ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
Найважливіше завдання системи інклюзивної освіти — це підготовка дитини з особливими освітніми потребами до повноцінного життя.
Проблема індивідуалізації освітнього процесу сьогодні набуває особливої актуальності, оскільки нові орієнтації і цінності сучасної освіти обумовили необхідність розуміти учня як індивідуальність. Ефективний навчально-виховний процес передбачає використання індивідуальних методів навчання та виховання у зв’язку з розмаїттям сучасного світу.
Методи індивідуального підходу до дітей з особливими освітніми потребами засновані на ідеї, що кожна дитина є унікальною і має свої особливості та потреби. Цей підхід передбачає адаптацію навчального процесу, програм та методик навчання з метою забезпечення оптимальних умов для розвитку та навчання кожної дитини. Тому лише через індивідуальні особливості можна ефективно впливати на особистість, що зрештою забезпечить якісну освіту.
Індивідуальний підхід передбачає таку організацію навчального процесу, за якої при доборі засобів, прийомів, темпу навчання враховуються індивідуальні особливості учнів, неоднаковий рівень розвитку їхніх здібностей. Індивідуальний підхід здійснюється в умовах колективної роботи класу в межах одних і тих же завдань, однакового змісту навчання. Тобто всі учні повинні оволодіти знаннями, вміннями та навичками, визначеними програмою для даного класу. Отже, метою індивідуального підходу є забезпечення успішності всіх учнів в межах програмного матеріалу.
З урахуванням великої «неоднаковості» школярів індивідуальний підхід реалізує такі завдання:
надання допомоги учням, які відчувають певні труднощі у навчанні;
стимулювання творчих зусиль сильних учнів з метою забезпечення поглибленого опанування навчальною програмою та розвивального ефекту навчання.
Індивідуалізація практичного навчання для сучасних учителів є нелегким завданням через завантаженість викладачів, кількість учнів, які беруть участь у заняттях (особливо у великих містах), а останнім часом – впровадження освітніх інновацій. Тому це питання набуває актуальності, особливо в контексті запровадження в українську систему освіти європейських стандартів на основі індивідуальної стратегії розвитку.
Мета індивідуального підходу полягає в тому, щоб максимально розвинути особистісні якості учнів шляхом їх постійного навчання та побудови на цій основі індивідуальної системи завдань. Цілі, форми, методи і темп навчання, а також кількість і складність виконуваних завдань залежать від пізнавальних можливостей кожного.
Один з методів індивідуального підходу — це диференційоване навчання. Цей підхід передбачає адаптацію змісту, методик, завдань та організації навчального процесу відповідно до особливостей та потреб кожного учня. Вчителі, які застосовують диференційоване навчання, створюють різні рівні складності завдань, використовують різні варіанти роботи в групах з різним рівнем підтримки, надають індивідуальну підтримку тим учням, які цього потребують.
Ще одним методом індивідуального підходу є урахування індивідуальних різниць між дітьми і використання різних типів навчання. Це може включати в себе використання візуальних засобів, мультимедійних матеріалів, рухливі ігри, практичні завдання тощо. Такий підхід дозволяє залучити увагу учнів, зробити навчання цікавим та ефективним. Результати навчання будуть набагато кращими, якщо визначити, врахувати та розвинути здібності учнів. Враховуючи емоційно-психічний стан кожного, знаючи його мотивацію, можна краще зрозуміти учнів і ефективно вирішувати проблеми, які виникають під час навчального процесу.
Реалізація індивідуально підходу можлива лише за створення спеціальних умов:
1. Систематичне і всебічне вивчення учнів педагогом. Ця умова є основою індивідуального підходу. Вчитель повинен глибоко вивчити індивідуальні особливості психіки кожного учня. Для цього застосовуються різноманітні методи. Це, зокрема, аналіз анамнестичних характеристик учня, експериментальне дослідження рівня розвитку його психічних процесів, знань, умінь та навичок. Одним із основних методів є спостереження за учнем у різних видах діяльності (урок, позакласна робота, ігри, праця). Вчитель також постійно аналізує продукти діяльності дітей (зошити, малюнки, власноруч зроблені учнем вироби).
2. Врахування психологічних закономірностей розвитку особистості. Вчителю необхідно добре орієнтуватись у вікових закономірностях психічного розвитку.
