлення та/або жестової мови, академічні успіхи, соціально-емоційний стан, орієнтуючись на вік дитини). Враховуючи те, що умови розвитку дитини можуть бути не оптимальними (невчасно діагностовано порушення слуху, не проводилися заняття з сурдопедагогом тощо), брати до уваги потрібно індивідуальні досягнення дитини, а не вікові норми. Якщо рівень розвитку дитини не досягає очікуваного прогресу, перелік послуг необхідно переглянути та, можливо, змінити. Послуги мають базуватися на індивідуальних потребах дитини, а не на доступності ресурсів.
Опубликовано
Діти з розладом аутистичного спектра по-своєму сприймають світ, їм потрібна додаткова підтримка, щоб розкрити свій потенціал і добре почуватися в освітньому середовищі.
3 квітня фахівці ІРЦ № 6 долучилися до вебінару “Як допомогти дитині з РАС адаптуватися до навчання в школі?”, організованому МОН України. Як зробити навчання в школі доступним і комфортним для дітей з РАС? Яку роль у цьому відіграють батьки та вчителі? Як допомогти дитині краще взаємодіяти з однолітками та розкрити її потенціал? Відповіді на ці та інші питання можна отримати переглянувши вебінар у запису за посиланням https://www.youtube.com/live/Nh5-kGkX_qU?si=k7YJHzLFC9DnGBUh
Опубликовано
2 квітня – Всесвітній день поширення інформації про аутизм.
По всьому світу 2 квітня одягають блакитне на знак підтримки людей з розладом аутистичного спектру.
Аутизм — це не хвороба. Це стан вразливості. Як зрозуміти та підтримати дітей з аутизмом?
Якщо ви бачили одну дитину з аутизмом — це означає, що ви бачили лише одну дитину з аутизмом. Двох однакових осіб з розладами аутистичного спектру не існує. Історія кожної людини з аутизмом є неповторною.
Розлади аутистичного спектру охоплюють різні за враженістю симптоми. Це схоже на градієнт від світло-блакитного, де ми бачимо окремі елементи, які значно не впливають на життя людини, до темно-синього, де симптоми є більш яскравими і визначають якість життя та соціалізацію загалом.
Через що виникає аутизм?
Наразі відомо, що генетичний фактор є одним із ключових у розвитку розладу. Іншим чинником є органічне ураження центральної нервової системи. У дітей з аутизмом порушуються процеси сприйняття та обробки інформації, неналежним чином функціонують мережі мозку, які відповідають за організацію поведінки загалом, соціальної зокрема.
Більшість батьків у певні моменти запитують “чи все гаразд з моєю дитиною”?
Наразі багато фахівців знають і використовують протоколи скринінгу та програми раннього виявлення основних ознак розладу. Запідозрити перші прояви РАС можуть і батьки. Червоними прапорцями є такі ознаки:
→ дитина майже не встановлює зоровий контакт або робить це у незвичний спосіб;
→ дитина виявляє значно менше цікавості, ніж очікується, до того, що відбувається;
→ ви помітили, що дитина ніби перебуває у власному світі, бавиться сама;
→ малюк не наслідує поведінку та ігри інших людей, зокрема батьків;
→ дитина починала говорити, а потім перестала та/або розвиток мовлення не відповідає віку дитини;
→ дитина уникає будь-якого контакту — не любить, коли до неї торкаються, обіймають тощо;
→ відсутня реакція на прості вказівки та/або звернення до дитини — при тому, що поведінка в інших ситуаціях вказує на те, що зі слухом дитини все гаразд;
→ дитина механічно та багаторазово повторює почуті слова, наприклад, з телепрограм; — не використовує жестів і міміки при спілкуванні, повторює останні слова речень, звернених до неї;
→ має стереотипні рухи, наприклад, крутіння головою, розгойдування тощо;
→ дитину важко зупинити, відволікти від одноманітних повторюваних дій;
→ різко реагує на будь-які зміни у звичних процесах.
Якщо ви спостерігаєте в дитини кілька ознак із перелічених, варто відвідати спеціаліста. Звісно, діагноз не встановлюється лише на основі перелічених ознак. Існують певні діагностичні критерії, якими керується фахівець.
Аутизм — це не хвороба, яку ми можемо вилікувати. Це, швидше, стан вразливості, який потребує чутливого ставлення до людини.
Важливо розуміти, що мозку дитини з аутизмом може бути важко опрацювати ту кількість і рівень сенсорного навантаження, що є звичним для більшості дітей. Нетипова поведінка дітей із РАС може викликати осуд зі сторони суспільства та нерозуміння, що з дитиною щось не так. Негнучкість або зацикленість за відсутності допомоги можуть призводити до сильних емоційних реакцій — істерик.
Основна допомога та підтримка дітей з аутизмом — це неосудливе ставлення до дитини у всіх ситуаціях, де ми можемо бути дотичними. Це садочок, школа, тренувальні гуртки, магазини, місця відпочинку, транспорт тощо.
Різноманітні прояви аутизму потребують, відповідно, різної допомоги та підтримки.
На що звернути увагу при взаємодії з дітьми, які мають аутизм:
→ інколи може виглядати, що дитина вас не чує, не розуміє чи ігнорує. Не робіть передчасних висновків, дайте час і простір для відповіді. Часом, привітної посмішки з вашої сторони чи привітання може бути достатньо.
→ діти з РАС легше сприймають візуальну інформацію, ніж звуки. Це пов’язано з особливостями сенсорної обробки інформації. Тому краще для ефективного спілкування застосовувати короткі фрази, паузи та уникати порівнянь. Щоб зменшити сенсорне навантаження, у садочках, школах та інших місцях скупчення людей можна створити більш комфортні умови перебування. Найкращою допомогою є повага і прийняття вразливості інших. Діти з розладами спектра аутизму потребують гідного ставлення та чутливості до їх особливостей. Кожен і кожна з нас має власні можливості підтримати інших.
Опубликовано
31 березня 2025 року фахівці ІРЦ № 6 взяли участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції «ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ ТА НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНИЙ ПІДХОДИ В ЛОГОПЕДІЇ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ДІАЛОГ» організованій Українським державним університетом імені Михайла Драгоманова на вшанування 90-річчя від дня народження д. пед. н., проф., члена-кореспондента НАПН України СОБОТОВИЧ ЄВГЕНІЇ ФЕДОРІВНИ. На конференції, серед інших, обговорювалися питання: постать професора Соботович Є.Ф. в українській логопедії; психо- та нейролінгвістичні практики в логопедичному науковому дискурсі; психолінгвістика та нейролінгвістика в логопедії: від теорії до практики; нові горизонти міждисциплінарних досліджень в логопедії. Дякуємо організаторам та спікерам за цікаву, корисну, актуальну інформацію.
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ № 6
СУПРОВІД ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ
Порушення слуху у ранньому віці впливає на розвиток дитини. Насамперед, порушення слуху позначається на мовленнєвому розвиткові дитини, може стати перешкодою для встановлення соціальних контактів, ускладнювати процес пізнання довкілля. Відсутність або недостатність слухових відчуттів (вражень), зниження можливості сприймати звуки оточуючого середовища, зокрема мовлення, власний голос, впливає на природній шлях розвитку дитини, зумовлює труднощі у спілкуванні та взаємодії з навколишнім середовищем, відтак виступає бар’єром у розвитку пізнавальних можливостей, мовлення, першочергових вмінь та навичок, зокрема слухових. Саме рання діагностика порушень слуху і своєчасна реабілітація мінімізують негативний вплив зниження слуху на розвиток дитини. За таких умов основним завданням виступає попередження виникнення вторинних відхилень у розвитку дитини.
Важливою у такому контексті є інформаційно-психологічна підтримка батьків, що сприяє ранній систематичній сурдопедагогічній допомозі, організації адекватного слухопротезування, створенню комунікативно насиченого середовища вже на ранніх етапах. Доведено, що діти з порушеннями слуху, які були задіяні у програмі раннього втручання, мають кращі навчальні та соціальні навички у порівнянні із однолітками, які таку послугу не отримали.
Необхідним є створення умов, що дозволяють дитині розвивати слухове сприймання, навички орієнтування, спілкування, сприймання та розуміння мовлення, володіння жестовою мовою. У такому контексті важливими є слуохопротезування, створення розвивального, комунікативно насиченого середовища навколо дитини, супровід фахівців, що уможливлює наближений до природного шлях розвитку вмінь та навичок. Враховуючи важливість раннього віку необхідно максимально ефективно використати цей час для різнобічного повноцінного розвитку дитини.
Супровід дітей з порушеннями слуху раннього віку поєднує медичний, психологічний, соціальний та освітній компоненти. Його мета — запобігти проблемам пізнавального, комунікативного та соціального характеру.
Раннє втручання щодо дітей з порушеннями слуху — міждисциплінарна сімейноцентрована система допомоги дітям раннього віку з порушеннями слуху, що передбачає скринінг слуху новонароджених, аудіологічну діагностику, слухопротезування, реалізацію індивідуальної програми підтримки та спрямована на запобігання виникненню додаткових труднощів у розвитку дитини й підвищення якості життя родини (Концепція створення та розвитку системи раннього втручання, схвалена розпорядженням КМУ від 26.05.2021 № 517-р).
Основні складники допомоги дитині та її родині:
• виявлення порушення слуху;
• слухопротезування;
• корекційно-розвиткова робота мультидисциплінарної команди за участю батьків.
Вирішальне значення для розвитку дитини з порушенням слуху має рання діагностика та рання комплексна медико-психолого-педагогічна допомога. Згідно із сучасними світовими стандартами для того, щоб запобігти чи мінімізувати негативні наслідки порушення слуху, необхідно:
• виявити його — у перший місяць життя дитини;
• встановити характер і ступінь порушення — до трьох місяців;
• здійснити слухопротезування та розпочати педагогічну допомогу — у віці до шести місяців.