3. Володіння педагогічною технікою. Вчитель повинен використовувати невербальні прийоми особистого впливу на учнів — жести, міміку, виразність мовлення, погляд. Педагогічна техніка індивідуального характеру сприяє встановленню особливого особистісного контакту з кожним учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших — стимулювати до роботи.
4. Урахування конкретної ситуації впливу. Використовуючи будь-який метод чи прийом, вчитель повинен орієнтуватись на певну ситуацію: попередні події, що спричинили ту чи іншу ситуацію, особливості сприймання цієї ситуації дитиною, її стан, настрій. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покращення результатів роботи, заохочувати до подолання труднощів, що виникають у навчанні.
5. Підхід до оцінювання. Оцінка — чи позитивна, чи негативна, обов’язково повинна бути обґрунтованою. Вчитель повинен переконатись у тому, що учень добре усвідомлює причини такої оцінки і погоджується з нею. Оцінювати треба конкретну відповідь дитини. Вчитель повинен показати учневі перспективи покращення оцінки. При цьому слід орієнтувати оцінку не на порівняння з іншими учнями, а на порівняння з самим собою вчорашнім, тобто на ті зміни, які відбулись у розвитку можливостей дитини протягом певного часу. В оцінюванні обов’язково потрібно враховувати емоційну реакцію дитини на схвалення та зауваження, рівень сформованості самооцінки. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покращення результатів роботи, заохочувати до подолання труднощів, що виникають у навчанні.
6. Реалізація корекційної спрямованості навчально-виховного процесу. Корекційно спрямованим називають такий процес навчання, в якому в якості основних застосовуються спеціальні педагогічні прийоми, що впливають на виправлення властивих учням недоліків і сприяють їхньому інтелектуальному і фізичному розвитку, становленню особистості. Корекційний процес зливається з навчально-виховним, проте між ними існує різниця в меті, педагогічних прийомах та результатах навчання.
7. Використання можливостей виховного впливу колективу. Створення доброзичливого психологічного клімату в колективі; формування у дітей прагнення допомогти один одному, підтримати, співчутливо ставитись до невдач інших, радіти чужим успіхам, толерантно сприймати чужі особливості, виховання здатності до емпатії — все це істотно позначиться на підвищенні ефективності педагогічної роботи та реалізації принципу індивідуального підходу.
Також, індивідуальний підхід передбачає співпрацю з батьками та фахівцями, що допомагають дітям з особливими освітніми потребами. Важливо створити партнерські відносини з батьками, почути їхні побажання та зауваження, і спільно працювати над розвитком і навчанням дитини.
Діти з особливими освітніми потребами потребують уваги та турботи з боку оточуючих, але варто враховувати, що надмірна турбота може бути шкідливою. Батькам важливо сформувати світогляд своїх дітей, щоб вони почувалися справжніми особистостями. Віра в майбутнє дитини, повага до її потреб, мрій, планів і дій сприяють розвитку ініціативи дитини у світотворенні, формують у дитини почуття обов’язку та відповідальності.
Тому перед батьками стоїть важливе завдання: допомогти дитині розвинути здібності та таланти, необхідні для подальшого розвитку, щоб компенсувати недоліки, які перешкоджають нормальному фізичному чи розумовому розвитку. Раціональний підбір методів і засобів впливу з урахуванням індивідуальних особливостей удосконалює пізнавальні інтереси, активність учнів, самостійність у пошуку розв’язання поставлених завдань і забезпечує ефективність навчання.
Загалом, методи індивідуального підходу дозволяють створити оптимальне навчальне середовище для дітей з особливими освітніми потребами, працюючи з ними на основі їхніх потреб, можливостей та інтересів. Це допомагає дітям розвиватися та досягати успіху в навчанні.
СТВОРЕННЯ РЕСУРСНИХ КІМНАТ У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
Успішність впровадження й розвиток інклюзивної освіти в Україні значною мірою залежить від створеного інклюзивного освітнього середовища, що визначається як сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей. Заклади освіти мають забезпечити для учнів з особливими освітніми потребами умови для здобуття освіти на рівні з іншими здобувачами освіти, зокрема, шляхом облаштування та обладнання ресурсної кімнати.