В Україні законодавчо унормовано обов’язковий скринінг слуху новонароджених, а також перевірку перед зарахуванням до закладу дошкільної освіти (не пізніше трирічного віку) та закладу загальної середньої освіти (не пізніше шестирічного віку) (Порядок скринінгу слуху дітей, затверджений наказом МОЗ від 09.06.2021 № 1144).
Варто перевірити слух, якщо мовлення дитини не відповідає віковим нормам, втрачаються вже набуті мовленнєві навички, дитина не реагує на звукові сигнали тощо. Усі діти, у яких при діагностичному обстеженні виявлено порушення слуху, підлягають обліку для того, щоб організувати подальше спостереження та надати ранню допомогу: лікування (за потреби), слухопротезування індивідуальними слуховими апаратами та/або системами кохлеарної імплантації, проведення занять із сурдопедагогом, психологом та облаштування сприятливого для розвитку середовища вдома та в закладі дошкільної освіти.
Важливими аспектами супроводу дітей раннього віку є:
• спрямованість роботи педагогів і батьків на розвиток комунікативних навичок, гри, емоційного контакту з дитиною; надання фахівцем допомоги в організації комунікативно насиченого середовища вдома та збереження або налагодження й удосконалення емоційного контакту /взаємодії між членами родини (незалежно від провідного засобу комунікації в родині —словесна або/та жестова мова);
• забезпечення перебування дитини в мовленнєвому середовищі, яке мотивує її до слухання та спілкування;
• розвиток навичок слухання та мовлення дитини відповідно до її віку й досвіду;
• використання набутих навичок у щоденній діяльності.
Відповідно до запитів батьків, мови спілкування в родині (переважно жестова мова) до раннього втручання залучають педагогів, які знають жестову мову.
Слухопротезування
Покращити слухове сприймання можна за допомогою слухопротезування індивідуальними слуховими апаратами або системами кохлеарної імплантації На ринку України представлена широка лінійка слухових апаратів низки виробників, які відрізняються між собою за технічними характеристиками, показаннями для застосування, функціональністю.
У практиці оперативного втручання використовують системи кохлеарної імплантації кількох закордонних виробників.
Слухопротезування слуховими апаратами має мінімум протипоказань (гострі запальні процеси у внутрішньому, середньому або зовнішньому вусі, які можуть прогресувати через закриття зовнішнього слухового проходу).
Переваги слухопротезування:
• підвищення рівня безпеки, що є актуальним для всіх, незалежно від вибору мови спілкування (словесна чи жестова);
• орієнтування в акустичному середовищі (зменшує рівень стресу, збільшує можливості швидкої адекватної реакції на те, що відбувається довкола);
• збільшення «ваги» слухового компонента у сприйманні мовлення та опануванні власним мовленням;
• збільшення соціально-комунікативних можливостей (розширення кола осіб —
комунікативних партнерів, покращення якості комунікації в широкому розумінні).
Готуватися до слухопротезування потрібно одразу після виявлення порушення слуху, а до виявлення — одразу після виникнення порушення. Роботу із сурдопедагогом необхідно розпочати одразу після виявлення порушення, ще до початку користування засобами слухопротезування.
Кохлеарна імплантація — це система заходів, спрямована на забезпечення фізичної можливості сприймати звуки, до якої входить передопераційне обстеження, хірургічна операція з протезування недієздатного рецептора слухового аналізатора (кортієвого органа), підключення й програмування системи та налаштування мовленнєвого процесора.
Кохлеарне імплантування надає можливість сприймати звуки різних частот і різної інтенсивності, що важливо для пізнання навколишнього світу, орієнтування в акустичному середовищі, встановлення соціальних контактів. Його ефективність забезпечується технічними характеристиками імпланта, особливостями передопераційної підготовки, технологією хірургічного втручання та якістю подальшого супроводу. Кохлеарна імплантація не обмежується медичним втручанням і технічним супроводом, а передбачає тривалий корекційно-розвивальний вплив на слухомовленнєвий розвиток. Педагогічний складник кохлеарного імплантування передбачає систематичні корекційно-розвиткові заняття з розвитку слухового сприймання та мовлення на відновленій сенсорній основі.
У рекомендаціях Всесвітньої доповіді про слух 2021 року зазначено, що кохлеарний імплант є найефективнішим нейропротезом з усіх, які розроблено й використовуються в реабілітації.
В Україні унормовано безоплатне слухопротезування системами кохлеарної імплантації (постанова КМУ «Деякі питання впровадження та реалізації нового механізму фінансового забезпечення надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги в окремих науково-дослідних установах Національної академії медичних наук» від 03.03.2021 № 181).
Опубликовано
Консультують фахівці ІРЦ №6
Лікувальна фізична культура (ЛФК) для дітей з особливими освітніми потребами (ООП) є важливим компонентом комплексної реабілітації. Вона сприяє фізичному розвитку, покращенню моторики, координації рухів, розвитку дрібної моторики, нормалізації м’язового тонусу та загальному зміцненню здоров’я.