Ресурсна кімната – це спеціально облаштована кімната (частина кімнати), що має відповідний розподіл функціональних зон, призначених для всебічного розвитку учнів, гармонізації їхнього психоемоційного стану та психологічного розвантаження, надання (проведення) індивідуальних та/або групових психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг (занять).
Основними завданнями використання ресурсної кімнати у закладі загальної середньої освіти є: психологічне розвантаження здобувачів освіти; соціально-побутове орієнтування, формування в учнів навичок самообслуговування; надання індивідуальних та/або групових психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг.
У закладі з інклюзивним навчанням облаштовується ресурсна кімната площею до 60 м2, що поділяється мобільними меблями на дві функціональні зони: навчальну та побутово-практичну із відповідним обладнанням.
Перша функціональна зона – навчальна. Це простір ресурсної кімнати, де здійснюється освітній процес у невеликих групах або індивідуально, що досягається завдяки мобільним меблям. Ця функціональна зона містить також осередок робочого місця педагога (вчителя, асистентавчителя та/чи інших фахівців, що працюють з дітьми).
Друга функціональна зона – побутово-практична, де здійснюється безпосереднє формування навичок самообслуговування учнів, які сприятимуть їхній адаптації та можливостіефективно інтегруватися у суспільство. Тут організовується осередок, який виконуватиме функції кухні та їдальні, а також осередок відпочинку.
Створення ресурсної кімнати передбачає синергію: психолого-педагогічних умов (врахування вікових та індивідуальних особливостей здобувачів освіти, створення позитивної емоційної атмосфери, особистісно орієнтоване спілкування та навчання тощо); матеріально-технічних засобів (наповнення осередків допоміжними засобами для навчання, спеціальними засобами корекції психофізичного розвитку. В ресурсній кімнаті зі здобувачами освіти працюють асистент педагога/асистент дитини або/чи інші фахівці, які проводять (надають) додаткові психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові заняття (послуги), зокрема це можуть бути: психолог, логопед, дефектолог, корекційний педагог тощо. Для ефективної роботи у цьому осередку доцільно розмістити робочий стіл, персональний комп’ютер/ноутбук. Багатофункціональний пристрій для друку, сканування, копіювання, ламінатор, різак для паперу та інше обладнання, що застосовується з метою розроблення дидактичних матеріалів, може бути розміщене як в основному кабінеті/класі, який закріплений за педагогом (за наявності), так і в робочому осередку ресурсної кімнати за умови достатнього простору для робочого осередка педагога.
У ресурсній кімнаті необхідно передбачити фотоапарат або відеокамеру та штатив, за допомогою яких фіксуватимуться (за потреби) певні прояви поведінки, особливості діяльності чи взаємодії тощо.
Під час вибору місця для ресурсної кімнати необхідно забезпечити безперешкодний та безпечний доступ до неї, у тому числі особам з порушеннями опорно-рухового апарату (зокрема й тих, що користуються кріслом колісним), з порушеннями зору (зокрема й незрячих) та інше.
Приміщення для ресурсної кімнати має розташовуватися в будівлі ЗЗСО. Позитивним буде наявність умивальної раковини, а також швидкого доступу до туалетної кімнати.
При виборі місця для ресурсної кімнати варто враховувати й шумовий фон, як самої ресурсної кімнати, так і суміжних кімнат, чи тих, що знаходяться поряд. Наприклад, якщо поруч із приміщенням ресурсної кімнати буде знаходитися фізкультурний зал або кабінет музики/ритміки, то звуки можуть відволікати учнів, які перебувають у ресурсній кімнаті. Відволікати може й шум під час перерв. Знизити шумовий фон допоможе звукоізоляція приміщення ресурсної кімнати.
Простір ресурсної кімнати покликаний забезпечити умови для всебічного розвитку здобувачів освіти та реалізацію їхніх індивідуальних можливостей. Учні у просторі мають можливість діяти автономно, мати вільний доступ до всіх предметів, необхідних для здійснення тієї чи іншої діяльності. Разом з тим, щоб забезпечити потребу учнів у зосередженні уваги радимо розміщувати дидактичне обладнання у шафах закритого типу. Оскільки в ресурсній кімнаті зростає частка індивідуальних та групових занять, які можуть проводитись у різній пропорційності, організація простору має передбачати мобільні місця, що легко трансформуються для індивідуальних та групових занять.
Підбір необхідного обладнання та матеріалів ресурсної кімнати включає все, що необхідно для ефективної роботи з учнями. Важливим є застосування асистивних технологій, допоміжних засобів та спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку учнів.
Асистивні (допоміжні) технології можуть бути різного характеру (програмні, електронні, механічні, оптичні тощо) і призначення. Наприклад, це засоби для:
комунікації (планшети, картки, кнопки та інше);
слухового сприймання (слухові апарати, FM-системи, телевізійні пристрої, мікрофони, шумопоглиначі та інше);
зорового сприймання (оптичні окуляри, скринридери, збільшувальні прилади та інше);
пересування та орієнтування (крісла колісні, вертикалізатори, ліфти-підйомники, тактильні доріжки, поручні, направляючі руху та інше);
спеціальні меблі для навчання чи прийому їжі (столи, стільці, шафи, кухонні секції, крісло-груша та інше);
технічне обладнання (ноутбук, 3D принтер, 3D сканер, інтерактивна дошка, інтерактивна підлога, проєктори та інше);
додаткове обладнання (м’яч-фітбол, килимок-пазл, дитячі іграшки, конструктори, батут, канцелярські прилади та інше).
Таким чином, наявність спеціального обладнання в ресурсній кімнаті уможливить здійснити плавний перехід від ігрової до навчальної діяльності, і навпаки, що є важливим для учнів з особливими освітніми потребами.
Ресурсна кімната може використовуватися всіма учнями закладу освіти, а не лише учнями з особливими освітніми потребами. Зокрема, учнями, які потребують тимчасового психологічного розвантаження або усамітнення. Учні можуть перебувати в ресурсній кімнаті винятково у супроводі педагогічних працівників, асистента педагога/асистента дитини або залученого фахівця, що проводить (надає) додаткові психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові заняття (послуги).
З метою уникнення кількісного перевантаження у ресурсній кімнаті, рекомендуємо враховувати графік занять учнів з особливими освітніми потребами із фахівцями, що проводять (надають) додаткові психолого-педагогічні та корекційно- розвиткові заняття (послуги) у її приміщенні.
Зазначимо, що ресурсну кімнату також можуть відвідувати учні різного віку. За наявності значної кількості учнів у ЗЗСО, у тому числі й учнів з особливими освітніми потребами, доцільним буде створення окремих ресурсних кімнат для учнів початкової та старшої школи. При створенні додаткової ресурсної кімнати враховується наявність вільного приміщення, що має відповідати вимогам щодо створення ресурсної кімнати. Керівництво ресурсною кімнатою здійснює завідувач, якого призначає директор відповідним наказом по ЗЗСО з подальшим внесенням змін до посадових обов’язків. Завідувач ресурсної кімнати несе відповідальність за упорядкування, зберігання й використання навчально-наочних посібників, обладнання, спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку дітей з особливими освітніми потребами та інші матеріальні цінності, які є в ресурсній кімнаті.
Про наявність ресурсної кімнати у ЗЗСО, її основні завдання, особливості обладнання та зонування мають бути ознайомлені всі працівники ЗЗСО та батьки учнів. Радимо провести зустрічі з педагогічними працівниками, залученими фахівцями та батьками щодо питань функціонування ресурсної кімнати. Це допоможе всім учасникам освітнього процесу бути обізнаними у спектрі послуг та діяльності, що будуть здійснюватися у межах ресурсної кімнати.
Основним меседжем заходу став досвід провідників інклюзії, обговорення здобутків та труднощів на рівні громад. Вже давно Інклюзія має значно ширше поняття ніж було колись, особливо це стало більш значущим в зв’язку з війною.
Інклюзія для всіх, вона стосується не лише дітей. Інклюзія та Інклюзивність означає більше, ніж просто прийняття – це цінування і відзначення відмінностей, які кожна людина приносить у суспільство. Ми — фахівці, що популяризують думку про необхідність та унікальність кожного і кожної маємо бути готовими змінити впершу чергу себе, маємо бути готовими пристосовуватися до життя в суспільстві з ветеранами і ветеранками, робити максимум зусиль для реалізації тої справжньої Інклюзії для всіх і кожного
